Читати книгу - "Машерують наші добровольці…, Микола Лазарович"

Почалися останнi приготування до збройного повстання. До речi, члени ЦВК, вважаючи, що не мають права допустити, аби Львiв i Схiдна Галичина перейшли до поляків без належного спротиву українцiв, зосередилися на безпосередній пiдготовці до виступу, як тiльки дiзналися про намiр Польської лiквiдацiйної комiсiї взяти владу в краї, не чекаючи дозволу УНРади[327]. Зокрема, було вирiшено встановити владу у Львовi та краї в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, вироблено план захоплення міста, а також реорганiзовано ЦВК в Українську Генеральну Команду (УГК). До неї ввiйшли: сотник УСС Дмитро Вiтовський, отаман УСС Сень Ґорук, поручники УСС Богдан Гнатевич та Iлько Цьокан, поручник Петро Бубела, четар Олекса Iванчук i пiдхорунжий УСС Дмитро Палiїв[328]. Це свiдчило, що керiвництво повстанням було довiрене головним чином представникам стрiлецтва — сили, яка мала найбiльший авторитет на захiдноукраїнських землях i яка найбiльше спричинилася саме до такого перебiгу подiй.

Водночас вживали заходiв для органiзацiї виступів у краї. 31 жовтня до всiх повiтових центрiв на iм’я ранiше призначених командантiв або вiдомих українських громадян зi Львова було надіслано наказ за пiдписом Д. Вiтовського з вимогою в ніч з 31 жовтня на 1 листопада взяти владу українцям. Пiсля цього на мiсцях залишити вiдповiдно до потреби сильну залогу, решту ж воякiв направити у Львів, а в разі необхiдностi — в сусiднi повiти[329]. Підготував наказ, а також організував його доставку до адресатів підхорунжий Дмитро Паліїв.

Того ж дня о 19–й годині в Народному Домi вiдбулося останнє перед виступом засiдання Української Генеральної Команди, в якому взяли участь понад 100 чоловік, у тому числі майже 40 старшин[330]. Його вiв Дмитро Вiтовський. У короткiй промовi вiн охарактеризував мiжнародне полiтичне становище i ситуацiю в краї, накреслив завдання, поставлені перед українським вiйськом, та повiдомив, що УГК має в розпорядженнi лише 1400 воякiв та 60 старшин[331]. Цей виступ, особливо останнє повiдомлення, справив на присутнiх неоднозначне враження. Значна їх частина засумнiвалась, чи вдасться здійснити повстання, а деякi навiть пропонували вiдкласти його на тиждень i за цей час добре пiдготуватися.

Однак Д. Вiтовський нагадав, що Польська лiквiдацiйна комiсiя вже наступного дня прибуде до Львова, щоб негайно встановити свою владу, та що в провінцію вже вислано кур’єрiв iз наказом про взяття українцями влади. «Мусимо зайняти Львiв цiєї ночi, — заявив вiн. — Наша честь вимагає, щоб ми першi взяли владу в нашiм краю, навiть хоч би прийшлося її завтра утратити»[332]. Проти такої логiки заперечень не знайшлося. Учасники засiдання взялися до остаточного з’ясування деталей виступу, який було призначено на 4–ту годину ранку.

В ході повстання за оперативним планом було нейтралізовано німецькі й угорські військові частини, а також обеззброєно польських солдатів і офіцерів Львівського гарнізону. Вдалося зайняти основні адміністративні центри та інтернувати там австрійського намісника графа Гуйна і військового командувача фельдмаршала Пфеффера. Захоплено міську ратушу, на якій, за наказом сотника Вітовського підняли український прапор, пошту, телеграф, вокзали, склади[333]. Львiв опинився в руках українцiв. 1 листопада 1918 р. приблизно о 7-й годині ранку Дмитро Вiтовський доповiв Костю Левицькому як тодiшньому головi делегацiї Української Національної Ради, що українськi вiйська «зайняли Львiв i обсадили всi державнi установи без проливу кровi i взагалi без жертв»[334].

Невдовзі в місті з’явилися прокламації за підписом УНРади, в яких зазначалося: «Український Народе! Голосимо Тобі святу вість про Твоє визволення з вікової неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави... Доля Української Держави в твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу»[335]. Тодi ж Д. Вiтовський повiдомив Раду Мiнiстрiв у Києвi: «Зайнятий українськими вiйськами Львiв складає поклiн Києву, столицi всеї України»[336]. Бiльш–менш успiшно проходив цей процес і в провiнцiї.

Активну участь у першолистопадових подiях взяли представники УСС, хоча лише окремi з них мали змогу перебувати тодi у місті. Зокрема, величезну роль у повстаннi відіграла Українська Генеральна Команда, яка за своїм складом була фактично стрiлецькою, в тому числі поручник Iлько Цьокан, який домовився з австро–нiмецькими та мадярськими куренями про їх нейтралiтет[337], що позитивно вплинуло на перебiг подiй.

Не менш важливою була роль поручника Григорія Труха, під керівництвом якого захопили будинок австрійського військового командування та полонили командувача фельдмаршала Пфеффера, а також четаря Северина Левицького, який зі своїми вояками зайняв казарму по вулиці Місіонерській[338]. Деякi УСС, зокрема вiстун Степан Панькiвський, стрiльцi Лев Ґец