Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

жодних претензій до нього не було. А Самсонов уже до дружка приїхав лише два місяці тому.

— Це нічого не міняє, — твердо поклав руку на стіл Тур.

Він був похмурий, слідчий з області, як і день за розчиненими вікнами.

Туман, що впав уночі, не розвіювався і стояв під самісінькими готичними дахами, відкриваючи тільки їхні гострі верхи, схожі на гірські шпилі.

Коваль не втручався у суперечку. Йому треба було розібратися — не тільки в злочині, а й у людях, які працюють поруч, — раніше ніж робити якісь висновки і давати поради. Вважав, що у місцевих умовах краще розберуться тутешні працівники, і його завдання полягає у тому, щоб не повчати і підштовхувати, а не заважати їм, чекаючи того вирішального моменту, коли стане потрібним його досвід. А поки що він сам — учень. Проте мимоволі подумав, що у його час молоді слідчі не засвоювали так швидко безапеляційний тон.

Романюк мовчки проковтнув докір працівника прокуратури.

— То яке рішення буде щодо Кравціва і Самсонова? — спитав Вегер.

— Відрядимо двох працівників у Тюменську область, — сказав Романюк. — Нехай допитають утікачів або й привезуть сюди. Якщо не буде заперечень. — Майор глянув на Коваля. Слідчий теж чекав його слова.

— Дмитре Івановичу, — попросив Тур.

— У мене заперечень немає, — відповів Коваль, — але давайте раніше послухаємо, які ще дані по версії «Пограбування», Василю Івановичу…

Капітан прокашлявся.

— За свідченням одного з таксистів, у ніч з п'ятнадцятого на шістнадцяте липня з Ужгорода їхав якийсь циган і дуже нервував. Ім'я цигана встановлено: Маркел Казанок. Два дні перед убивством він проживав в ужгородському готелі «Київ». Приїхавши сюди вночі з Ужгорода, Казанок заплатив по лічильнику копійка в копійку, чим здивував таксиста, бо цигани звичайно люблять шикувати і переплачують. Це тим більш дивно, що на другий день після убивства, тобто шістнадцятого, у ресторані ужгородського аеропорту той самий Казанок дав офіціантові «на чай» купюру в двадцять п'ять карбованців. Після цього взяв квиток до Орла і вилетів найближчим рейсом.

Вегер зробив паузу, даючи можливість присутнім обміркувати повідомлення.

— А що він являє собою, цей циган? — загорівся майор Бублейников.

— Раніше жив у таборі під Мукачевим, потім через якісь незгоди, про них у таборі мовчать, виїхав. Нібито одружений, живе тепер в Орлі осідло, років йому близько сорока. Були судимості.

— Я думаю, треба поїхати в Орел і допитати його, зробити обшук, — рішуче заявив Бублейников.

Романюк зітхнув:

— Товаришу майор, у мене людей не вистачить.

— Люди — не проблема, — зауважив слідчий. — Раз треба, значить, треба… По цій версії іще є що-небудь?

— Більше нічого, — відповів Романюк.

— Є пропозиція підвести підсумки, — заявив Тур. — Значить, зацікавтесь не тільки Кравцівим і Самсоновим, а й циганом, як його…

— Казанок, — підказав Вегер.

— Казанком. Так, Дмитре Івановичу? — закінчив Тур, повернувшись до Коваля.

— Дамо орієнтировку орловській міліції, нехай на місці перевірять цього Казанка, — сказав Коваль. — А тут Вегер пошукає, до кого, крім Іллеш, міг він приїздити.

— А за цими двома — Довгим і Клоуном — відрядимо людей, — швидко погодився Романюк, радіючи, що відпала потреба посилати працівників відділу і в Орел.

— Тоді перейдемо до другої версії: «Спадкоємець». Що у вас по цьому питанню, Василю Івановичу?

Вегер перегорнув аркуш.

— Встановлено, — сказав він, — що єдиним спадкоємцем є продавець комісійної крамниці колгоспторгу Ернст Шефер — рідний брат загиблої. Більше родичів, ані близьких, ні далеких, немає. По-друге, Шефер в ніч з п'ятнадцятого на шістнадцяте вдома не ночував, пішов після сварки з дружиною десь об одинадцятій за місцевим часом і повернувся тільки перед ранком. Алібі Шефера підтверджує тільки дружина Агнеса. Заявляє, що з чоловіком не сварилася і ночував він удома. Шефера допитували. Двічі. З ним розмовляв і підполковник. — Вегер кивнув на Коваля. — Але м'ясник усе заперечує, не признається, де був уночі на шістнадцяте. Якщо врахувати, що Шефер ненавидів сестру, — правда, зараз він намагається це пояснити тим, що Каталін мала чоловіка-фашиста, — підстав для підозри більше ніж досить.

— Що ви плануєте? — спитав Тур.

Капітан Вегер подивився у свої папери, наче не знав напам'ять усе, що вони підготували у відділі, ніби не переслідувала його ця справа — Довгий, Клоун, Шефер, Каталін, цигани — не тільки наяву, а й уві снах.

— Плануємо, — сказав він, — по Шеферу обшук.

— Обшук! — голосно підтвердив Бублейников. — І так проґавили час. Час працював на Шефера, міг усе переховати.

— Боюся, що обшук тепер нічого не дасть, — зітхнув Романюк.

— Я також гадаю, що з обшуком зараз не варто йти, — заговорив Коваль. — Він наляканий, цей чоловік, і, здається, щось знає. Це — важливіше. Проведемо очну ставку з сусідом, який заперечує його алібі. Думаю, що, зрештою, Шефер скаже правду. Це нам дасть більше, ніж обшук.

— Дозвольте, Дмитре Івановичу, — не витримав Бублейников. — Обшук тепер, звичайно, у свинячий голос. Але хоч якась надія є. А пізніше він зовсім ні до чого.

Це був випад проти Коваля. Як людина молодша за службовим становищем, Бублейников мав би погодитися з думкою підполковника, але, як учасник оперативно-слідчої групи, він хотів нагадати, що з самого початку, на відміну від Дмитра Івановича, був прихильником активних дій проти Шефера. Міліція є міліція, а не дипломатична комісія, міліція — це ініціатива, оперативність, блискавичні дії, особливо коли йдеться про звіряче вбивство.

В Управлінні карного розшуку Бублейников працював давно, а підполковник — «без року тиждень», і майор вважав, що досвіду у нього не менше, ніж у Коваля.

Підполковник подумав, що, дай Бублейникову розвернутися, він багато лиха накоїть.

— Повернемося до цього питання пізніше, — вирішив Тур. — Слідство