Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

Особливо тут, у глушині. А почалося воно, як я помітив, відтоді, коли наш спільний улюбленець містер Х’ю витягнув на дах лазерну антену. Бачте, він боїться, що хтось підслухає його телефонні розмови з містером Расселом. Повірте, — обернувся до Павла, — дім уже майже в стані облоги: цілу ніч у дворі вартують навчені вівчарки, не вимикаються лазерні сторожі, Пітер Гоулд встановив два кулемети.

— Хто там нарікає на мене і Пітера Гоулда? — запитав Вундстон, переступаючи поріг з тацею, заставленою мідними джезвами на гарячому піску. — Я чув ваш голос, сер, — звернувся до Малькольна. — Так от, мушу вам сказати, що ви геніальний учений і нікудишній бізнесмен.

— А ви, Х’ю, неперевершений транжира, — дорікнула Хілда. — Хто вип’є стільки кави?

— Я вип’ю, — завуркотав Х’ю Вундстон і жадібно потягся до чарки. — Я все з’їм і вип’ю, бо змалку усвідомив, що світом править голод, а я людина мирна. Тому взяв собі за правило зранку добряче попоїсти, а тоді вже братися за роботу. — Вундстон побачив у Павловій руці високу склянку з пепсі й здивовано підвів брови: — Ви справді, сер, нічого не вживаєте?

Вживаю, — усміхнувся Павло. — Як ви помітили, у мене в руці склянка з пепсі.

— Я маю на увазі міцніші напої, - уточнив Х’ю. — Особисто я не можу повірити, щоб росіянин не пив горілки. Це ж ваша традиція. Про неї говорить цілий світ.

— «За один вік джин убиває цілий народ», — це фраза наших соціологів, — без тіні образи мовив Павло. — Тепер ви підрахували, що нове тисячолітня планета почне без Росії. І, як не прикро, не шкодуєте на це мільярди доларів, сер.

— Ви даремне на нас нарікаєте, — заперечила Хілда Брайнт. — Якщо вірити тому, що «Майн кампф» писав Адольф Гітлер, то саме там сказано: для слав’ян — ніякої гігієни, ніяких щеплень, лише тютюн і горілка. Це Гітлер хотів убити вас, містер Павел. Америка — цивілізована країна, вона ніколи не жадала смерті чиєїсь нації чи цілого народу, сер.

— Це колискова для немовлят, міс, — усміхнувся Павло. — Ми уже виросли й прокинулися. А якщо говорити про російський звичай, то в нас заведено квас пити й ганяти чаї. А оскільки квасу немає, то я питиму пепсі й каву. Якщо ви, звісно, не заперечуєте, міс.

— Кожному своє, - роздратовано сказав Малькольн, шкодуючи в душі, що не може зректися клятої чарки. Мовчки дивився на Вундстона, котрий запихався скибочками хліба, густо змащеними червоною ікрою, й кривився так, ніби Х’ю демонстрував йому хіть ненажери з «семи смертних гріхів». — Ви користуєтесь моєю великодушністю, сер. З кожним днем я відчуваю, як ви дюйм за дюймом завойовуєте мій будинок і все, що навколо нього. Тепер я прошу хоча б на три дні залишити мене в товаристві містера Острожного і його дружини. Можливо, хоч тоді мені пощастить подумати на тверезу голову.

— Що нам робити з хіпі, коли навіть учені голови все ще впадають у дитинство? — забурмотів Вундстон, беручи найтовщий сандвіч і наповнюючи свій келих коньяком.

Запанувала неприємна мовчанка.

Міс Хілда винувато подивилася на Павла й заговорила тоном дипломата:

— Ділові люди позбавлені щастя любові. Вони, як обкрадені євнухи, заздрять чужим радощам первоцвіту, зберігаючи в собі високі пориви людської душі, що завжди стояли вище манливих гербів ділових контрактів. Давайте ж лишатися людьми, шанувати одне одного і чужі нам держави, бо ми з вами люди державні.

— Я підтримую цю пропозицію, — швидко погодився Вундстон.

— От і добре, — повеселішала Хілда. — Допивайте каву, Х’ю, і їдьмо — я запрошую вас у гості. До речі, допоможете мені вибрати яхту в Атланті.

— Надумали подорожувати? — скептично буркнув Х’ю, бо передчував: Хілда купує яхту не за власні гроші і не для прогулянок. «Треба довідатися, хто за цим стоїть, — подумав Вундстон. — Інакше мені самому доведеться випити гірку цикуту, приготовану для цієї відьми».

— Хочу стати модною нареченою, — пояснила міс Хілда й легко підхопилася з крісла. — Я чекатиму вас у дворі, - нагадала Вундстону й обернулася до Острожного: — З вами я не прощаюся. Ми ще приїдемо на ваші проводи. Дещо прихопимо в Атланті й разом з містером Мальколь-ном влаштуємо уїкенд перед вашою поїздкою на ранчо Доута. Повірте, там у вас не буде такої нагоди. Шкода, що ви не шануєте Бахуса, але особисто мені подобаються такі стоїки, як ви, містер Павел. Колись я саме так уявляла росіянина, який зумів захистити світ від фашизму.

Павло відчував, як холодно й нещиро звучать ці високі слова в устах Хілди Брайнт, тому сприйняв їх як належне й запитав:

— Ви були на ранчо Доута? Вам там щось не до вподоби?

— Мені просто жаль місіс Кет, — відповіла Хілда і вийняла з кишені піджака довгастий, зрізаний на кінцях золотий годинник. — Єдине, що може втримати жінку на Ранчо Доута, — говорила, косуючи на годинник, — це те, що Кет вас безтямно любить. — Хілда усміхнулася до Павла і нагадала Вундстону: — Нам пора, Х’ю.

XIII

Намет напнули на високому березі річки.

Мері не захотіла брати в поміч ні кухаря, ні управителя вілли, котрий однаково майстерно володів сокирою, ножем і вінчестером.

— Хочу робити все сама, своїми руками, — ще у дворі сказала вона Малькольну й весело підморгнула чимось засмученій Каті. — Америка любить гарних і винахідливих, Кет. Зараз ви самі переконаєтесь, на що здатна ваша приспана уява. Сьогодні ми повинні здивувати цих молодих і дуже талановитих джентльменів.

— Боюся, що ви в мені розчаруєтесь, — тихо відповіла Катя й подивилась благально на Павла.

— Катя вміє готувати смачнющі деруни з часником, — сказав Павло й знову заговорив до Малькольна. Той усе ще протестував проти того, що без людини, котра вміє бодай налякати когось з рушниці, їхати в лісові нетрі просто нерозумно. — Заспокойтеся, сер. Охорону вігвама візьму на