Читати книгу - "Спомини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пізніше Іван Слободяник перенісся до Завалова і там був управителем семиклясової школи, а опісля до Станиславова і провадив там підготовчу клясу до гімназії під директурою професора доктора Сабата[132]. Він часто приїздив на вакації до Заздрости, перебував у батьків, і дуже любив і шанував свою благородну матір. Я відвідував його вдома, коли був рівно ж на вакаціях. Його арештували большевики в 1939 році за те, що був провідником підпілля, і він вже більше не вернувся, мабуть, був розстріляний.
Парохом у Вишнівчику був отець Іван Токар[133], дуже примірний священик, незвичайно совісний і добрий проповідник. Носив цвікер[134]. Слабше співав, і тому була радість, <як із Золотник приїздив його шваґер, о. Сендецький[135], прегарний співак>[136]. Отець Токар зразково провадив канцелярію, і пригадую собі, що він до ґрейцаря[137] виплачував церковній прислузі. Це мене дуже будувало. Він побудував нову, муровану церкву з високою банею, в неоклясично-бароковому стилі. Парохіяни його дуже шанували, і <ніколи не було між ним і парохіянами ніяких непорозумінь>[138]. Покійний митрополит Андрей цінив його високо і після візитації переніс на кращу парохію до Підгаєць. Там рівно ж був він зразковим душпастирем. Говорили лише, що не вмів собі добре давати ради з польськими урядами. Але під тим оглядом доповнював його зять, місцевий катехит, зразковий священик, що вчився в Інсбруці, отець-доктор Содомора[139].
На науку реліґії у Вишнівчику приходив він завжди щосуботи, і мав незлу методу, читав недільне Євангеліє і його пояснював. Прочитані перікопи оставали мені завжди в пам’яті. Як хлопчина, коли священик зачинав <у церкві>[140] читати Євангеліє, то я вже від перших слів знав, про що буде далі мова. Навпаки, польський парох о. канонік Нєдзьвєдзький держався строго книги катехизму і завдавав відступами, і учні і учениці мусіли вивчити все напам’ять. Знаю, що дочка моєї сестри Розалії Францішка (пізніше замужня Дурделло в Бурканові) казала, що мусіли слово в слово цілими годинами вчитися катехизму.
Правильно ходив я до церкви на Служби Божі, передусім в неділі і свята служив до Служби Божої, любив спів, хоч краще співали в Заздрості, ніж у Вишнівчику. Вряди-годи ходив я до Зарваниці через кладку на Стрипі і там молився до Матері Божої. Тільки ікони не можна було добре бачити, бо вона висіла в бічній каплиці. На хорах в церкві збереглися ще органи, запроваджені, мабуть, за австрійського цісаря Йосифа II в так званий латинствующий період. Часом приїжджали батьки і брати на відпусти. Через великий міст на Стрипі йшлося під ліс, де була капличка, в якій ангел лляв безупину воду зі збанка. Був це дуже милий вид, бо кам’яна фіґура ангела і безупинна вода надихали видця боговійним настроєм. Люди пили воду, вмивали недужі очі, обмивали рани і вірили в її цілющість. До тої каплички відбувались завжди процесії, в неділю. Пізніше большевики знищили її, щоби здусити в народі всяку віру і побожність.
Ріка Стрипа вносила в життя багато руху, плавби човнами, купання, а передусім ловлі риби, головно коли зачала таяти крига. Я сам купався літом в Стрипі і один раз мало не затонув, бо не вмів пливати, а бистра струя тягнула мене у вир, однак я якось ще встиг добитись до берега. Але пливати я таки не навчився. Це була друга небезпека з нараженням життя, бо перша була в Заздрості, коли я мало що не впав у керницю, муровану, глибоку на шість метрів. Дивна річ, що в тих літах мав я також і сни, в яких літав, немов птиця, без крил. Одначе будився з плачем якогось переляку. Кажуть, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.