Читати книгу - "Феномен доктора Хауса"

відразу уточнив: у нього бракує сил на те, аби ще дивитися на власну гру збоку. Проте такі заяви слід сприймати не більш як звичайне кокетування такої собі зірки, стомленої тягарем слави.

Актор Г’ю Лорі

Так, Г’ю Лорі — зірка без лапок, один із тих, хто довго та наполегливо йшов до світової популярності, аби, як ведеться, одного чудового ранку прокинутися знаменитим. На сьогоднішній день виконавець ролі Грегорі Хауса — не лише найзнаменитіший, але й найбільш високооплачуваний актор телесеріалів. За зйомку в кожному епізоді Лорі отримує, за інформацією на кінець 2009 року, вже 400 тис. дол. Таким чином, є всі підстави стверджувати: «House M. D.» — один із найдорожчих телевізійних серіалів останнього десятиліття, на успіх якого працюють найкращі професіонали в царині телебачення та шоу-бізнесу.

Джеймс Г’ю Келам Лорі народився 11 червня 1959 року в Оксфорді, у Великобританії. Ці каво, що батько Г’ю, Ранальд Лорі, — лікар. Як сказав Лорі-молодший в одному з інтерв’ю, його тато — повна протилежність доктора Хауса. «Мій батько був м’яким, поштивим і явно не зарозумілим. А я, граючи Хауса, наслідував його хворих — безнадійних або просто пригнічених своєю хворобою людей», — розповідає актор. Хоча батько на людях був суворий із Г’ю, хлопчик завжди знав, що він — батьків пестунчик, тоді як його мати, домогосподиня, могла сердитися на сина тижнями навіть за найбезневиннішу витівку. Вона померла, коли Г’ю було 29 років; протягом кількох останніх місяців вона взагалі не вставала з ліжка і пішла з життя після важкої хвороби.

Незважаючи на те, що Ранальд Лорі був кумиром Г’ю, батьковим шляхом хлопець не пішов і лікарем не став. Зате йому передалася інша батьківська пристрасть — спорт. Свого часу Ранальд Лорі виборов золоту медаль на Олімпійських іграх 1948 року в Лондоні в парному веслуванні. Починаючи зі шкільних років, а потому — навчаючись в Ітоні та Кембриджі, Г’ю також займався парним академічним веслуванням. У 1977 році він виграв чемпіонат Великобританії з академічного веслування серед юніорів. Пізніше молодий спортсмен навіть представляв Англію на чемпіонаті світу серед юніорів, де разом зі своїм партнером посів четверте місце. У 1980 році Г’ю також був одним із представників Кембриджу в знаменитих веслярських перегонах між університетами Оксфорда і Кембриджа. Незважаючи на те, що їхня команда програла перегони, відставши від головного суперника лише на 1,5 м на дистанції 6 779 м, Лорі здобув престижну винагороду «Blue». За кілька місяців Г’ю брав участь у змаганні двійок (човни-тандеми, розраховані на пару веслярів) «Silver Goblets & Nickalls Challenge Cup», що входить до складу Генлейської королівської регати, де завоював друге місце, поступившись першістю американцям. Ось уже багато років актор є членом одного з найстарших британських клубів з академічного веслування — «Leander Club». Президентом цього клубу свого часу був його батько Ранальд.

Вчився Г’ю Лорі в престижних приватних школах: оксфордській початковій школі «Dragon School» та в Ітонському коледжі. Приватні школи — підмурівок якісної середньої й вищої освіти у Великобританії ось уже декілька століть.

Хоча ці ж приватні школи (особливо для хлопчиків) уже в другій половині ХХ століття британські інтелектуали почали вважати осередком консерватизму, що придушує особистість. Звичаї, які панували в престижних англійських приватних школах, вперше описав знаменитий британський письменник Грем Грін у романі «Відомство страху» (The Ministry of Fear, 1943). Панівні порядки закритих англійських навчальних закладів критикує також сучасна британська письменниця Елізабет Джордж у романах «Школа жахів» (Well-Schooled in Murder, 1990), «Заради Елени»

(For the Sake of Elena, 1992). Типову модель англійської приватної школи з помітним дорослому читачеві сарказмом показала Джоан Ролінг на прикладі школи Гоґвортс у книгах із циклу про Гаррі Поттера. Проте це не заважає приватним школам Великої Британії з року в рік очолювати світові рейтинги навчальних закладів.

Молодий Г’ю

У 1981 році Г’ю Лорі закінчив Кембриджський університет (коледж ім. Дж. Селвіна) й отримав ступінь бакалавра з відзнакою третього класу. Сьогодні прихильники актора не можуть пояснити його вибір майбутньої спеціальності: син лікаря та спортивна надія університету вивчав антропологію і археологію. Але ще в університеті Г’ю почав брати участь у роботі самодіяльного театру «Footlights Dramatic Club», де його постійними партнерами по сцені стали студенти-актори Емма Томпсон і Стівен Фрай. З останнім Лорі надалі пов’яже спільна робота на сцені й на телебаченні, дружба і партнерство триватимуть багато років. Закінчивши університет, Лорі, Фрай і Томпсон написали і поставили на сцені комедію «Стрічки з підвалу» (The Cellar Tapes, 1982). Вистава мала успіх, принісши початківцям — драматургам і акторам першу театральну винагороду, а головне — контракт на телевізійний показ спектаклів: у 1982 році з театру Вест-Енду велася пряма трансляція. Відтоді дипломований дослідник людських черепів і фаховий археолог не залишав сцени. В ті часи телевізійні серіали, хоч і сформувалися як самостійний жанр, все одно сприймалися як театральні постановки, лише зняті для телебачення. Тому нема нічого дивного в тому, що вже за три роки Г’ю Лорі став популярним у Великобританії актором не традиційного театру, а саме теленовел, причому — актором-коміком.

Лорі у серіалі «Чорна гадюка»

Ровен Аткінсон в образі лорда Блекеддера з «Чорної гадюки»

Перший загальнонаціональний успіх прийшов до Лорі в 1985 році. Тоді на телеекрани Англії вийшов комедійний серіал «Чорна гадюка» (The Black Adder, 1983), в якому Г’ю виконував ролі різних персонажів. А його партнерами були Стівен Фрай та Ровен Аткінсон. Сценарист, режисер і письменник Стівен Фрай, на чиєму рахунку були вже десятки фільмів та серіалів, відомий українським глядачам за комедією «Рибка на ім’я Ванда» (Fish Called Wanda, 1988) і скандальним фільмом «Вайлд» (Wilde, 1997), де він зіграв роль класика англійської та світової літератури Оскара Вайлда. Причому автори картини «Вайлд» здебільшого акцентували увагу на гомосексуальній орієнтації письменника, й у фільмі є досить відверті сцени за участі Вайлда-Фрая. Українським шанувальникам DVD-проекту «Інше кіно» цей фільм відомий: він входить до колекційного видання разом із не менш культовою серед естетів стрічкою Агнешки Голланд «Повне затемнення» (Total Eclipse, 1995), де розповідається історія інтимних стосунків Поля Верлена та Артюра Рембо. Але інший колега Лорі — Ровен Аткінсон за межами Англії відомий більше й естети його цінують значно менше, адже він — Містер Бін, герой циклу комедійних скетчів та фільмів.

Г'ю Лорі та Стівен Фрай на початку акторської кар'єри

Популярність тандему Фрай–Лорі закріпилася спочатку в телевізійній комедії «Шоу Фрая і