Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

не бачили

видива гіршого,

ніж тої Херк'ї

руки обварені;

тоді утопили

дівку в болоті.

Ґудрун помстилася

так за образу.

Пісня про Оддрун

(Плач Оддрун)

Про Борґню та Оддрун

Хейдреком звався конунг. Дочка його звалася Борґню. Вільмундом звався той, що був її коханцем. Вона не могла розродитися, поки не прибула Оддрун, сестра Атлі. Раніше вона була любою Ґуннара, сина Ґ'юкі. Про це сказано у цій пісні:

1

Почув я сказання

із давньої саги,

як діва приїхала

до Морналанду[540];

ніхто не міг

на цілому світі

Хейдрека доні

допомогти.

2

Дізналася Оддрун,

Атлі сестра,

що має та діва

болі великі;

тож взяла зі стайні

з вуздою коня,

на вороного

поклала сідло.

3

Послала коня

в путь по рівнинах,

спинилася коло

високих палат;

вона розсідлала

скакуна стомленого,

потім пішла

до зали безкрайньої,

такії слова

промовила спершу:

4

«Що тут нового

у цьому краю,

що нині сталося

у Гуналанді[541]?»

Служниця мовила:

«Тут лежить Борґню,

родить дитину,

можеш ти, Оддрун,

зарадити подрузі».

5

Оддрун мовила:

«Хто ж наробив

такої ганьби?

Чому нині Борґню

терпить страждання?»

Служниця мовила:

6

«Вільмундом зветься

друг супутників яструба[542],

котрий дівчину

на ложі вкривав

цілих п'ять зим

потай від її батька».

7

Далі велося

без зайвого слова,

пішла й на коліна

перед жінкою стала;

сильні закляття,

владні закляття,

чари над Борґню

Оддрун співала.

8

Тоді народилися

дівчина й хлопчик,

славні нащадки

Хьоґні убивці[543];

тоді проказала

смертельно слаба

діва, що доти

слова не мовила:

9

«Хай помагають

тобі всеблагі

Фрейя і Фріґґ

і дужі боги

за те, що мене ти

позбавила болю».

Оддрун мовила:

10

«Я не тому

тобі помогла,

що ти того

варта була;

те я зробила,

в чому клялася,

коли королі

спадок ділили,

що помогти

кожному маю».

Борґню мовила:

11

«Жорстока ти, Оддрун,

і втратила розум,

якщо промовляєш

до мене зле слово,

а я ж до тебе

звернулася при смерті,

так, ніби нас

два брати породили[544]».

Оддрун мовила:

12

«Я пам'ятаю,

що ти сказала,

коли я для Гуннара

напій піднесла;

того б не промовила

ти, коли знала б:

жодна з жінок

того не робила,

що мусила я».

13

Сіла тоді

жінка зажурена

і розказала

про горе велике:

14

«Я зростала

у княжих чертогах, —

всім на радість, —

з волі людей;

тішилась я

статками батька

тільки п'ять зим,

поки жив мій отець.

15

Такий заповіт

стомлений конунг

промовив, коли

він помирав:

дав він мені

злото червоне,

на південь послав

синові Грімхільд.

16

Він Брюнхільд велів

узяти шолома,

стать войовницею

мала вона;

сказав, що не буде

кращої діви

на цілому світі,

коли не помру[545].

17

Брюнхільд у хаті

сиділа за прядкою,

навколо були

землі та люди;

небо і твердь

спочивали у тиші,

коли вбивця Фафніра[546]

до замку прибув.

18

Змахнув тоді воїн

вальським мечем[547]

і знищив чертог[548] той,

Брюнхільд майно;

невдовзі потому

все вона звідала,

підло й облудно

з нею вчинили.

19

За теє вона

мстилась жорстоко,

так, що всім нам

лихо зробилось;

знають про те

у кожній країні,

як вона вмерла

поруч із Сіґурдом.

20

Ґуннара я

тоді покохала,

володаря перснів[549],

як мала би Брюнхільд.

21

Взяв він тоді

персні червоні,

до брата мого

в дар надіслав;

дав він за діву

півсотні дворів,

Ґрані вантаж,

щоб згоду дістати.

22

Атлі на те

згоди не дав,

певно відмовив

синові Ґ'юкі;

ми ж не могли

опиратись коханню,

схилила я голову

до перснів нищителя[550].

23

Казали чимало

рідні мої,

що бачили разом

вони нас удвох;

Атлі ж промовив

мені, що не буду

лихо я мислити

й сором чинити.

24

Але не може

відмовитись так

людина від іншої,

як похіть проймає.

25

Атлі послав

своїх людей

до темного лісу

за мною простежити;

вони прибули,

куди не мали б,

коли під широким

покровом лягли ми.

26

Ми зичили їм

персні червоні,

щоб вони Атлі

ніц не казали,

а вони хутко

додому вернулись

і щиросердо

все Атлі відкрили.

27

Від Ґудрун вони

все приховали,

хоч вона першою

мала довідатись.

28

Стукіт почули

копит золотих,

коли на подвір'я

в'їхали Ґ'юкі нащадки;

у Хьоґні тоді

вийняли серце,

до ями зміїної

кинули іншого.

29

Була я сама

на гостинах тоді,

у Ґейрмунда[551] я

готувала питво;

почав мудрий конунг

грати на арфі,

бо думав мене

на поміч покликати,

конунг шляхетний

чекав, що прибуду.

30

Щойно почула

я на Хлесеї

повне скорботи

струн голосіння,

веліла служницям

готовими бути,

князю бажала

життя врятувати.

31

Летіло човенце

через протоку,

я повернулась

до Атлі садиби.

32

Тоді прибула

лиховісна, плазуючи,

матінка Атлі, —

най би згнила вона! —

Ґуннара вжалила

просто у серце, 

тож я не змогла

врятувати героя.

33

Часто дивуюсь,

як можу віднині,

Біль лігва змія[552],

лишатись живою;

для мене милішим

був той безстрашний

володар мечів[553],

аніж я сама.

34

Ти слухала й чула

оповідання

про долю лиху,

що судилась мені;

кожна людина

живе почуттями;

нині завершено

лементи Оддрун».

Гренландська пісня про Атлі

Смерть Атлі

Ґудрун дочка Ґ'юкі, помстилася за братів своїх, як про це сказано. Спершу вона вбила синів Атлі, а тоді самого Атлі й спалила обійстя і все його військо. Про це є пісня:

1

Атлі послав

якось до Ґуннара

хитрого мужа

на ймення Кнефрод;

до двору Ґ'юкі

він дістався

й до Ґуннара зали,

до вогнища й пива.

2

Там княжичі пили

вино у Вальхаллі[554],

ховали в мовчанні

ненависть до гунів;

сказав тоді Кнефрод

холодним голосом,

муж аж із півдня,

з високого місця:

3

«Послав мене Атлі,

змилений кінь

темними хащами

їхав незнаними,

щоб запросив я

приїхати Ґуннара

з шоломів владців

до Атлі додому.

4

Щити вас чекають

і списи з ясеню,

шоломи золочені

й гунські раби,

попони, розшиті