Читати книгу - "Історія однієї істерії"

творча, їй можна, — м’яко розтягуючи голосні, говорив Масик. — Крім того, вона моя дружина. Тому їй можна все, — по цих словах Масик зазвичай посміхався особливо тонко та виставляв на директорський стіл черговий презент.

Режисерка про ці чоловікові махінації не здогадувалася. Усе це я дізналася завдяки кільком ключовим фактам, викладеним Тигрою, і своїй уяві. Стосунки зі своєю уявою я останнім часом примудрилася раціоналізувати. Все попереднє життя я страждала від її зайвої розвиненості, але тепер навчилася витягати з цього зиск. Якщо отримані мною факти не слугували закликом до дії та мали суто інформативний характер, я випускала уяву на волю. Вона змальовувала мені ситуацію в найдрібніших подробицях, смакуючи неіснуючі нюанси й акценти. Я не заперечувала, але за це жадала від уяви слухняності у випадках, коли придумана картинка могла перешкодити точності моїх реакцій. Загалом, у обмін на підвищену увагу до себе в звичайних розмовах, уява погодилося не турбувати мене в напружені моменти. Тепер мені жилося значно легше.

— Я вже стомилася чекати. Сідайте, — привітала нас режисерка. Я подумала, що загалом і так сиджу, але вирішила не порушувати світської атмосфери конкретикою.

— Отже, ви спрацювалися, — режисерка підняла склянку з соком так, начебто збиралася проголосити тост.

— З паном Шумиловим? — чемно поцікавилась я. — О так, спрацювалися! — я не втрималася від наслідування «широких» інтонацій Зінаїди Максимівни. — Вже кілька разів  він то наймає нас, то звільняє. Щоправда, потім неодмінно наймає знову. Поки що спільна робота цим і обмежується.

— Як це мило! — тужно зітхнула режисерка й здмухнула у воду кілька серветок із підставки. — Аллочці така ваша діяльність, я так розумію, обіцяє велику користь.

— Можливо, все ще владнається, — запевнила я.

«Стоп! А чому це Зінаїда говорить тільки про Аллочку? За Ларису вона не так переживає, чи що? Можливо, Алла була Зінаїді найближчою серед інших акторок. Адже й у розшук подала Зінаїда через неї, і в розмові зі мною з приводу зникнення Алли найбільше журилася… — породжена ідеями Тигри підозріливість сформулювалася нарешті в думку. — Якщо вони, скажемо так, товаришували, то режисерка цілком могла бути тією людиною, якій Алла телефонувала напередодні зникнення. Як би це перевірити?»

Думка про Жорика з його методами спала мені на думку швидше, ніж я усвідомила, що з мудрою режисеркою такий дешевий блеф може не пройти.

— Насправді налагодиться, чи ні, — доволі суворо додала я, — залежить ще й від вас, Зінаїдо Максимівно. Від ступеню вашої відвертості. Скажіть, чому ви не повідомили міліції, що ввечері перед своїм зникненням Алла дзвонила вам, а не чоловікові, як здалося вахтерці?

Голосно клацнула зубами Тигра. Дівчинка спробувала повернути на місце щелепу, яка відвисла через моє нахабство.

— Тобто? — повертаючи маленьке кругле тістечко назад у тарілку, поцікавився чоловік Масик. Потім мить подумав і трішки підвищив голос. — Розумієте, Зінаїда — особистість творча, їй можна. Крім того, ця особистість — моя дружина, значить, їй можна все…

Масик розгубився, бо ще не придумав, який презент вручити мені та як зробити це непомітно для режисерки. Невже моя уява так точно все вгадала? Ет, ну чому вона не страждає ясновидінням тоді, коли це потрібно? Якби ж вона корилася мені цілковито, можливо, пішла б із детективів та постриглась у ворожки.

Увесь цей час Зінаїда Максимівна пильно дивилася на мене. Гарно дивилася, зі схваленням. Це ж треба, який у її синіх очей ясний колір! Може, лінзи? Підняті брови режисерки свідчили про крайню стадію подиву.

— А я повідомила, — нарешті перервала тривалу паузу Зінаїда Максимівна.

Цього разу крайня стадія подиву опанувала мене.

— Тобто? — настільки ж дурнувато, як Масик кілька секунд тому, поцікавилась я. — Ні, я, звичайно, розумію, ви особистість творча, вам можна… Але…

— А ви, виявляється, гарний детектив, Катерино Кроль, — ще дужче посилила моє сум’яття Зінаїда.

— Ні. Це не зовсім я. Це Тигра ось придумала, а я просто на вас усе спроектувала, — я навіщось почала виправдовуватись, та потім опанувала себе. — Тобто Алла розмовляла з вами перед зникненням?

— Так. Але тільки один раз. Удруге дівчинка дійсно телефонувала якомусь чоловікові. Вахтерка запевняє, що чула, як під час другого дзвінка Алла кричала комусь: «Ти зовсім з глузду з’їхав!» А під час першого дзвінка Алла розмовляла спокійно. Я кричала. Тобто вахтерці здалося, начебто я кричала, й ще їй здалося, що я чоловік. Насправді, як ви вже могли помітити, я завжди так розмовляю.

Шумилов із Георгієм, попри відстань між нашими столиками, уважно стежили за ходом режисерчиних зізнань.

— Я не сказала вам про свою розмову з Аллою, бо тоді довелося б розповісти, про що саме говорила дівчинка. А це могло б її скомпрометувати.

— І ви?! Та скільки ж це все триватиме?! — цього разу й мою мову теж мав можливість почути увесь міський парк. — Складається враження, що ви всі мрієте, щоб дівчатка не знайшлися! Ви не маєте права приховувати від мене факти! Кожен із них може коштувати зниклим життя!

Моя майстерність щодо накручування самої себе останнім часом переростала в уміння зчиняти грандіозні істерики.

— Ось, — зітхнув Масик, простягаючи мені склянку з соком. — Схоже, ви теж особистість творча.

— Перестаньте, будь ласка, — боязко скосила на мене око режисерка.

Я вирішила піти їй назустріч. Випила сік і замовкла. За одне це всі мешканці парку повинні були погодитися звіряти мені свої найбільші таємниці.

— Не поясните — вона знову закричить, — демонструючи неабияку жорстокість, повідомила режисерці Тигра.

— Ой, та що ж тут пояснювати… Я все розповіла в міліції та попросила їх не афішувати цього. Тож моє сумління чисте. Щоправда, міліція взагалі не прагла будь-що афішувати… Вони взагалі нічого не збиралися робити… І зараз не збираються! Сволота! Недієздатні гади!

Скидалося на те, що «недієздатна сволота» в особах працівників органів складала мені вигідне тло. Коли режисерка вилаяла їх, то глянула на мене з ще більшою симпатією і ніби пом’якшала.

— Втім, я дійсно не права, — зізналась вона й раптом похилила голову. — Довіряти, то вже цілком.