Читати книгу - "Граф Дракула"

розірвіть його і не відчиняйте ні вікна, ні двері, навіть якщо в кімнаті буде задушливо.

— Обіцяю вам це, — сказала Люсі, — я безмежно вдячна вам обом за вашу ласку. Чим я заслужила дружбу таких людей?

Потім ми виїхали в моїй кареті, яка на мене чекала. Ван Хелзінк сказав:

— Сьогодні я можу спати спокійно, я цього дуже потребую, — дві ночі в дорозі, в проміжку вдень — маса читання, а наступного дня — маса тривог. Уночі знову довелося чергувати, не заплющуючи очей. Завтра рано-вранці ти прийдеш до мене, і ми разом підемо до нашої милої міс, яка, сподіваюся, зміцніє завдяки тому «чаклунству», яке я влаштував. Ох-хо-хо!

Він так безмежно вірив, що мною оволодів непереборний страх, оскільки я пригадав, як палко вірив у сприятливий результат і якими сумними виявилися наслідки. Моя слабкість не дозволила мені зізнатися в цьому моєму другові, але через це в глибині душі я страждав ще сильніше.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Щоденник Люсі Вестенр

12 вересня.

Які добрі вони до мене! Я дуже люблю лікаря Ван Хелзінка. Дивуюся, чому він так турбувався через ці квіти. Втім, він, мабуть, має рацію — мені при них якось краще стало. Хоч би що там було, мене вже не лякає тепер самотність, і я можу без страху піти спати. Я не буду звертати — уваги на лопотіння крил за вікном. А якої виснажливої боротьби мені коштував сон останнім часом! Які щасливі ті, чиє життя проходить без страху, без жахів, для яких сон є благословенням ночі і не дає нічого, окрім солодких сновидінь. Ось я лежу, чекаючи на сон, лежу, як Офелія в драмі, з вінком на голові і вся в квітах. Раніше я ніколи не любила запаху часнику, але сьогодні цей запах мені приємний! Щось у ньому мирне — я відчуваю, що мене вже хилить на сон. На добраніч усім!

Щоденник лікаря Сьюарда

13 вересня.

З'явився в Беркерлі і застав Ван Хелзінка, який уже встав — вчасно, як завжди. Коляска, замовлена в готелі, вже чекала біля дверей. Професор забрав із собою свою валізу, з якою він тепер ніколи не розлучається.

Ми приїхали в Хіллінгем о 8 годині ранку. Коли ми увійшли, то зустрілися з місіс Вестенр, яка виходила із своєї кімнати. Вона щиро вітала нас і сказала:

— Ви будете дуже раді, бо Люсі краще. Миле дитя ще спить. Я зазирнула до неї в кімнату і бачила її, але не увійшла, боячись її потривожити.

Професор посміхнувся і сказав:

— Ага! Мені здається, що я поставив правильний діагноз. Мої ліки діють.

— Ви не повинні собі приписувати все, лікарю, — відповіла місіс Вестенр. — Своїм спокоєм Люсі частково зобов'язана і мені.

— Що ви хочете цим сказати, добродійко? — запитав професор.

— Я турбувалася про милу дитину й увійшла до її кімнати. Вона міцно спала, так міцно, що навіть мій прихід не розбудив її. Але в кімнаті було жахливо задушливо, і я відчинила вікно. Там всюди лежало так багато цих квітів із жахливим запахом, навіть навколо шиї у неї, був намотаний цілий пучок; і я вирішила, що цей важкий запах дуже шкідливий для милої дитини при її слабкості, тому я прибрала квіти і трохи відчинила вікно, щоб освіжити кімнату. Ви будете дуже задоволені нею, я переконана.

Вона пішла в будуар, де зазвичай снідала. Я стежив за обличчям професора і побачив, що воно стало попелястосірого кольору. Він прагнув володіти собою у присутності бідолашної леді, оскільки знав про її хворобу, — він навіть усміхався, — але тільки-но вона пішла, він заштовхнув мене до їдальні і замкнув двері.

Тут я вперше побачив Ван Хелзінка у відчаї. З німим жахом він підняв руки над головою і закричав:

— Господи, Господи, Господи! Що ми зробили такого, чим провинилася ця бідна дитина, що у нас так багато горя? Невже прокляття, послане самим дияволом, тяжіє над нами, бо відбуваються такі речі, та ще таким чином? Ця бідна мати абсолютно несвідомо, думаючи все повернути на краще, скоює вчинки, які гублять душу і тіло її дочки! О, скільки у нас горя! Чому всі диявольські сили проти нас?!

— Ходімо, — заговорив він після хвилинної паузи, — ходімо, подивимося і діятимемо: один диявол чи їх багато — байдуже; ми все одно його переможемо.

Він кинувся до передпокою по валізу, і ми разом піднялися до кімнати Люсі.

Я відсунув штори, поки Ван Хелзінк підходив до ліжка. Цього разу він не був вражений, коли поглянув на це нещасне обличчя, вкрите тією самою блідістю.

— Так я й знав, — пробурмотів він. Потім, не кажучи ні слова, він зачинив двері і почав викладати інструменти для нової операції переливання крові. Я вже давно усвідомлював необхідність цього і почав знімати свій сюртук, але він зупинив мене жестом руки.

— Ні, — сказав він. — Сьогодні ви робитимете операцію. Я буду об'єктом. Ви втратили дуже багато крові.

Знову операція, знову вживання снодійних засобів; знову повернення рум'янцю попелясто-сірим щокам і ритмічне дихання здорового сну. Цього разу я вартував, доки Ван Хелзінк підкріплювався і відпочивав.

Він скористався з першої ж слушної нагоди і сказав місіс Вестенр, щоб вона нічого не виносила з кімнати Люсі, не порадившись заздалегідь із ним; що квіти мають цінність як ліки і що вдихання їхнього аромату входило в план лікування. Потім він сам узявся стежити за ходом справи, сказавши, що цю й наступну ночі він проведе біля ліжка хворої і що повідомить мене, коли прийти.

Після двогодинного сну Люсі прокинулася весела, аніскільки не відчуваючи себе гірше після жахливого випробування.

Що все це означає? Я вже починаю боятися, чи не відбивається на моєму мозку довге перебування серед божевільних.

Щоденник Люсі Вестенр

17 вересня.

Чотири спокійні дні та ночі. Я стаю такою сильною, що ледве себе впізнаю. Мені здається, що я оговтуюся після довгого кошмару.

Я щойно прокинулася, побачила дивне сонце і відчула свіже вранішнє повітря. Мені туманно пригадується довгий, тужливий час очікування чогось страшного; морок, у якому не було жодної надії на порятунок, а потім — нескінченне забуття і повернення до життя, як у водолаза, що виринає з глибини вод на світ Божий. Відтоді, як лікар Ван Хелзінк зі мною, всі ці жахливі сни, здається, минули; звуки, які зазвичай зводили мене з розуму, лопотіння крил за вікном, віддалені голоси, які здавалися мені такими близькими, різкий звук, який виходив