Читати книгу - "Місто кісток"

до Доротеї. – Чи не так? Ваша матір була чаклункою. Вона створила це місце, приховувала його, оберігала, оточувала підопічними. Це ідеальна схованка для нечисті в бігах. Ось що ви тут робите, правда? Ви переховуєте злочинців.

– Ти їх так називаєш, – сказала Доротея. – Тобі знайомий девіз Завіту?

– Dura lex sed lex, – автоматично відповів Джейс. – Закон суворий, але це закон.

– Інколи закон занадто суворий. Конклав забрав би мене від матері, якби міг. Хочеш, щоб я дозволила зробити це з іншими також?

– Отже, ви – філантроп, – скривився Джейс. – Думаєте, я повірю, що жителі Нижньосвіту не платять вам добре за ваш прихисток?

Доротея всміхнулася так широко, що було помітно, як блищать її золоті зуби.

– Не всім пощастило народитися таким красунчиком, як ти. От ми і виживаємо, як можемо.

Джейса не зворушили такі лестощі.

– Я мушу повідомити про вас Конклаву.

– Ти не зробиш цього! Ти ж обіцяв! – підхопилася на ноги Клері.

– Я нічого не обіцяв, – відрізав Джейс. Він підійшов до стіни і відкинув вбік одну з оксамитових занавісок. – Ви не хочете пояснити, що це таке? – вимогливо промовив він.

– Це двері, Джейсе, – відповіла Клері. Це справді були двері, дивно вміщені поміж двох еркерних вікон. Було зрозуміло, що вони нікуди не вели, до того ж їх не було видно з вулиці. Здавалося, що вони були виготовлені з м’якого розпеченого металу, більш маслянистого, ніж латунь, але такого ж важкого, як залізо. Ручку було вилито у формі ока.

– Замовкни, – злісно наказав Джейс. – Це ж портал, чи не так?

– Це п’ятивимірні двері, – відповіла Доротея, відкладаючи карти Таро на стіл. – Виміри не є прямими лініями, тобі це відомо, – додала вона у відповідь на спантеличений погляд Клері. – У них є приховані провалля та складки, кутки та закутки. Трохи складно пояснити тому, хто ніколи не вивчав теорію вимірів, але суть у тому, що ці двері можуть перенести, куди забажаєш у цьому вимірі. Це…

– Це аварійний вихід, – сказав Джейс. – Ось чому твоя матір хотіла жити тут. Вона завжди могла втекти, якщо в цьому була необхідність.

– Чому ж вона цього не зробила? – розпочала Клері і зупинилася, раптом злякавшись. – Через мене, – продовжувала вона. – Вона не пішла б тієї ночі, залишивши мене.

Джейс захитав головою.

– Ти не мусиш звинувачувати себе.

Відчуваючи, що зараз розплачеться, Клері підбігла до дверей.

– Я хочу знати, куди вона збиралась втекти, – промовила вона.

– Клері, не треба! – Джейс рушив за нею, але її пальці зімкнулися навколо ручки, яка закрутилася в руці Клері. Двері відчинилися, ніби вона їх штовхнула. Доротея з криком кинулася до її ніг, але було вже запізно. Не договоривши до кінця, Клері відчула, як її потягло вперед і понесло крізь порожній простір.

Розділ 8
Улюблена зброя

Клері була занадто здивована, щоб кричати. Відчуття падіння було найжахливішою частиною: її серце гупало десь аж у горлі, а живіт зм’як, мов вода. Дівчина розкинула руки, намагаючись ухопитися хоч за щось, щоб уповільнити своє падіння.

Її руки схопилися за якісь гілки. Зі жмутом листя в руках Клері впала на утрамбовану землю, сильно вдарившись стегном і плечем. Вона перевернулася на живіт, утягуючи повітря в легені. Тільки-но дівчина почала сідати, як хтось приземлився зверху на неї.

Вона знову відкинулася на землю. Хтось гупнувся лобом до її лоба і стукнувся об її коліна. Сплутана по руках і ногах, Клері викашляла з рота чиєсь волосся і спробувала вибратися з-під маси, яка розпластала її.

– Ой, – почувся обурений голос Джейса. – Ти вдарила мене ліктем.

– Це ти приземлився на мене.

Він сперся на руки і спокійно подивився на неї згори вниз. Клері бачила блакитне небо над головою, частину гілки і ріг сірого будинку, обшитого дошками.

– Ти ж не залишила мені вибору, так? – запитав він. – Хіба не ти безтурботно вирішила застрибнути в цей портал, наче у вагон поїзда. Тобі просто пощастило, що він не викинув нас у Іст-Рівер.

– Ти не мусив стрибати за мною.

– Мусив, – сказав юнак. – Ти занадто недосвідчена, щоб самій захиститися в небезпечній ситуації.

– Дуже мило. Можливо, я пробачу тобі.

– Пробачиш мені? За що?

– За те, що сказав «Замовкни».

Його очі звузилися.