Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

нас і скривилося від безсилої люті, але відразу розслабилося, навіть розцвіло сором’язливою усмішкою, коли він побачив націлені йому просто в лоб два револьвери.

- Гаразд, гаразд,- мовив він якомога спокійніше, вилазячи нагору.- Мабуть, мені вас не обдурити, Холмсе. Ви одразу розкусили мене й зоставили без виграшу. Гаразд, сер, ви перемогли, а якщо так...

Він вихопив із-за пазухи револьвер і двічі вистрілив. Я відчув, як мені обпалило стегно, неначе розпеченим залізом. Та тут же пролунав глухий удар - Холмс зацідив своїм револьвером по голові злочинця. А ще за мить я побачив, що Еванс розпростерся на підлозі, й з обличчя в нього тече кров, а Холмс обмацує його тіло, шукаючи зброю. Потім міцні руки мого друга підхопили мене й підтягли до стільця.

- Вас не поранило, Ватсоне? На Бога, скажіть, вас не поранило?

Так, варто було дістати рану, а може, й не одну, щоб пізнати глибину турботливості й любові, які ховалися за крижаною маскою мого друга. Його ясні очі на хвилину затуманились, суворі губи затремтіли. Я відкрив для себе, що в нього не тільки великий розум, а й велике серце. Ця мить відкриття винагородила мене за всі роки мого відданого служіння.

- Дарма, Холмсе. Маленька подряпина.

Він розрізав холошу моїх штанів своїм кишеньковим ножиком.

- Так, правда! - скрикнув він, глибоко зітхнувши з полегкості.- Лише шкіру зачепило.- Його обличчя озлобилося, він кинув гнівний погляд на нашого полоненого, що сидів і збентежено дивився просто себе.- Твоє щастя, негіднику, Господом заприсягаюся... Якби ти вбив Ватсона, то живим звідси не вийшов би. Ну, сер, що ви тепер скажете нам?

Але той не міг уже нічого сказати. Він лише сидів і кривився. Я сперся на плече Холмса, і ми зазирнули вниз, у невеликий підвал, що ховався під лядою. Наші очі зупинилися на якійсь іржавій машині, великих сувоях паперу, цілій купі пляшок... А на невеликому столі лежало кілька маленьких білих пачок.

- Друкарський верстат... Повний арсенал фальшивомонетника,- мовив Холмс.

- Так, сер,- сказав наш полонений, поволі підводячись, і знову впав на стілець.- Тут працював найбільший лондонський фальшивомонетник... Оце - Прескотів верстат, а ці пачки на столі - дві тисячі банкнот його роботи, кожна варта сотні фунтів і цілком придатна для оплати... Що ж, забирайте, джентльмени, а мене пустіть...

Холмс засміявся.

- Ми такого не виробляємо, містере Евансе. Ні, тепер ви ніде не заховаєтеся. Хіба не ви застрелили Прескота?

- Так, сер, я за те й відсидів п’ять років, але сварку затіяв він сам. П’ять років, за які мене слід було б нагородити медаллю розміром із тарілку! Жодна жива душа не змогла б відрізнити виробів Прескота від виробів Англійського банку, і якби я не застрелив його, увесь Лондон потонув би в його папірцях. Тільки я один знав, де він їх друкує. Чого ж тут дивуватися, що мене тягло до цього місця? Коли я дізнався, що цей придуркуватий збирач комашок із чудернацьким прізвищем сидить на справжній скарбниці й не виходить із кімнати, то намагався випхнути його звідси як тільки міг! Може, розумніше було б застрелити його та й квит... Та надто вже м’яке в мене серце, не можу стріляти в людину без зброї. Скажіть-но, містере Холмсе, який злочин я вчинив? Грошей цих не брав, старого й пальцем не зачепив... До чого тут можна причепитися?

- Звичайнісінький замах на життя,- відповів Холмс.- Але це вже не наша робота. До цього візьмуться інші. Поки що нам потрібна лише ваша вельмишановна особа. Ватсоне, зателефонуйте, будь ласка, до Скотленд-Ярду. Це, напевно, не стане для них несподіванкою.

Такі факти, пов’язані з Убивцею Евансом та його хитромудрою вигадкою про трьох Ґаррідебів. Пізніше ми довідалися, що наш бідолашний старенький приятель не витримав удару, коли його мрії розвіялися, мов дим. Повітряний замок упав і поховав під руїнами його самого. Останні новини про нього ми одержали з психіатричної лікарні в Брикстоні. А в Скотленд-Ярді був щасливий день, коли з підвалу дістали всі Прескотові злочинні знаряддя. Хоч поліції й було відомо про них, проте після смерті їхнього господаря відшукати їх стало неможливо. Еванс і справді зробив добру послугу шановним особам із карного розшуку й дав їм змогу спокійнісінько спати, бо фальшивомонетник - особлива небезпека для суспільства. Вони залюбки нагородили б його медаллю розміром із тарілку, про яку колись говорив цей злочинець, але невдячні судді дотримувались іншої, менш бажаної для нього думки. Убивця Еванс знову зник у світі тіней, звідки щойно був з’явився на білий світ.

 

ЗАГАДКА ТОРСЬКОГО МОСТУ

 

 

Десь у підвалах банку «Кокс і К°» на Черинґ-Крос заховано потерту кур’єрську бляшану коробку з моїм ім’ям - «Джон Г. Ватсон, доктор медицини, колишній вояк Індійської армії» на кришці. Вона повна паперів, майже всі з яких - записи справ, що їх у різні часи розслідував містер Шерлок Холмс. Деякі з них, досить цікаві, скінчилися цілковитою невдачею, тож навряд чи варто про них розповідати. Загадка без розв’язки може зацікавити хіба що студента, а звичайного читача лише роздратує. Серед таких незакінчених справ - історія містера Джеймса Філімора, який повернувся з півдороги додому, щоб узяти парасоль, і зник невідомо куди. Така ж прикметна й історія катера «Алісія», що якось увечері ввійшов у смугу туману й пропав безслідно - ніхто більше не чув ні про нього, ні про його команду. Третя гідна згадки справа стосується Айседора Персано, відомого журналіста й дуелянта: цей чоловік схибнувся на тому, що в сірниковій коробці, яку він ні на хвилину не випускав з рук, начебто був рідкісний черв’як, невідомий науці. Крім цих «темних» справ, у бляшаній коробці є декілька таких, що зачіпають родинні таємниці - настільки делікатні, що сама лише думка про їх оприлюднення викликала б переполох у багатьох шляхетних домах. Немає потреби казати, що це неможливо, й тепер, коли мій друг має час і сили, ці записи буде відібрано й знищено. Зостається чимало справ, більш-менш цікавих, про які я міг би написати й раніше, якби не боявся набриднути публіці й тим самим зашкодити славі людини, яку шаную найбільше з усіх. Я сам був учасником окремих цих справ і можу говорити про них як свідок, тоді як у решті не виступав узагалі