Читати книгу - "Плавучий острiв"

Трапер — північноамериканський мисливець. ">[78] з прерій, хоч єдині пастки, що він їх будь-коли наставляв, це ті люки, через які проходять мільйони свинячих туш на його чиказьких різницях. Це людина грубої невгамовної вдачі; становище, яке він посідає, повинно було зробити його культурнішим і ввічливішим, та з дитинства він не дістав будь-якого виховання. Він любить хизуватися своїм багатством і, як то кажуть, в нього в кишенях завжди бряжчить. Та він, як видно, вважає, що вони ще не досить напхані, бо разом з кількома однодумцями гадає повернутися до ділової діяльності…

Пані Танкердон — звичайна собі американка, досить добра жінка, в усьому цілком покірна своєму чоловікові, чудова мати, що ніжно піклується дітьми, якій наче роковано викохати численних нащадків, що вона й виконала сумлінно. Якщо доведеться ділити двохмільярдовий статок між безпосередніми спадкоємцями, чому ж не мати їх хоч дванадцятеро? І вона їх має — всі міцні й здорові.

З усієї цієї громадки увагу квартету може привернути лише найстарший син, якому судилось відіграти певну роль у нашій історії.

Уолтер Танкердон має елегантну зовнішність і пересічні здібності; привітні манери й симпатичне обличчя нагадують більш матір, ніж голову родини. Він дістав пристойну освіту, вряди-годи подорожуючи, відвідав Америку й Європу, але звички й смаки щоразу повертають його до безтурботного існування на Стандарт-Айленді: він здавна кохається в спорті й очолює молодь Мільярд-Сіті в змаганнях з тенісу, поло, гольфа й крокету. Молодий Танкердон не надто пишається багатством, що колись має успадкувати; серце в нього чуле, хоч, щоправда, він не має нагоди виявити свою добрість за браком на острові жебраків чи калік. Одним словом, можна побажати, щоб молодші брати й сестри були схожі на нього. Та якщо їм за віком ще рано одружуватися, Уолтерові Танкердонові минає вже тридцять, і йому пора подумати про шлюб. Що він гадає з цього приводу? Незабаром побачимо.

Між родиною Танкердон, найзначнішою в лівій частині міста, і родиною Коверлі, найвпливовішою на правій, існує разючий контраст. Нет Коверлі — людина витонченішої вдачі, ніж його суперник. В ньому відчувається французьке походження його предків. Багатство Коверлі вийшло не з нутрощів землі у вигляді потоків нафти, ані з паруючих свинячих нутрощів на різниці. Ні! Джерело цього багатства — промислові підприємства, залізниця, банківські операції, що зробили його тим, чим він нині став. Нет Коверлі бажає тільки одного — спокійно втішатися своїми достатками, і він, не криючись із цим, рішуче повстає проти будь-яких спроб перетворити «перлину Тихого океану» в велетенський завод або величезне торговельне підприємство. Це високий на зріст, завжди коректний чоловік, волосся на його гарній гордовитій голові вже торкнулась сивина, так само як і бороди, де між русявими пасмами де-не-де зустрічаються срібні нитки. Дещо холоднуватий за вдачею, він визначається стриманими й вишуканими манерами. Нет Коверлі посідає перше місце серед міського панства, що тут, в Мільярд-Сіті, дотримується звичаїв вищого суспільства Південних Штатів Америки. Він любить мистецтво, знається на малярстві й музиці, охоче розмовляє французькою мовою, яку дуже часто вживають на правому боці острова, стежить за американськими й європейськими літературними новинами й супроводжує, при нагоді, свої аплодисменти вигуками «браво», в той час як брутальні прибульці з Дальнього Заходу чи Нової Англії горлають: «Ура! Гіп! Гіп!»

Пані Коверлі, на десять років молодша за свого чоловіка, щойно, без зайвих скарг, обійшла мис сорокаріччя. Ця елегантна освічена жінка дістала добірне виховання в одній напівкреольській родині старої Луїзіани, вона добре розуміється на музиці й сама вправна піаністка. Нашим музикантам випадало не раз грати з пані Коверлі в її особняку на П’ятнадцятій авеню, і щоразу вони з захопленням відзначали її артистичний хист.

Небо не благословило подружжя Коверлі в такій мірі, як подружжя Танкердонів. Три дочки — єдині спадкоємиці величезного статку, яким пан Коверлі зовсім не пишається, як то робить його суперник. Дівчатка дуже гарненькі, і коли прийде пора видавати їх заміж, серед аристократичних і фінансових кіл Старого і Нового Світу знайдеться багато охочих узяти з ними шлюб. А втім, величезні посаги трапляються в Америці не так уже й зрідка. Хіба ж не писали кілька років тому про маленьку міс Тері, яку сватали вже в двохрічному віці задля її семисот з половиною мільйонів? Будемо сподіватись, що ця дитиночка одружиться за своїми уподобаннями і до привілеї бути одною з найбагатших жінок у Сполучених Штатах додасть ще й другу — бути одною з найщасливіших.

Старша донька в родині Коверлі, Діана, або просто Ді, як називають її вдома, має ледве двадцять років. Це дуже приваблива молода особа, в якій сполучаються фізичні й моральні.прикмети батьків. Прекрасні блакитні очі, чудове пишне ясно-русяве волосся, свіжий, наче пелюстки щойно розквітлої троянди, колір обличчя, стрункий граційний стан — все це пояснює, чому на міс Коверлі задивляються молоді мільярдяни, які, безперечно, нізащо в світі не дозволять чужинцям відвоювати в них цей, вживаючи математично точного виразу, справді «неоціненний скарб». Є навіть підстави гадати, що містер Коверлі не, вважає відмінність релігійних вірувань за перешкоду до шлюбу, який здався б йому спроможним дати щастя його дочці.

Дійсно, дуже прикро, що боротьба за першість у суспільстві роз’єднує дві найвпливовіші родини Стандарт-Айленду. Уолтер Танкердон ніби навмисне створений для того, щоб стати чоловіком Ді Коверлі.

Та про це одруження годі й думати… Легше розкраяти Стандарт-Айленд навпіл і мешканцям правої частини острова на своїй половині, а мешканцям лівої — на своїй податися в різні боки, ніж підписати будь-коли подібну шлюбну угоду!

— Принаймні поки до справи не втрутиться любов, — говорить іноді головний інспектор мистецтв, підморгуючи з-за скелець золотого пенсне.

Та щось не видко, щоб Уолтер Танкердон почував якусь прихильність до Діани Коверлі, так само як і вона до нього, чи принаймні якщо це й так, обоє поводяться надзвичайно стримано, розчаровуючи тих із вибраного товариства Мільярд-Сіті, кого пориває цікавість.

Острів пливе далі до екватора, весь час тримаючись близько ста шістдесятого меридіана. На широких просторах Тихого океану, що розгортаються тепер перед ним, зовсім немає островів і навіть найдрібніших острівців, і морська глибінь тут досягає двох миль. Двадцять п’ятого липня Стандарт-Айленд проходить над проваллям Белкнап, прірвою у шість тисяч метрів