Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

Бабенчук стрінувся вперше з десятками вязнів-жидів, що пробували видістатися з Сов. Союзу на другий бік Буга, під німця, і попали в руки прикордонної большевицької сторожі. У тій тюрмі взяли Бабенчука під гострі допити, бо хотіли видобути з нього конче, що він висланий німцями на розвідку, себто німецький шпіон. З цією метою його не тільки якнайдокладніше зревідували, послуговуючись при цьому різними вирафінованими побоями, але навіть попідтинали в різних місцях його убрання та віддерли теж підметки (золі) й обцаси від черевиків, чи, бува, не сховав він там якихсь важних записок. Коли Бабенчук про все те оповідав, він гірко плакав. Не добившись від Бабенчука нічого, вислали його по кількох днях з тюрми, переповненої жидівськими втікачами з «раю», далі в глибину краю. Поки Бабенчука привезли до Москви, він був ще по дорозі два тижні в одній великій тюрмі в більшому повітовому місті, де теж більшість вязнів становили жиди, що пробували втікати до Гітлера. Звідти перевезли Бабенчука, як небезпечного шпіона, аж у Москву на Лубянку, де його взяли добре в обертаси і де, очевидно, швидко переконалися, що цей сільський хлопчина не може бути ніяким шпіоном, бо до такої праці не має ніяких даних. Але що в Сов. Союзі найменша кара за нелегальний перехід границі 3 роки концентраційного табору, і від цього правила нема вийнятків, то Бабенчук поїхав щонайменше на 3 роки (коли не на довше) на далеку Північ до концентраційного табору. Знаю про це напевно, бо я встиг з ним умовитися, що хто з нас вийде скоріше з Лубянки, той повідомить при першій нагоді на вказану адресу про те, що такий то, з яким він стрічався в Москві, «живий і здоровий». З найбільшим вдоволенням стверджую, що той сільський хлопчина дотримав своєї обіцянки і з одного табору за Мурманськом подав на вказану мною адресу вістку про мене, про що я довідався щойно по виході з Лубянки.

Зустрічі з М. Бабенчуком на Лубянці завдячував я та інші вязні деякі новини зі світу. Небагато він знав про воєнно-стратегічну ситуацію того часу, та все ж вмів нам сказати дещо такого, що нам, цілковито ізольованим від світу, було новиною. З того, що ми від нього почули, виробили ми собі теж думку про те, як поводяться німці з населенням на Холмщині. Ми почули про дозвіл на українські товариства, церкви, школи, з чого українське населення Холміцини почало користати в широких розмірах. При тому Бабенчук, що називав себе поляком (походив, як казав, з мішаної родини: батько — поляк, мати і сестра українки), оповідав мені й неодно цікаве про деякі тодішні події в Галичині. Він чув наприклад, що большевики масово виарештовували не тільки українських інтелігентів, але й колишніх членів Лугової Організації та свідомих селян і робітників. Оповідав теж, що до них на Холмщину дійшла була вістка про те, що коли большевики забирали зі св. Юра якогось високого церковного достойника і вже вивезли були його на дворець, то там збіглися, мовляв, тисячі народу, головно жінок, і счинили такий вереск, що НКВД уступило і відставило того достойника назад до дому. Підсовєтські вязні, що слухали цього оповідання Бабенчука, заявили з місця, що це неможливе. Вони запевняли, що навіть якби така маса народу збіглася, то це не помогло б нічого, бо НКВД в таких ситуаціях ніколи не уступає. По повороті з Лубянки я ствердив у розмовах з людьми, що такої сцени, як нам змалював її Бабенчук, на ніякому двірці у Львові не було.

Побут М. Бабенчука в камері ч. 13. приніс нам теж деякі інші цікаві хвилини. Наприклад дехто з вязнів пробував жалувати його, батрака, що мусів працювати на чужого глитая тільки за харч і одного золотого денно, як він сам про це розповідав. І виглядало, що Бабенчукові треба було з цього приводу спочувати. Коли ж у дальшій розмові виявилося, що за убрання, яке Бабенчук мав на собі і яке так попідрізували енкаведисти при ревізії, він заплатив був 18 п. зол., за черевики 5 зол., за сорочку 1 зол. і за капелюх 1 зол., то вийшло, що працюючи один місяць у «глитая» (без неділь і свят), Бабенчук не тільки добре прогодувався (бо це лежало в інтересі самого роботодавця), але й заробив ще стільки, що вбран себе від стін до голови! Почувши це, вязш стали підраховувати заробітки підсовєтських робітників та свої власні, коли ще були на волі, і вкінці мусіли признати, що щоб вбрати себе так (зрештою скромно), як був убраним Бабенчук, пересічний підсовєтський робітник мусів би працювати, постійно недоїдаючи, найменше півтора року… До такого висновку дійшли вязпі нашої камери після розмови з цим простим, звичайним сільським хлопцем, який роззброював усіх своєю щирістю та правдомовністю. Не треба й казати, скільки це дало їм усім до думання та до порівнянь про заробітну платню і життєві відносини взагалі в обох сусідніх держаках: т. зв. робітничо-селянській і буржуазно-капіталістичній.

МОЇ НОВІ СЛІДЧІ

Росіянин Зайцев і українець Кудря. — Про Львів, як націоналістичний вулькан, і Союз Українок. — Хто був найвизначнішим українцем у Львові? — Думки про можливість звільнення. — Що я переходив у своїй голові. — Що я почув від слідчого Кудрі і який був мій тодішній настрій? — Одно оповідання — совєтська агітка. — Минають знову дні за днями, тижні за тижнями…

Десь при кінці лютого або в початках березня 1940 р. викликали мене «на допрос» і привели перед нових слідчих. Було їх двох: старший роками і ранґою, доброї туші — бльондин і молодий, худорлявий — брюнет. Згодом я довідався, що старший — це росіянин Зайцев, а молодший — українець Кудря.

На самому вступі той старший казав мені розказати дещо про Львів, як націоналістичний вулькан, і політичні відносини в ньому в останніх роках. Я став оповідати дуже загально про те, як панівна штучна польська більшість верховодила у Львові та як при такій владі почувались українці і жиди. Своє оповідання я ілюстрував даними про шкільництво, культурно-освітнє й господарське життя, при чому покликався на колишній вислів соціялістичного посла Дашинського, що вся польська культура на Сході, зокрема у Східній Галичині, збудована за гроші українських податників.

Моє оповідання, як видно було, цікавило Зайцева, бо він, ходячи по кімнаті, переривав його кілька разів і ставив різні додаткові питання та вимагав пояснень. Другий слідчий, той молодший, що сидів оподалік при