Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

Пан Войті, почувши цю відповідь, гучно зареготав і довго не міг угамуватись.

– І все ж таки, – мовив він нарешті, – як ви поясните, що в Біблії, де, як відомо, написана правда і тільки правда, сказано, що сонце зупинилося, а не те, що зупинилася земля?

На це Петр, на превеликий подив пана Войті, якому досі не доводилося чути чогось сміливішого, відповів, що він просто не впевнений, що в Біблії написана правда і тільки правда; але якщо пана Сихровського цікавить ця згадка про зупинене сонце, то нехай він усвідомить, що навіть якби теорія про обертання землі навколо сонця набула загального визнання й ніхто більше не сумнівався б у її правдивості, люди все одно не перестали б казати, що сонце сходить і заходить, бо як ще інакше тут скажеш? Що наша половина земної кулі нахилилася до сонця або відхилилася від нього?

Так усе-таки сказати не можна. Отож якщо це для пана Войті так суттєво, він спокійно може вважати слова «і зупинилось тоді сонце», які ми читаємо в Книзі Ісуса Навіна, розділ десятий, вірш тринадцятий, звичайнісінькою мовною неточністю.

– Розумію, чудово розумію! – радісно вигукнув пан Войті. – Насправді це була земля, то вона зупинилася, але оскільки це справило таке враження, ніби зупинилося сонце, в Біблії коротко й для більшої переконливості сказано, що зупинилося сонце.

– Ні, земля теж не зупинилася, – заперечив Петр і запитав пана Войті, чи може він уявити собі, що сталося б, якби земля раптом знерухоміла? Невже він ніколи не бачив, як буває, коли служниця, що несе тацю з посудом, зненацька перерве свою швидку ходу й зупиниться? На місці залишиться тільки вона, а посуд не припинить свого руху і з таці, яку вона міцно тримає в руках, полетить на підлогу. Так само полетіло б усе, що є на світі, якби земля раптом зупинилася, – й Ісус теж полетів би, викинутий разом зі своїми воїнами в світовий простір, а разом з ними полетіли б царі аморейські, і місто Гаваон полетіло б, і дерева, і звірі, і річки, і моря спустіли б в одну мить. Ні, нічого такого не було ніколи.

– А що ж тоді було? – запитав збентежений пан Войті. – Не зупинялося сонце, не зупинялася й земля – у що ж тоді нам вірити, якщо навіть на Біблію не можна покластися?

– Вірити треба власному розуму, – відповів Петр. – Святе письмо не можна тлумачити буквально й слово в слово; біблійні тексти треба розуміти метафорично й з певним застереженням, а та обставина, що церква цій вимозі чинить опір і наполягає на своїх педантичних тлумаченнях, – це злочинне недоумство, яке приносило нам більше лиха й нещастя, ніж моровиця, і віспа, і всі інші людські напасті, разом узяті. Сонце не зупинялося, бо воно стоїть на місці, і через те зупинитися не може; не зупинялася й земля, бо це мало б неуявленні наслідки, – то що ж тоді зупинялося? Зупинявся час, шановний пане Сихровський, але й він зупинявся тільки уявно й тільки завдяки тому, що Ісус Навін зі своїм військом розгорнув таку бурхливу й гарячкову воєнну діяльність, що за дуже короткий час, скажімо, за кілька хвилин, перебив більше ворогів, ніж їх при розважливому веденні війни можна вбити за цілі години. А оскільки плин часу ми вимірюємо уявним рухом сонця, то біблійний хроніст і написав, що зупинилося сонце. Якби люди вміли так міркувати, скрізь був би мир і спокій, і не спалили б Джордано Бруно, протестанти й католики могли б скласти зброю, і людство, яке впродовж століть роздирали релігійні чвари, могло б узятися за важливіші й куди корисніші питання та проблеми.

Поки вони так розважалися, в країні сталися події, тривожні й лихі, отож похмурий замок Српно, який мав погану славу, парадоксальним чином обернувся на острівець спокою й миру посеред розбурханого моря. Судячи з вістей і чуток, що їх приносили випадкові відвідувачі, імператор за останній рік дуже підупав духом і дозволяв собі вчинки, які суперечили здоровому розумові й неминуче наближували трагічний кінець. Так, буцімто, крім усього іншого, він заради власної безпеки запросив до Чехії іноземних найманців, а ті, не одержавши обіцяної винагороди, відшкодовують свої збитки, грабуючи села й навіть цілі міста. А якось у грудні, на схилку дощового, але доволі теплого дня, в Српно об’явився мандрівний музика, великий мастак, бо вмів грати на п’ятьох інструментах водночас: на флейті, кобзі, лютні, барабані й на трензелі, – орудуючи руками, ногами й губами водночас; він розповів, буцім імператор стерявся розумом і наказав усім придворним повиколювати очі й повиривати язики.

Через день після нього приїхав купець, який підтвердив, що події, які відбулися нагорі, приголомшливі й страхітливі, однак скінчилися вони зрештою інакше й набагато спокійніше, ніж того прагнули людські чутки; обійшлося без виколювання очей і виривання язиків: імператор просто зрікся престолу й відійшов на спочинок, але перед цим покликав свого брата, щоб той прийняв берло. Однак мандрівний дратенік,[26] один із тих, хто свого часу купував у пана Янека його чудовий кит для склеювання горщиків, приніс дивовижні подробиці про це зречення: буцімто імператор спершу наказав зруйнувати весь празький Град, у тому числі й храм святого Віта. Такі чутки множилися й множилися, отож пан Войті, – трикутничок на лобі в нього знову чітко вирізнився, – наказав осідлати йому коня й подався до столиці, щоб довідатись, скільки у всьому цьому правди.

Повернувся він через чотири дні дуже стривожений. Як з’ясувалося, вісті, котрі пробилися до Српно, були перебільшені й перекручені, але зерно правди в собі вони таки мали; а Петра, сказав він, звичайно, зацікавить, що страшні події, які відбулися в Празі, певною мірою пов’язані з його власною історією, точніше, з історією його покійного батька. Як називалася та триклята річ, яку імператор вимагав від пана Янека і яку пан Янек відмовлявся віддати йому так уперто, що волів заподіяти собі смерть, ніж примусити себе на це піти?

– Філософський камінь, –