Читати книгу - "Безтілесна людина"

в цьому сумніву, — промовив Хедлі. — Але навіщо цей присосок?

— Звичайно, Луні вмів берегти таємниці. — О'Рорк знову трохи відхилився назад, щоб мати простір для жестикулювання. — Але я, перебуваючи поруч із чарівниками та іншими дурисвітами, завжди тримав очі роззутими… Будь ласка, не зрозумійте мене хибно! У Луні були добрі фокуси, справді добрі. Це були всім відомі шаблонні обмани. Але він працював над одним таким… Ви чули про індійський фокус із вірьовкою? Факір підкидає вірьовку в повітря, вона стає сторч, по ній лізе вгору хлопчик і… зникає!

— Я ще чув, — мовив доктор Фелл і підморгнув О'Роркові, — що ніхто ще такого фокуса не бачив.

— Це правда, — погодився О'Рорк. — Тому Лупі й намагався знайти спосіб зробити його. Бог знає, чи він знайшов його. Гадаю, присосок для того, щоб підкинута вірьовка до чогось прикріпилася.

— І хтось мав по ній лізти? — глухо запитав Хедлі. — Лізти вгору й… зникнути?

— Ну, хлопчик… Але, скажу вам, на тому, що ми оце бачимо, доросла людина не втримається. Я міг би спробувати причепити цю вірьовку за вікном, але не маю бажання скрутити собі в'язи. А крім того, у мене пошкоджений зап'ясток.

— Гадаю, доказів у нас досить, — промовив Хедлі. — То ви вважаєте, Сомерсе, що пожилець утік звідси? Вам відомі його прикмети?

— Затримати його буде не важко, сер, — кивнув головою Сомерс. — Прізвище Джером Бернабі — це, мабуть, його псевдонім. Але він має досить характерну прикмету… У нього пошкоджена ступня.

14. Церковні дзвони

Доктор Фелл розсміявся. Він не просто сміявся, а, сидячи на канапі, товк палицею в килим і голосно реготав.

— Обдурив! — вигукнув він. — Обдурив, любі мої! Ха-ха-ха! Гоп — іде примара! Гоп — іде свідок! Подумати тільки!

— Як це обдурив? — запитав Хедлі. — Не бачу нічого смішного. Хіба не досить доказів того, що Бернабі — злочинець?

— Досить доказів того, що він абсолютно не винен, — рішуче запевнив доктор Фелл, діставши червону носову хустку й утираючи очі. — Я впав, що ми виявимо щось таке. Все занадто добре, щоб бути правдою. Бернабі — загадкова людина без таємниці, злочинець без злочину чи, краще сказати, якогось особливого злочину.

— Може, ви поясните…

— А чого ж, — люб'язно погодився Фелл. — Хедлі, подивіться уважно навколо й скажіть: що вам це місце нагадує? Ви бачили злодія-зломщика чи взагалі злочинця, який мав би таку романтично обставлену таємну схованку — розкладені на столі відмички, мікроскоп, зловісні хімікалії тощо? Справжній злодій-зломщик, справжній злочинець прагне, щоб його пристанище мало порядніший вигляд, ніж помешкання церковного старости. Такого не зробить навіть той, хто грається у злодія-зломщика. Подумайте хвилину, і ви зрозумієте, що все це знайоме вам із сотень фільмів та оповідань. Я знаю, бо й сам люблю таку театральну атмосферу… Тут більше схоже на те, що хтось грається в детектива.

Хедлі потер підборіддя й замислено подивився довкола.

— Хіба в дитинстві, — задоволено провадив доктор Фелл, — у вас не виникало бажання мати таємний вхід до свого будинку чи пролізти зі свічкою в руках крізь якийсь отвір на горище, мало його не спаливши? Хіба ви не грались у великого детектива й вам не хотілося мати таємне місце на вулиці, де ви могли б робити свої «небезпечні» справи під вигаданим ім'ям? Хтось тут казав, що Бернабі — завзятий кримінолог-аматор. Можливо, він пише книжку. Так чи так, а він має часі гроші, щоб досить професійно робити те, що хотіли б робити багато інших людей. Він створив собі друге «я», і створив таємно, бо знайомі, якби дізналися про це, взяли б його на сміх. Детективам із Скотленд-Ярда його «надзвичайна таємниця», звісно, відома, а взагалі все це — пустощі.

— Але, сер… — почав було Сомерс.

— Зачекайте! — зупинив його Хедлі й ще раз уважно оглянув усе довкола. — Згоден, це місце має якийсь непереконливий, кіношний вигляд. Але звідки тоді ця кров та вірьовка? Вірьовка належала Флеєві, пам'ятаєте. А кров…

— Гм… Атож, — кивнув головою доктор Фелл. — Не зрозумійте мене хибно. Я не запевняю, що ці кімнати не могли відіграти своєї ролі у справі, а тільки застерігаю не дуже вірити в лиховісне подвійне життя Бернабі.

— Про це ми скоро дізнаємося, — буркнув Хедлі. — І, якщо він убивця, чи така вже невинна його гра в злодія-зломщика?… Сомерсе!

— Слухаю, сер!

— Їдьте на квартиру до містера Бернабі… Ви нічого не розумієте? Я кажу про іншу його квартиру. Я маю адресу. Гм… Блумсбері-сквер, 13-а, третій поверх. Запам'ятали? Неодмінно приведіть його сюди! Не відповідайте ні на які запитання, самі теж ні про що не розпитуйте! Зрозуміли? Коли спуститеся вниз, попросіть хазяйку будинку, щоб прийшла сюди.

І Хедлі, чіпляючи ногами меблі, заходив по кімнаті. Збентежений, розчарований невдачею Сомерс поквапно вийшов. О'Рорк, спостерігаючи за ними з чемною цікавістю, сидів і курив люльку.

— А знаєте, джентльмени, — обізвався він, — мені подобається простежувати, як детективи виходять на слід. Не знаю, хто такий Бернабі, але вам, здається, він уже відомий… До мене ви ще маєте запитання? Все, що я знав про Луні, я розповів сержантові — чи хто він там — Сомерсу. Але, якщо маєте ще…

Хедлі глибоко зітхнув, випростав плечі й заходився енергійно переглядати папери в чемоданчику. Потім, звертаючись до О'Рорка, запитав:

— Це ваша заява? Ви маєте щось додати? Він справді говорив, що його брат має помешкання на цій вулиці?

— Говорив, сер. Вій сказав, що бачив, як той тут вештався.

— Але ж це не те саме, чи не так? — різко запитав Хедлі. — То що він говорив?

— Ну, Луні сказав: «Він має на тій вулиці помешкання», — а вже потім додав: «Я бачив, як він там вештався», — пояснив О'Рорк, — Я кажу щиру правду.

— Мабуть, не дуже щиру, — заперечив Хедлі. — Подумайте ще!

— Чорт забирай, я вже подумав! — обурився О'Рорк. — Ви розслідуєте не першу таку справу, ставите запитання і, якщо відповіді не повторюються слово в слово, вважаєте, що вас обманюють. Даруйте, але це все, що я можу для вас зробити.

— Що ви знаєте про Флеєвого брата? Що вам Флей про нього казав?

— Нічого. Жодного слова. Я не хочу, щоб у вас склалася хибна думка. Коли я кажу, то знаю Луні краще, ніж решта людей, то це не означає, що я знаю про нього все. Всього не знає ніхто. Якби ви знали Луні, то зрозуміли б, що він не той, кого досить пригостити склянкою вина — і він почне все про себе розповідати. Це все