Читати книгу - "Українські казки"

фурманові:[4]

— Піди-но прочитай!

Скочив той з карети, пішов і читає вголос. Цар послухав, щось записав і поїхав.

Приїхав цар додому і затребував до себе попа. Але то було не так швидко: може, через місяць, може, через два приїжджає піп до царя.

— Здорові були, ваша величносте!

— Здоров! — відповідає цар. — Ну, що скажеш?

— Не знаю, чого ваша величність мене викликали.

Цар тоді каже:

— Ти зріс, оженився і жодної біди не знав?

— Так, ваша величносте.

— Як же це?

Піп розповів, що його батько був дуже багатий, і при ньому він ніякої біди не знав. Коли ж помер, усе багатство йому залишив і попом зробив — теж лиха не довелося скуштувати.

Розгнівався тоді цар і каже:

— Я царством керую, чому ж я біду знаю?.. Ну, загадаю тобі три загадки. Якщо відгадаєш, то буде тобі прощено, а не відгадаєш — голова злетить із плечей!

І дав йому цар строку три доби, щоб відгадав:

— Чи вище до небес, чи в землю глибше? Скільки на небі зірок? Що цар думає?

Пішов піп додому. Сидить він і думає, але нічого не може надумати, як ці загадки розгадати. Прийшов строк іти до царя давати відповіді.

Приходить піп до царського двору, дивиться: стоїть на варті солдат. Питає він його, чи є цар. І такий сумний на вигляд. Той солдат дивиться, що піп сумує, і питає про причину.

— Що тобі казати, — відповідає піп, — адже однаково ти мені нічим не допоможеш!

Та все ж таки розповів солдатові, навіщо цар його викликав і які загадки загадав. Тоді солдат каже:

— Скидайте, панотче, свій одяг, вбирайтеся в мій і стійте на моєму місці. А я піду до царя загадки відгадувати.

Приходить солдат до царя, привітався.

— Ну що, відгадав загадки? — запитує цар.

— Відгадав, — каже солдат.

Цар питає:

— Ну, скажи, чи вище до небес, чи глибше вниз у землю?

— Ні, ваша величність, вниз глибше.

— Чому ж?

— Бо мої дід і прадід, батько й мати, брат і сестри як пішли туди, то й досі їх нема. А в небесах, коли б'ють у барабани, то все чути.

— Ну, а скажи, скільки зірок на небі?

Переодягнений солдат витягає з торби купу вовни, настриженої у вівці, й каже:

— Ось стільки, прошу глянути, ваша імператорська величносте.

Цар питає:

— А ти вірно полічив?

— Прошу перевірити! — відповідає той.

— Ну, а тепер скажи мені, що я думаю?

— Ви думаєте, що я піп, а я — солдат.

— А піп де?

— На моє місце став!

Дав тоді цар солдатові відставку, а піп служив на його місці, поки не відслужив строк.

Чарівна книжечка

Жив колись у давні часи бідний чоловік із жінкою. І був у них один син. Жили вони бідно, а освіти на той час у селі зовсім не було. Чоловік усе казав жінці: «От аби віддати сина до школи, щоби він умів писати, умів читати. Легше би йому жилося». Але чоловік цього не дочекався, бо захворів і помер. А жінка із сином лишилася.

Коли синові виповнилося сім років, жінка подумала: «Піду в місто, пошукаю школи і дам його туди на рік-два, щоб він трохи повчився. Аби міг читати й писати». Пішли вони з сином у місто, ходили, питали кожного, чи не знає, де школа, і ніхто не міг їм сказати. Проходили весь день і вечір і ні з чим пішли додому. Коли вони вийшли за місто в поле, здибав їх пан і питає:

— Куди це ви ходили?

А жінка й каже:

— Ходили ми шукати школу, та ніде її не знайшли.

Пан тоді й каже:

— Я — директор школи. Якщо хочете, заберу хлопця з собою і він буде вчитися.

Жінка погодилася, віддала сина, а сама пішла додому. Пан узяв хлопця за руку, і вони повернулися в місто.

Коли пан і хлопчик лишилися удвох, пан сказав:

— Сідай мені на плечі, я буду тебе нести.

Хлопчик сів, і вони здійнялися в повітря. Довго вони летіли, а коли приземлилися, то навколо була тільки одна пустеля. Ішли вони, йшли, і нарешті перед ними з'явилася маленька хатка. Зайшли вони до хати, а там було одне маленьке ліжко, столик, крісло і дві великі скрині. Одна порожня, а друга повна маленьких книжечок. І сказав пан хлопчикові:

— Ти будеш перекладати книжечки з цієї повної скрині в цю порожню. І цієї роботи тобі вистачить на цілий рік.

Потім лишив пан на столі на один раз поїсти і каже:

— Оце тобі буде вся школа. А через рік я прийду.

Сказав пан так і пішов, а хлопця зачинив.

Лишився хлопець сам і почав боятися. Думає: «Поїм і ляжу спати». З'їв він усе те, що на столі було, і ліг спати. А коли прокинувся, на столі знову стояло на один раз поїсти. Як він ще раз поїв і ліг спати, знову була на столі та сама їжа. Хлопець подумав собі: «Це добре».

І призвичаївся він там. Побачив, що їсти є що, в хаті тепло, і взявся до роботи — почав перекладати книжечки. Так перекладав їх цілий рік, а коли скінчив перекладати, закрив скриню, і рік скінчився. Прийшов тоді до хлопця пан.

Лишив йому пан знову на один раз поїсти і сказав знову перекладати книжечки назад у ту саму скриню. А тоді замкнув хлопчика і пішов собі.

А коли вже другий рік кінчався і хлопець закінчував перекладати книжки, одну книжку він ніяк не міг помістити, ніяк не міг заперти скриню. Подивився у вікно — аж там пан йде. Подумав собі хлопчик: «Пан скаже, що я погано перекладав. Той раз було добре, а тепер недобре». І він сховав ту книжечку в кишеню.

Зайшов пан до хати і каже:

— Ну що ж, ти свою роботу вже зробив. Ходімо, я зараз віднесу тебе на те місце, де забрав від твоєї мами.

Як сказав, так і зробив. За якусь мить вони вже були на тому місці, де пан забрав хлопчика від мами. І пішов хлопець дорогою додому.

А мати кілька разів ходила до міста, та ніде не могла знайти школу і думала вже, що ніколи більше сина не побачить. А тут дивиться — син іде додому. Зраділа вона, почала розпитувати, де він був, що бачив. Та що міг сказати хлопець, коли нічого не бачив?

Із того часу син із мамою стали