Читати книгу - "Аеніль"

несправедливо! Мають бути інші варіанти, може, є інша Кімната Поєдинків, з іншими правилами…

— Немає іншої. Чекай, якщо хочеш, то замінити можна не її. Замінити можна тебе, якщо якась дівчина погодиться на Поєдинок з цією…

— Аеніль, — саркастично вимовив Савлій.

— З Аеніль. Якщо якась дівчина погодиться битися з нею замість тебе. Є така?

Було помітно, що Савлія такий перебіг теж не надто влаштовував. Однак він був кращий за ніщо. Хлопець оглянув зал і, коли його погляд зупинився на Еліні, та одразу промовила:

— Я можу.

Вражена Аеніль підняла голову і подивилася на одногрупницю. Проте та відводила погляд і дивилася на Савлія. Він єхидно усміхнувся і сказав:

— Ну, якщо хочеш… Добре. — І вийшов з арени.

На його місце рішуче зайшла Еліна.

Аеніль так і не вдалося спіймати її погляд. Дівчині нічого не залишалося, як піти слідом. Вона була у відчаї. Їй доведеться битися з одногрупницею, яку вона б воліла мати за подругу, до якої вона так добре ставилася… А та чомусь вважає її ворогом. У Аеніль опустилися руки, тепер вона не мала ніякого стимулу до Поєдинку, адже перевести злість з Савлія на Еліну дівчина не зможе, та й не схоче.

Еліна розуміла, що Аеніль не буде чинити їй супротиву, і Поєдинку не буде, проте коли вона запустила в Аеніль сильною вогняною кулею, надіючись одразу з усім покінчити, та відбилася від захисту і Еліна ледь змогла відвернутися. Ще трішки і отримала б удар в саме обличчя, а так лише трохи обпалила волосся.

Аеніль була здивована, що її захист спрацював. І згадала те, що їй завжди говорила Ембла. Якби вона не гнівалася під час сварок, захист не зникав би. Він зникав тільки тоді, коли їй хотілося напасти. Не менш вона здивувалася і тим сильним чарам, які використовувала Еліна. Де дівчина могла їх навчитися? Нічого подібного Аеніль не знала…

За півгодини Еліна палала люттю, її обличчя було подряпане, одяг обпечений і забруднений, на руках синці. Вона вже не раз опинялася на підлозі, знесена силою власних потужних заклять. Савлій давно пішов, розчарований видовищем.

Після чергового падіння, один зі старшокурсників тихо сказав Еліні:

— Образь її.

Еліна вмить піднялася і вигукнула:

— А де це твоя каліка-сестра? Її вже відправили в притулок?

Аеніль, що хвилину тому відчувала жалість до Еліни, якій через неї так дісталося, люто кинулася на одногрупницю. Крізь зуби вона пробурмотіла:

— Іно здоровіша за вас усіх разом узятих…

Еліна скористалася нагодою і, зібравши рештки сил, завдала удару. Зі стелі на Аеніль посипалося каміння, кілька чималих камінців поцілили їй в голову, і дівчинка впала без свідомості.

Секундант, яким зголосився бути ранковий свідок, підійшов і схилився над Аеніль.

— Нічого страшного, — сказав він. — Зараз отямиться. Аеніль безперечно програла. — Він глянув у бік Еліни, що знесилено сіла на підлогу — останній удар відібрав у неї решту сил. — А я саме збирався оголошувати, що вона виграла. Та бувають і такі повороти у Поєдинках.

Хлопець вийшов з арени і попрямував до виходу. За ним потягнулися інші, вони вже втомилися від затяжного і доволі нудного Поєдинку. Поступово зала спорожніла, і в ній залишилися лише двоє — поборники.

Еліна ледь змогла піднятися. Вона зробила кілька кроків і, похитнувшись, сперлася об колону. Зі скроні у дівчини сочилася кров — один з камінців зі стелі влучив і в неї. Вона подивилася на Аеніль, що продовжувала лежати нерухомо. В її очах з’явилася тривога і страх. Похитуючись, вона підійшла до одногрупниці і сіла біля неї. Поплескала дівчинку кілька разів по щоках, і Аеніль заворушилася. Вона застогнала і відкрила очі. Побачивши Еліну, злякано відсахнулася і закрила обличчя руками.

Еліна, що миттю набрала ворожого виразу обличчя, не змогла втримати усмішку.

— Не бійся, вже все скінчилося. — Вона спробувала надати своєму голосу суворого і прохолодного тону, але в неї не вийшло. Через знесиленість Еліна промовила це слабко і хрипко. — Ти програла.

Аеніль сіла. Вона дивилася на Еліну вороже. Проте цівочка крові на обличчі одногрупниці стурбувала Аеніль. Хоч вона сама й втратила свідомість, але відбулася лише сильними синцями.

— У тебе кров.

Еліна торкнулася скроні рукою.

— Так… Дивна перемога… — Вона спробувала встати, але не втрималася, втратила рівновагу і впала.

Аеніль скочила на ноги і підбігла, щоб допомогти суперниці піднятися. Хоч і сама почувалася недобре, але не настільки, як Еліна. Дівчині довелося обпертися на одногрупницю, бо сама вона йти не могла. Так удвох вони й вийшли з кімнати.

— Тобі треба в шпиталь, — промовила Аеніль.

— Ні, ти що… Поєдинки заборонені, мене можуть вигнати… У жодному разі, — з жахом промовила Еліна. — Я піду до своєї кімнати.

— Ти на ногах не тримаєшся…

— Тримаюся.

Аеніль не стала сперечатися. Коридор був пустий, але Еліна стурбовано роззиралася навсібіч, чим утруднювала допомогу Аеніль.

— У чому справа?

— Не можна, щоб нас бачили разом, — пробурмотіла винувато Еліна.

— Яка різниця?

— Є різниця, — різко сказала Еліна і відсторонила руки Аеніль, намагаючись йти сама. Проте після двох кроків була змушена обпертися об стіну.

— Ну добре, коли підійдемо до вітальні, підеш уперед сама. Зараз уже пізно, тут ніде нас ніхто не побачить.

— Добре… Тільки зайдеш не одразу після мене, а пізніше. — Еліна дозволила Аеніль знову допомогти їй іти далі.

Вони, докладаючи неймовірних зусиль, спустилися по сходах, де й справді нікого не зустріли. Лише якийсь незнайомий учень пробіг у віддаленому коридорі. Навряд чи він їх побачив.

Неподалік від входу до вітальні Еліна відсторонила руки Аеніль і пішла далі сама. Їй доводилося обпиратися об стіну коридору, аби не впасти. Аеніль сіла на сходах, щоб почекати, як обіцяла. Вона почула, як відкрилися