Читати книгу - "Порт у тумані"

— Це правда?.. Вони зазнали аварії?..

— Ні… Вони сіли на мілину… Такий здоровань, як ваш брат, напевне вибрався з халепи цілий і неушкоджений…

— А де ж він тепер?

Все це здавалося просто зловісним, і окремі деталі аж ніяк не в'язалися між собою. Коли Мегре проходив повз готель «Всесвіт», господар гукнув до нього:

— Я ще не бачив двох ваших друзів. Чи не час уже їх розбудити?

— Не варто клопотатися…

Комісар сам піднявся у кімнату Люка. Той лежав на своєму ліжку, зв'язаний майже так само туго, як допіру Мегре.

— Я все вам поясню…

— Не варто!.. Ходімо…

— Є щось нове? Та ви зовсім промокли… А вигляд такий змучений…

Мегре забрав бригадира з собою й попрямував до поштової контори, що містилася у глибині села, якраз навпроти церкви. Люди стояли на порогах своїх домівок. Хто тільки міг, побіг до пляжу.

— Ти що, не годен був захищатися?

— Він напав на сходах… Ми йшли на другий поверх… Він ішов позаду… Зненацька схопив мене за ноги, а потім все сталося так швидко, що я не встиг дати здачі. Ви його бачили?

Мегре викликaв сенсацію. Здавалося, ніби всю ніч простояв по шию у воді. На пошті не міг писати сам, бо залишав мокрі плями на папері.

— Бери ручку… Телеграми всім меріям і жандармським відділенням цієї округи… Дів, Кабур, Ульгат… До місцевостей на півдні теж: Люк-сюр-Мер, Ліон-сюр-Мер, Кутане… Познач на карті… І до найменших сіл у радіусі до десяти кілометрів звідси… Повідомиш, що треба затримати чотирьох — Луї-Здоровила, Мартіно, капітана Ланнека, а також старого матроса, що озивається на ім'я Селестен… Дай їхні прикмети. А коли відправиш телеграми, зателефонуй до найближчих пунктів, щоб виграти час…

Комісар залишив Люка наодинці з телеграфом і телефоном.

У шинку навпроти пошти Мегре проковтнув пекучий ґроґ; хлопчаки, що збіглися подивитись на нього, притиснулися носами до шибок.

Прокинувся Уїстреам — Уїстреам збуджений, занепокоєний, який дивився або йшов у бік моря. Повзли новини, чутки — роздмухані, перекручені.

На дорозі Мегре зустрів старого рибалку, який на світанку визволив його.

— Ти не розповідав про те, що…

Рибалка відповів з байдужим виглядом:

— Я тільки сказав, що знайшов вас…

Комісар дав йому двадцять франків і пішов до готелю переодягтися. Тіло його тремтіло, тремтів кожен м'яз. Йому було водночас і жарко, і холодно. Підборіддя заросло щетиною, під очима набрякли мішки.

Був вкрай стомлений, але мозок працював активно. Навіть активніше, ніж звичайно. Комісар встигав бачити все навколо себе, відповідати на запитання, розпитувати людей, а тим часом точні міркування і ясні думки низалися в один ланцюг.

Близько дев'ятої години знову пішов на пошту. Люка закінчував телефонні розмови. Телеграми відправив раніше. На його запити всі відділення й пости жандармерії відповідали, що поки що нікого не бачили.

— А пан Гранмезон ще нікого не викликав, мадемуазель?

— Годину тому… Розмовляв з Парижем…

Вона назвала номер. Комісар відшукав його в довіднику і звернув увагу на те, що телефон належить колежу Станіслава.

— Мер часто викликає цей номер?

— Досить часто. Гадаю, там пансіон, де вчиться його син,

— Справді, він же має сина. Хлопчику років п'ятнадцять, чи не правда?

— Думаю, так. Але я ніколи його не бачила.

— Пан Гранмезон не дзвонив до Кана?

— Ні, це з Кана йому дзвонили. Хтось із родичів або якийсь службовець, бо дзвонили з його дому.

Заторохтів телеграфний апарат. Повідомлення для порту: «Буксир «Атос» прийде на рейд опівдні. Підпис: Управління порту Трувіль».

Нарешті подзвонили з поліції в Кані:

— Пані Гранмезон приїхала до Кана о четвертій ранку. Спала вдома на вулиці Фур і недавно виїхала машиною в Уїстреам.

Мегре подивився з порту на пляж. Море відступило так далеко, що судно на мілині опинилося вже на півдорозі між водою і дюнами. Капітан Делькур був у найгіршому гуморі. Море притягувало погляди усієї юрби. А видовище було таки цікаве. Якщо на світанку під час відпливу вітер вгамувався, то тепер шторм знову міг розгулятися і тим певніше, чим ближче до полудня — а що буде під час припливу? Наближення шторму віщував і колір неба — зловісно-сірий, і зрадлива зеленавість хвиль.

— Ніхто не бачив мера?

— Він передав через свою служницю, що зараз хворий і доручає мені керівництво рятувальними роботами.

Мегре попрямував до вілли, заклавши руки в кишені й важко ступаючи. Після того як він подзвонив, довелося чекати майже десять хвилин, поки відчинили.

Покоївка мала щось сказати, але він не схотів її слухати й пройшов у коридор з таким сердитим виглядом, що вона була вражена й обмежилася тим, що кинулась до дверей кабінету.

— Це комісар!.. — закричала вона.

Мегре увійшов до кімнати, яку вже добре знав, кинув капелюх на стілець і кивнув головою чоловікові, який напівлежав, простягнувшись у кріслі.

Учорашні синці стали набагато помітнішими, бо були вже не червоні, а голубі. В каміні палало ціле багаття.

На обличчі пана Гранмезона була написана рішучість нічого не говорити і навіть ігнорувати саму присутність відвідувача.

Мегре, зі свого боку, теж вирішив повестись так само. Він скинув пальто й зайняв вигідне місце біля каміна, спиною до вогню, як людина, що дбає тільки про те, аби зігрітися. Вогонь обпікав йому литки. Комісар палив люльку, часто затягуючись димом.

— Ще до сьогоднішнього вечора вся ця справа буде закінчена! — промовив він, наче сам до себе.

Його співбесідник ледь не затремтів. Але стримався, взяв навіть газету, що лежала поруч на столі, і зробив вигляд, що читає.