Читати книгу - "Хрещений батько"

Він проґавив свій шанс, не вбивши старого.

– Він хитрюга, – зауважив Сонні, – найхитріший із усіх, з ким нашій «родині» доводилось змагатися. Може, він здогадався, що ми причаїлися, поки видужає старий, а потім уже переслідуватимемо його.

– Авжеж, він здогадується, – стенув плечима Хейген. – Та все одно він змушений вести переговори. Нікуди він не дінеться. У нього немає вибору. Я завтра все влаштую. Напевне.

У двері постукали, і зайшов один із Клеменциних людей. Він сказав, звертаючись до свого капореджіме:

– Щойно передали по радіо, що поліція знайшла Полі Гатто. Мертвого в його машині.

Клеменца кивнув головою і сказав хлопцеві:

– Не турбуйся про це.

Підлеглий здивовано глянув на свого капореджіме та, збагнувши за мить, у чому річ, вийшов на кухню. Нарада тривала далі, немов і не переривалася. Сонні спитав Хейгена:

– А як там із доном, йому не покращало?

Хейген заперечно похитав головою.

– Взагалі нічого, – повідомив Хейген, – але він не зможе говорити ще пару днів. Знесилений. Все ще оклигує після операції. Твоя мати майже весь час біля нього, Конні теж. Скрізь у лікарні розставлені полісмени, та й люди Тессіо наглядають неподалік, просто на всяк випадок. За один-два дні він прийде до тями й скаже, що нам робити. А доти треба утримати Солоццо від авантюри. Ось чому слід розпочати з ним переговори.

– Поки він щось утне, – буркнув Сонні, – я поставлю Клеменцу й Тессіо стежити за ним. Може, нам пощастить і ми відразу все вирішимо.

– Тобі не пощастить, Солоццо дуже хитрий. – Хейген трохи помовчав. – Він знає, що за столом переговорів йому доведеться переважно погоджуватися на наші умови. Тому й зволікає. Гадаю, що він намагається заручитися підтримкою інших «родин» Нью-Йорка, щоб ми не накинулися на нього, коли старий нам це дозволить.

– А нащо їм ставати на його бік? – визвірився Сонні.

Хейген відповів спокійно:

– Щоб уникнути великої війни, яка нашкодить усім і приверне увагу газет та уряду. Крім того, Солоццо віддасть їм частину свого бізнесу. А ти ж знаєш, який навар можна мати на цих наркотиках. «Родині» Корлеоне воно не потрібно, у наших руках гральні заклади – найкращий бізнес із усіх можливих. Але інші «родини» голодні. Солоццо – чоловік певний, вони знають, що він зуміє поставити цю справу на широку ногу. Живий він може напхати їхні кишені грішми, а мертвий лише завдасть прикрої мороки.

Майкл ще ніколи не бачив такого розлюченого обличчя у Сонні. Товсті, луком вигнуті губи й засмагла шкіра наче посіріли.

– Мені начхати на те, чого вони хочуть. Їм краще не встрявати в цю бійку.

Клеменца й Тессіо тривожно засовались у кріслах, мов піхотні командири, які почули, що їхній генерал вирішив штурмувати неприступну висоту за будь-яку ціну. Хейген відповів уже трохи дратливо:

– Ну що ж, катай, Сонні, але батько не схвалив би твоєї постанови. Ти знаєш, як він завжди каже: «Це марна справа». Звичайно, ніхто не зупинить нас, якщо старий накаже нам ліквідувати Солоццо. Але йдеться не про особисті почуття, а про бізнес. Якщо втрутяться інші «родини», коли ми почнемо полювати на Турка, нам доведеться піти з ними на переговори. Коли «родини» побачать, що ми твердо вирішили розквитатися з Солоццо, вони не стануть нам перешкоджати. Дон зробить їм поступки в чомусь іншому і залагодить справу. Отож, будь ласка, не гарячкуй у таких справах, як ця. Це бізнес. Навіть замах на твого батька вчинено з ділових мотивів, а не з особистих. Тобі б треба вже розуміти це.

Сонні ще дивився злими очима.

– Атож. Я розумію все. Але тільки до того місця, де ти визнаєш, що ніхто не зможе перешкодити нам, якщо ми захочемо придушити Солоццо.

Потім Сонні обернувся до Тессіо:

– Що чутно про Луку?

– Нічого. Не інакше як Солоццо проковтнув його, – відповів Тессіо. Хейген зауважив тихо:

– Солоццо не тривожився через Луку, що мені здалося дуже дивним. Він надто розумний, щоб не остерігатися Луки. Думаю, Турок так чи інакше вивів його з гри.

– Господи, – пробурмотів Сонні, – сподіваюся, що Лука не воює проти нас. Це єдине, чого б я боявся. Клеменца, Тессіо, що ви обидва думаєте про це?

– Кожен може схибнутися, згадайте хоча б Полі, – повільно сказав Клеменца. – Але для Луки є тільки одна дорога. Він нікому не вірить і нікого, крім Хрещеного Батька, не боїться. Але ж Лука і поважає твого батька, Сонні, як ніхто інший, хоча Хрещеного поважають усі. Ні, Лука ніколи не зрадить нас. І мені також важко повірити, щоб Солоццо, хай який він там хитрий, міг підсидіти Луку. Він підозрює всіх і кожного. Завжди готовий до найгіршого. Мабуть, він кудись повіявся на кілька днів. Але незабаром він з’явиться.

Сонні обернувся до Тессіо. Бруклінський капореджіме стенув плечима:

– Будь-хто може стати зрадником. Лука був дуже уразливий. Дон міг його чимось образити. Таке ймовірно. Але я все ж думаю, що Солоццо його десь застукав зненацька. Це відповідає тому, що сказав консільйорі. Нам треба готуватися до найгіршого.

Сонні запитав усіх одразу:

– Невдовзі Солоццо почує про Полі. Як він сприйме цю звістку?

– Йому буде над чим подумати, – сказав похмуро Клеменца. – Хай збагне, що в «родині» Корлеоне не дурні орудують і що йому вчора ще дуже поталанило.

– Де там, в біса, поталанило! – різко заперечив Сонні. – Солоццо планував свій замах не один тиждень. Очевидно, хтось щодня стежив за старим і вивчив усі його звички. Потім вони підкупили Полі й, можливо, Луку. У потрібну мить захопили Тома. Зробили все, що хотіли. Але їм не пощастило. Бо вони найняли не найкращих людей, а старий виявився для них надто моторним. Якби вони вбили його, мені б довелося піти із Солоццо на угоду, і він переміг би. Тимчасово. Бо я б вичікував п’ять, десять років. Але тепер, Піте, не кажи, що йому пощастило: ти недооцінюєш його. Ми надто довго його недооцінювали.

Один із охоронців заніс із кухні в кімнату каструлю спагеті, потім приніс тарілки, виделки й вино. Їли розмовляючи. Майкл стежив із подивом. Він не їв, і Том теж, але Сонні, Клеменца й Тессіо наминали на повний рот, вимащуючи соус скоринками хліба. Сцена була майже комічна. Вони продовжували своє обговорення.

Тессіо не думав, що втрата Полі Гатто спантеличить Солоццо, він навіть гадав, що Турок це передбачив, а ймовірно, навіть і хотів такого. Зникла зайва людина, що могла б комусь свідчити проти Солоццо. І залякати його цим навряд чи вдасться: хіба вони б самі злякалися за такої ситуації?

– Я не тямлю в