Читати книгу - "Беру свої слова назад"

саме передбачення, я й узяв на озброєння. Використовуючи оте, можна опинитися попереду тих, хто ще тільки чекає виходу новітнього, єдино вірного видання.

Так я став провісником.

Що ж виявилося? Виявилося, що в даній ситуації бути провісником - справа нехитра. Нове, не знаю яке за рахунком, видання мемуарів видатного полководця тільки готується до друку, а я вже сьогодні вдивляюсь у непроникну імлу майбутнього і бачу прийдешні зміни. Відкриваю секрет ясновидіння: треба уважно читати те, що сьогодні пишуть захисники Жукова у своїх книжках, статтях і дисертаціях. Треба вдивлятися, вчитуватися, прислухатися до їх аргументи. У цьому - ключ. Те, що захисники Жукова кажуть сьогодні, завтра обов'язково буде знайдене в забутих рукописах полководця, і новітнє видання буде виправлене відповідно до духу часу.

Розберемо на прикладі.

– 2 -

Не один Светлишин обговорював з Жуковом план Генерального штабу від 15 травня 1941 року. Слідом за ним про зустрічі з єдиним рятівником згадав академік Анфілов: «На початку 1965 року я, тоді полковник, старший викладач кафедри історії війн та військового мистецтва Військової академії Генерального штабу, зустрівся з Г.К. Жуковим» («Красная звезда», 26 березня 1996 р.). У 1995-1996 роках у багатьох газетах і журналах Анфілов розповів, що план Генерального штабу від 15 травня 1941 року він розкопав не на початку 60-х років, а ще до Светлішіна - в 1958 році. І ось при зустрічі з Жуковим в 1965 році Анфілов нібито поставив питання про цей документ. На що Жуков нібито відповів: «Ми цей проект не підписали, вирішили заздалегідь доповісти його Сталіну. Але він прямо-таки закипів, почувши про попереджувальний удар по німецьких військах. "Ви що, з глузду з'їхали, німців хочете спровокувати?" - роздратовано кинув Сталін. Ми послалися на складну біля кордонів СРСР обстановку, на ідеї, що містилися в його виступі 5 травня... "Та я сказав це, щоб підбадьорити присутніх, щоб вони думали про перемогу, а не про непереможність німецької армії, про що сурмлять газети всього світу", - прогарчав Сталін» («Куранти», 15-16 квітня 1995 р.).

«Красная звезда», «Военно-исторический журнал», багато інших газет і журналів багаторазово повторили слова Сталіна: «Та я сказав це, щоб підбадьорити присутніх...» І все, здавалося б, встало на свої місця: Жуков запропонував план, роздратований Сталін категорично з обуренням його відкинув. Чи є про що сперечатися?

Є.

Елементарна чесність вимагає від усіх, хто повторює цю нісенітницю, повідомити читачам, що це - слова не Сталіна. Це слова Анфілова, якому нібито сказав Жуков, якому нібито сказав Сталін.

Перед тим як повторювати балади Анфілова, редактори й видавці повинні були задати наймудрішому академіку все ті ж питання: а чому ж ти мовчав 37 років - з 1958 по 1995 рік? Пописав гори книжок про початок війни і про велич Жукова, але про цю розмову мовчав. Добре, в 1965 році про це говорити було не прийнято. Але в кінці 80-х, коли бушувала так звана гласність, базікати можна було про що завгодно. Чому не розповів тоді? А от розвалився Радянський Союз, і тут взагалі в перші місяці можна було робити все, що подобається. Але тільки після того, як Карпов опублікував план Генерального штабу від 15 травня 1941 року, а прості люди, прочитавши «Криголам», змогли гідно оцінити значення цього документа, тут тільки Анфілов і прокинувся. Тут тільки й згадав, що він про цей план знав давно, що він з Жуковом його обговорював, що Жуков розповів про сталінське кипіння і гарчання.

Більш важливе питання: чому після зустрічі з Жуковом у 1965 році військовий історик Анфілов ніде ніяк не зафіксував пояснення великого полководця? Якщо він тоді дану тему не вважав важливою, то нема чого через 30 років, у 1995 році, оголошувати себе хранителем історичних свідоцтв екстраординарного значення. А якщо він тоді пояснення Жукова вважав важливим, то слід було зафіксувати зміст розмови на папері та здати на зберігання у Військово-історичний відділ Генерального штабу.

І ще. Анфілов мав Жукову сказати: ось я, військовий історик, розкопав план Генерального штабу від 15 травня 1941 року, не виключено, що й після мене хтось на нього наткнеться, тому, Георгій Костянтинович, вам би слід самому про це розповісти в мемуарах, щоб потім якийсь пройдисвіт, який-небудь кочегар з криголама не надумав би перекручувати нашу славну історію.

Незрозуміла поведінка і самого Жукова. Припустимо, приходить у 1965 році до нього Светлишин, каже про знайдений план. За ним у тому ж році приходить Анфілов, каже про той же план. А Жуков якраз засів за мемуари. Як громадянин і патріот, Жуков мав на такі розмови реагувати. Жуков був просто зобов'язаний внести ясність, щоб у нащадків не залишилося ні найменшої можливості перекручено трактувати героїчну історію Радянського Союзу. Навіть не посилаючись на документ, Жуков міг би сказати щось досить певне: були в нас і інші варіанти, і інші задуми, але Сталін їх відкинув. От і все. Одне тільки речення.

Але Жуков цього не сказав.

З цього можна зробити тільки два висновки.

Перший. Жуков не піклувався про честь своєї Батьківщини і своєї армії. Він бачив, що виплив документ, який можна витлумачити у вкрай невигідному для Радянського Союзу світлі. Але Жуков не зробив абсолютно нічого для того, щоб вибити козирний туз з рук майбутніх злостивців. Не зробив нічого, щоб припинити можливість для майбутніх противників комунізму використовувати цей кричущий компромат як викривальний матеріал і доказ агресивної сутності комунізму взагалі та сталінської диктатури зокрема.

Другий висновок. Ні Анфілов, ні Светлишин і ніхто інший в той час доступу до цього плану не мали і великого стратега розпитуваннями на дану тему не турбували. Жуков був упевнений у непорушності комунізму, тому не турбувався про те, що свідчення про злочинний характер режиму коли-небудь з'являться на світло. Ось чому він нічого не робив для того, щоб знешкодити цю бомбу сповільненої дії під героїчною історією Країни Рад.

Першовідкривачами треба вважати не Светлишина й Анфілова в кінці