Читати книгу - "Координати чудес, Роберт Шеклі"

— А сигари?

— Не люблю сигар.  — Кармоді запалив нову сигарету.

— Третя сигарета за п’ять хвилин, — констатував Бельветтер.

— Хай йому біс! Я палитиму, скільки захочу і коли захочу! — спересердя крикнув Кармоді.

— Звісно, аякжеГ — поспішив запевнити Бельветтер.  — Я лише старався для вашого ж добра. Чи вам хочеться, щоб я просто стояв збоку й мовчав, як риба, поки ви самі себе знищуєте?

— Саме так.

— Не можу повірити, що ви кажете щиро. Тут уже набирає ваги етичний імператив. Людина часом діє собі на шкоду, але такого збочення машина собі дозволити не може.

— Не тримай мене за карк! — похмуро попросив Кармоді.  — Не тикай мене скрізь носом!

— Тикати вас носом? Дорогий Кармоді, чи я хоч десь колись вас до чогось силував? Чи дозволяв я собі щось більше, ніж поради?

— Мабуть, ні. Але ти говориш забагато.

— Може, я говорю замало, — сказав Бельветтер, — бо ж наслідків, бачу, ніяких.

— Ти забагато говориш, — повторив Кармоді й запалив чет-

— Це вже четверта сигарета за п’ять хвилин.

Кармоді розкрив було рота, щоб вилаятись, та передумав і подався геть.

— Що це? — запитав Кармоді.

— Кондитерський автомат, — пояснив Бельветтер.

— Не схоже.

— Все ж таки це автомат. Удосконалений силосний агрегат Сааріномена. Звичайно, я мініатюризував його і…

— І все ж таки він не схожий на кондитерський автомат. Як ним користуватися?

— Дуже просто. Натисніть червону кнопку. Почекайте. Натисніть на одну з тих літер в ряду А, тепер натисніть зелену кнопку. Ось маєте! Шоколадка «Бейб Рут» ковзнула на долоню Кармоді.

— Ото! — вихопилося в Кармоді. Він надірвав обгортку і надкусив шоколадку.

— Справжня «Бейб Рут» чи підробка?

— Справжня. Змушений був дати концесію кондитерській фірмі, бо самому несила було впоратися.

— Ого! — повторив Кармоді, випускаючи з пальців шоколадну обгортку.

— Отак воно, — настановчо почав Бельветтер, — приклад недбальства, яке я спостерігаю повсякчас.

— Якийсь клаптик паперу! — сказав Кармоді, повертаючись і дивлячись на обгортку, що лежала на бездоганно прибраній вулиці.

— Звісно, це лиш клаптик паперу, — сказав Бельветтер.  — Але помножте на сто тисяч мешканців і що матимете в результаті?

— Сто тисяч клаптиків паперу, — не задумуючись, відповів Кармоді.

— Нічого смішного! Запевняю вас, що вам не захотілося б жити у всьому тому папері. Ви перший нарікали б на захаращену сміттям вулицю. А ви доклали до чогось рук? Ви хоч за собою прибираєте? Звичайно, ні! Полишаєте на мене, хоч я маю дбати про все місто, день і ніч, навіть у святу неділю не маю спочинку!

— І треба стільки вичитувати? Я підніму.

Кармоді нахилився, щоб підняти обгортку, та перш ніж його пальці торкнулися її, від найближчої урни для сміття блискавично метнулася залізна клешня, схопила папірець і зникла.

— Все гаразд, — сказав Бельветтер.  — Я звик прибирати за людьми. Ввесь час доводиться.

— Отакої!

— І не чекаю від них подяки.

— Дуже вдячний, дуже вдячний! — подякував Кармоді.

— Ні, не вдячні, — заперечив Бельветтер.

— Нехай буде по-твоєму, може, й не вдячний, А що маю робити?

— Припинити розмову. Вважатимемо інцидент вичерпаним.

— Наїлися? — запитав Бельветтер після обіду.

— Донесхочу, — сказав Кармоді.

— А з’їли небагато.

— Я з’їв, скільки хотів. Дуже смакувало.

— Якщо так смакувало, то чому ж не з’їли більше?

— Бо не подужав би.

— Якби ви не перебили собі апетиту тією шоколадкою…

— Та хай йому біс! Шоколадка не перебила мені апетиту! Я просто…

— Ви запалюєте сигарету, — констатував Бельветтер.

— Авжеж, — відповів Кармоді.

— Не могли б трошки потерпіти?

— Зрештою, — скипів Кармоді, — якого це біса ти…

— У нас є важливіші справи, — швиденько урвав Бельветтер.  — Ви вже обміркували, з чого ви житимете?

— У мене ж не було часу.

— А я міркував. Вам добре було б стати лікарем.

— Я? Мені довелося б вступити на підготовчі курси коледжу, потім у медичну школу і так далі.

— Можу все влаштувати, — пообіцяв Бельветтер.

— Не маю бажання.

— Так… а як щодо юриспруденції?

— Ніколи в світі!

— Проектування — прекрасний фах.

— Не для мене.

— А бухгалтером?

— Нізащо!

— Тоді ким ви хочете бути?

— Пілотом реактивного літака, — не задумуючись, відповів Кармоді.

— Ох, облиште!

— Цілком серйозно.

— У мене тут навіть аеропорту немає.

— Працюватиму в іншому місті.

— Ви так сказали, щоб подратувати мене!

— Що ти! — заперечив Кармоді.  — Я хочу стати пілотом, це моя мрія. Завжди хотів стати пілотом! Слово честі!

Запала довга мовчанка. Нарешті Бельветтер сказав:

— Ви маєте повне право вибирати.  — Але це було вимовлено замогильним голосом.

— Куди ви зібралися?

— Прогулятися, — відповів Кармоді.

— Увечері! О пів на десяту!

— Чом би й ні?

— Я гадав, що ви стомилися.

— Коли вже те було!