Читати книгу - "Планета трьох сонць"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 67
Перейти на сторінку:

Ніхто не відповів йому.

Краус швидко встав і вибіг з літака. На березі його зустрів в’їдливим сміхом Мак-Гарді:

Очуняли вже, пане? А що поробляють ваші квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нічліг? Як бачиш, наближається буря.

Які квартяни? Що це ти мелеш?

Але ж ти запевняв, що розмовляв із квартянами. Чим вони тебе так напоїли?

Нічого не знаю! — підозріливо глянув на Мак-Гарді Краус. — Що трапилось? Чому Грубер непритомний?

Обпився так само, як і ти, бананами, які тобі дали квартяни.

Мені здається, що п’яний — ти! Стривай, однак… Я таки щось пригадую… Банани я справді їв.

Зараз нема часу згадувати — поглянь на небо! Ми повинні десь тут знайти безпечне пристановище. І завітаємо також до селища. Воно недалеко звідси.

Селище квартян?!

Ну, то й що? У нас є зброя.

А у них — голі руки, так? — єхидно посміхнувся Краус. — Ну, нічого. Мені подобається, що ти нарешті заговорив сміливіше! Ходімо!

Вітер посилювався. Він розгойдував крони дерев, свистів і скиглив, аж у втікачів по спині перебігали мурашки. Часом на землю з тріском гепалась величезна гілка.

Зупинившись якраз проти селища, Краус і Мак-Гарді здивовано поглядали на високі піраміди, які здіймалися вгору на протилежному березі. Великі кулі, прикріплені до їхніх вершин, як дзеркала, відбивали червоні блискавки, що спалахували в хмарах. Хоч уже зовсім посутеніло, в селищі не засвітилося жодного вогника.

Краус виліз на дерево, щоб краще бачити, і уважно розглядав дивні будови в бінокль. Найбільш його зацікавили високі конструкції, укріплені на великій блискучій півкулі, - щось схоже на щогли, обкручені широкими металевими спіралями. Всього їх було чотири. Тільки одна з них стояла перпендикулярно до землі, а інші були нахилені в різних напрямках.

У ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрій, одна з блискучих спіралей засяяла зеленим світлом.

Ти бачив? — спитав його знизу Мак-Гарді.

Так, бачив, але людей досі не помітив.

У таку погоду це й не дивно, — закричав Мак-Гарді крізь шум бурі. — Дивись, яка там злива!

Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кісток! — Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, — цього разу не через джунглі, а понад річкою.

Літак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який уже прочумався, бігав без скафандра берегом. Побачивши друзів, він помчав їм назустріч:

Чому ви мене покинули?

Радій з того, що ми не набрались так, як ти! — сердито сказав Мак-Гарді. — Ми ходили дивитись на селище.

Ну, і…?

Вранці оглянемо краще. А тепер заліземо в скафандрах куди-небудь між міцних стовбурів і якось перебудемо до світанку.

На ранок буря вщухла. Літак лежав у піску на березі, засипаний листям і гілками. Краус швидко перевірив двигуни: все гаразд, тільки трохи пошкоджено елерони.

Це дрібниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що після бурі буде гірше, — сказав він із полегкістю. — Ходімо до селища. Може, нарешті пощастить, і ми зустрінемо кого-небудь.

На варті біля літака лишився Мак-Гарді. На розвідку пішли Грубер і Краус.

Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:

Дивно… Сьогодні спіральні конструкції нахилені зовсім інакше, ніж учора. Добре, що я запам’ятав їх положення.

Після такої бурі ти ще дивуєшся з цього?

Буря не має до цього ніякого стосунку, — заперечив Краус — Під час бурі я стежив за спіралями; вони навіть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни… Що це за штуки, як ти гадаєш?

Мене це не цікавить. Я б краще подивився на тутешніх мешканців, щоб знати, з ким маю честь…

Вони прокидаються, мабуть, пізніше. Почекаємо…

Чекали годину, дві, три — аж до полудня.

Ані мишеня там не поворухнулось за цей час! — сказав Грубер.

Краус заперечливо похитав головою:

Помиляєшся. Ти навіть не помітив, що конструкції знову повернулись. У мене таке враження, що це якісь збирачі сонячної енергії. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбільше сонце, а друга — на оранжеве…

Справді! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрію, звідки якраз з’являється Проксима! — вигукнув Грубер.

Краус затиснув йому рота долонею:

Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати біду.

Кого ти боїшся? — здивувався Грубер. — Всі поховались, як польові миші в нори.

Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, — хоча б у підзорну трубу.

Грубер затремтів, але, глянувши на загадкові будови без вікон, одразу ж заспокоївся:

Тоді квартяни повинні були б мати рентгенівські очі.

А що, коли вони мають такі очі? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерігають нас із отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимі…

Невидимі? Ти це говориш серйозно?

А чом би й ні? Життя виявляється в найрізноманітніших формах.

Послухай, чи не наївся ти знову бананів?

Не бійся, я тверезий, як риба. А які на вигляд квартяни — покаже час. Кілька днів будемо стежити

1 ... 35 36 37 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Планета трьох сонць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Планета трьох сонць"