Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Bąk, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2004, № 72, с. 42–43; S. Królikowska z d. Tarnawska, Byłam świadkiem, там само, с. 44–45.

Кресівка, ґміна Колки – польська колонія.

Весною 1943 року мешканці колонії, яким загрожували напади зі сторони УПА, в більшості втекли до села Колки. «Стефанію та Зенона Барвінських, – розповідає командир самооборони в ближній Рафалівці Аполлінарій Олива, – переховувала в себе одна українка, яка ще раніше, як тільки могла, остерігала їх та інших поляків перед намірами дегенератів її національності. Ця жінка зі сльозами на очах розповіла їм, що двох її синів у банді і вона сама мусить їх остерігатися, тому не може вже довше переховувати в себе поляків. Рідна хата Барвінських була в Кресівці. Вони хотіли до неї повернутися. Не допомогли остереження українки, яка казала, що туди нема за чим повертатися, бо від банд в околиці аж роїться. Не послухали її та пішли». У Кресівці Барвінських схопили бандерівці. Над ними знущалися, але наприкінці відпустили.

«І раптом серед збіжжя наштовхнулися на Терешкову – цю українку, яка переховувала їх у себе. Коли вона не хотіла допустити, щоб ті пішли просто в гніздо бандитів – Барвінські з нею не погодилися. Вони вже досить волочилися і перебували в постійному страху. Їм вже було все одне. Однак ініціатива належала Терешковій. Відважна жінка вирішила виступити проти наказів і терору власних синів. Дійшли до її обійстя. Вона сховала Барвінських у стодолі і кілька днів носила їм їсти. Якогось дня прийшла з Корнелюком – довіреною людиною, який також не погоджувався з бандитизмом земляків. Було вирішено, що Корнелюк проведе Барвінську, переодягнену в український одяг, до села Пшебраже, а пізніше повернеться за Барвінським. Так і сталося. Стефанія з граблями на спині, в товаристві Корнелюка, безпечно добралася до села Пшебраже. Вночі Корнелюк провів її чоловіка». Автор спогадів підкреслює, що українець Корнелюк не прийняв, в якості оплати, запропонованих йому доларів.

Джерело: A. Oliwa, Gdy poświęcano noże, Opole 1973, с. 73–74.

Курган, ґміна Щурин – польська колонія.

15 липня 1943 року під час нападу УПА українець Гриць Кучерук дав заховання родині Станіслава Сорочинського, а потім вночі провів її до Березолуп. Натомість тим часом син і донька Кучерука брали участь у погромі польських мешканців поселення Келецького в Горохівському повіті.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 633.

Лаврів, ґміна Полонка – велике українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

У червні 1943 року більшість поляків виїхали до Луцька. Родину Бучинських про плановані вбивства остеріг українець Іван Серветник. Декілька родин, які залишилися в селі, члени УПА вбили.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 599.

Ломанівська Площа, ґміна Полонка – українська колонія.

21 червня 1943 року члени УПА вбили кільканадцять осіб, утікачів із сусіднього Сосновця та з Томашева (ґміна Деражне, Костопільський повіт). Уціліла, між іншим, малолітня Отилія Фурманек з Томашева. Вона була поранена в ногу і не могла далі тікати: «дивлячись на безнадійність ситуації, вона почала плакати й лементувати українською, взиваючи Бога на допомогу. Тоді бандита, вочевидь, загризла совість і він сказав: „Якщо ти полька, то чому молишся українською?”. Не отримавши жодної відповіді, пішов від неї». Українка, яка поблизу проживала, остерегла Отилію, що нападаючий зараз повернеться. Дівчина почала повзти у напрямку Луцька. Наступного дня вона зустріла українця, який підводою відвіз її до лікарні в Луцьку.

Джерело: AW II/1283/2k, M. Gaweł, Opis tragedii ludności polskiej na Wołyniu w czasie II wojny światowej, арк. 12–13.

Лопатень, ґміна Сильне – польське поселення.

У червні 1943 року було вбито, за відмову вбити свою дружину, українця Муханюка, одруженого з Яніною Домалевською. Доля його дружини залишається невідома.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 624 (за свідченнями Едмунда Домалевського).

Луцьк – повітове й воєводське місто, яке налічувало близько 41 тис. мешканців: поляків, євреїв (до ліквідації гетто в 1942 р.) і українців (близько 17 відсотків).

24 грудня 1943 року відділи УПА атакували передмістя Луцька, вбиваючи близько 100 мешканців міста і втікачів з різних сторін повіту. Уникнула смерті, серед інших, родина Ванди Ґлушек, яку охоронив українець Вадинюк.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 657–661.

Майдан Комаровський, ґміна Колки – польська колонія.

У травні–червні 1943 року члени УПА вбили родину Гілари Борецького (у цьому четверо маленьких дітей). Завдяки допомозі українки врятувалася дружина Борецького, Агата. Вона від неї отримала одяг і щасливо добралася до Маневичів, а потім до Луцька, де відшукала свою дальшу родину.

Джерело: A. Oliwa, Gdy poświęcano noże..., с. 83–84.

Малі Березолуки (Ксаверівка), ґміна Щурин – українське село, в якому проживало декілька польських родин, а також маєток.

У серпні 1943 року групка озброєних українців напала на хату управляючого маєтком Березолуки, Калішевського. Його дочка втекла до сусіда-українця, який її сховав. Нападаючі до того сусіда привели подружжя Калішевських з сином та Станіслава Реґіоновича і там вбили. Врятовану дівчину сусід-українець передав полякам.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 631.

Маруся, ґміна Чаруків – польська колонія.

У 1943 році в колонії діяв осередок самооборони. Завдяки остереженню українця Порубчука, колонія змогла в червні 1943 року протистояти атаці УПА. Спалено тільки кілька обійсть, ніхто не загинув. Проте вже наступний напад, 15 січня 1944 року, приніс вісім смертельних жертв.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 543–544.

Мар’янівка, ґміна Чаруків – польська колонія.

У червні 1943 року українець Грегорка (Григорій) Гнатюк попередив мешканців про планований