Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер

Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

225
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 156
Перейти на сторінку:
в житті Стефані.

— О 18 годині вона прийшла у «Кодяк-гриль», когось там чекала, напевне, убивцю, та він не підійшов, зате потайці стежив за нею в ресторані. О 22 годині Стефані йде звідти. Імовірний убивця телефонує їй із ресторану і призначає побачення. Стефані хвилюється, телефонує Шонові, та він не відповідає. Вона їде на місце зустрічі. О 22 годині 30 хвилин убивця приїздить туди. Вона погоджується сісти в його авто. Отож має підстави довіряти йому або ж знайома з ним.

На величезній стінній мапі Анна позначила фломастером маршрут, яким проїхало авто: воно вирушило від пляжу, далі по Овшен-роуд, потім на північний схід сімнадцятим шосе, що огинало озеро. Від пляжу до Оленячого озера було п’ять миль, тобто чверть години автомобілем.

— О 22 годині 45 хвилин, — провадив я, — зрозумівши, що вона в небезпеці, Стефані вистрибує з автомобіля й тікає через ліс, там її ловлять і топлять. Убивця бере її ключі, іде до неї додому, причому того ж таки вечора в понеділок. Нічого не знайшовши, він грабує редакцію й забирає комп’ютер Стефані, але знову зазнає невдачі. Стефані була дуже обережна. Щоб виграти час, він відправляє повідомлення опівночі Майклові Бірду, бо знає, що він її головний редактор, сподіваючись іще заволодіти якось результатами розслідування, яке провадила Стефані. Та коли він дізнається, що поліція штату підозрює про її зникнення, все прискорюється. Він повертається до помешкання Стефані, але туди заходжу і я. Він глушить мене ударом по голові й наступної ночі повертається, щоб підпалити квартиру, сподіваючись знищити те, чого не знайшов.

Уперше від початку цієї справи ми побачили ситуацію більш чи менш ясно. Та якщо ми почали потроху звужувати коло пошуку, то мешканці містечка були на грані психозу, а тут іще й допис в «Орфея кронікл» підлив олії в полум’я. Я усвідомив це, коли Анна отримала повідомлення від Коді. «Ти читала газету? Смерть Стефані пов’язана з фестивалем. Я збираю о 17 годині в кафе „Афіна“ волонтерів, щоб оголосити страйк. Ми вже не в безпеці. Цього року фестивалю, мабуть, не буде».

*

О тій-таки порі в Нью-Йорку

Стівен Берґдорф ішов із дружиною додому.

— Я знаю, — лагідно сказала вона, — що в «Огляду» проблеми, але чому ти вирішив, що ми не поїдемо на вакації? Ти ж знаєш, що нам від них буде лише добре.

— Мені здається, що, з огляду на фінансову ситуацію, не пора для цих екстравагантних мандрівок, — відтяв Берґдорф.

— Екстравагантних? — здивувалася дружина. — Наша сестра дає нам свій кемпінг-кар. Ми помандруємо країною. Це буде недорого. Приїдемо до Єлловстоунського національного парку. Діти мріють там побувати.

— Єлловстоунського? Там дуже небезпечно через ведмедів та іншу звіроту.

— Ох, Стівене, на бога, що з тобою? — роздратовано вигукнула дружина. — Останнім часом ти такий недобрий!

Вони дійшли до свого дому. Стівен раптом здригнувся: коло ґанку стояла Аліса.

— Добридень, пане Берґдорфе, — сказала Аліса.

— Яка приємна несподіванка, Алісонько! — пробурмотів Берґдорф.

— Я принесла папери, їх треба підписати.

— Авжеж, — відказав Берґдорф, що, мов дурень, грав ту комедію.

— Це термінові папери. Оскільки ви не були в конторі пополудні, я подумала, що принесу, аби ви підписали їх удома.

— Дуже люб’язно з вашого боку, що ви принесли їх сюди, — подякував їй Берґдорф, дурнувато всміхнувшись дружині.

Аліса простягнула йому теку з поштою. Він узяв її так, щоб дружина не бачила, і переглянув перший лист, де містилася якась реклама, а потім перейшов до листа, де був аркуш, що на ньому Аліса написала:

«За те, що весь день не озивалися до мене, вам штраф: тисяча доларів».

І тут-таки, причеплений скріпкою, був чек на її ім’я.

— Ви певні, що це правильна сума? — запитав Берґдорф. — Як на мене, це задорого.

— Це нормальна ціна, пане Берґдорф. За якість треба платити.

— Гаразд, я заплачу, — сказав він здушеним голосом.

Він підписав чек на тисячу доларів, закрив теку і простягнув її Алісі. Криво всміхнувся їй і подався з дружиною додому. За кілька хвилин, замкнувшись у вбиральні й пустивши воду в умивальниці, він зателефонував Алісі.

— Алісо, ти здуріла? — прошепотів він, забившись поміж унітазом і умивальницею.

— А що з тобою сталося? Ти зник і словом не озивався.

— Мені треба було поїхати у справах, — пробурмотів Берґдорф, — а потім забрати дружину з роботи.

— Поїхати? Куди це ти їздив, Стівене?

— Не можу тобі цього сказати.

— Якщо не скажеш мені зараз же, я подзвоню до тебе в двері й усе розповім твоїй дружині.

— Добре, добре, — благально пробелькотів Стівен. — Я їздив до Орфеї. Послухай, Алісо, Стефані вбили!

— Що? Ти таки поїхав туди, дурню заплішений! Ох, який ти несусвітній телепень! Ну що мені робити з тобою, га?

Аліса розлючено кинула слухавку. Потім узяла таксі й подалася до Мангеттена, на П’яту авеню, де була люксова крамничка.

У неї була тисяча доларів у кишені, тож вона збиралася трохи втішитися.

Таксі висадило Алісу біля заскленої вежі, де містився офіс «14-го каналу», потужної приватної телестудії. Генеральний директор телеканалу зібрав усіх директорів у залі на п’ятдесят третьому поверсі.

— Як ви знаєте, — заявив він, — перегляди наших програм на початку цього літа дуже низькі, навіть катастрофічно низькі, тим-то я й скликав усіх вас сюди. Треба терміново щось удіяти.

— Яку проблему ви вважаєте головною? — запитав хтось із відповідальних креативників.

— Передачі о вісімнадцятій годині. Нас повністю випередив канал «Дивися!».

«Дивися!» був прямий конкурент «14-го каналу». Подібна реклама, подібні перегляди, подібний контент: обидві телестудії провадили запеклу боротьбу за рекордні контракти з реклами, яку мали транслювати під час вечірніх програм.

— «Дивися!» запустила в ефір реаліті-шоу, що рекламує тютюнові вироби, — пояснив директор з маркетингу.

— Який пітч у цій програмі? — поцікавився Джеррі Іден.

— Та ніякого. Йдеться про життя трьох сестер. Вони снідають, ходять на закупи, роблять гімнастику, сваряться, миряться. Типовий день.

— А працюють вони де?

— Вони ніде не працюють, пане генеральний директоре, — пояснив заступник директора з програм. — Їм платять за те, щоб вони нічого не робили!

— А отут ми зробимо ліпше! — запевнив Джеррі. — Ми створимо реаліті-шоу, що буде глибше закорінене в повсякдення.

— Пане генеральний директоре, — сказав начальник

1 ... 35 36 37 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"