Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

28

- Кімберлі, люба, ти щось пізно, - у маминому голосі чується докір і легке занепокоєння. Вона вже метушиться за обіднім столом, я за звичкою кидаю сумку на підлогу і нахиляюся, щоб стягнути кеди.

- Так, мене затримав містер Томас в учительській, щоб вирішити кілька питань підсумкової контрольної з алгебри. - Про розмову зі Стеном я вирішую промовчати. - Хіба Генрі тебе не попередив про це?

Мама тактовно промовчала. Звісно ж, попередив. Я взагалі не розумію, до чого вся ця вистава з розігруванням очевидних питань.

- А що не так із твоєю контрольною? – щиро не розуміє мама. - Ти припустилася помилки?

- Ні, я просто переплутала послідовність варіантів. Нічого страшного, ми вже вирішили. І до речі, підсумкова оцінка з алгебри п'ять.

- Що ж, наступного разу будь уважніша, - мама сьогодні явно не в дусі. - До тебе тут прийшли. Твоя подруга.

- Елайна? - я дивуюсь.

Мама невдоволено підтискає губи.

– У тебе з'явилася якась інша подруга? Чи може є ще хтось, хто може так нахабно увірватися до твоєї кімнати, не дочекавшись дозволу?

Я тихо посміююся, барвисто уявляючи безпардонність Елайни.

- Я щось не так сказала? - мама витончено згинає брову. О так, вона сердиться.

- Ні, мамо. Все гаразд, - я щосили давлю посмішку, вішаючи тоненьку шкільну курточку на гачок, краєм ока відзначивши порожнє місце за обіднім столом. - Тато скоро повернеться?

- Тільки пішов. Він, до речі, теж не в захваті від того, що останнім часом рідко тебе бачить. Ми збираємось у вихідні влаштувати пікнік на природі. Заодно відпочинеш від навчання. Як тобі така ідея?

Мені хочеться пирхнути вголос, бо я знаю, чим зазвичай закінчуються такі обіцянки. Нічим.

- Добре, мам, - байдуже погоджуюсь я. – Я до себе.

- Почекай, а як же вечеря?

- Я не голодна! - відгукуюся я вже нагорі сходів, швидко переступаючи останні сходинки.

Мамині нарікання обриваються на півслові, коли я завертаю за ріг другого поверху. Я тягну ручку дверей і потрапляю до своєї кімнати. І відразу атмосфера навколо докорінно змінюється. Я відчуваю явну присутність іншої людини, і на мене спрямовується одна пара сяючих карамельних очей.

- Привіт, Кім, - сидячи на стільці, повернутому передом до дверей, склавши ноги по-турецьки, Елайна променисто посміхається мені.

Я несхвально розхитую головою, недбало кидаючи сумку на підлогу, прикриваючи за собою двері.

- Мама нарікає на твою поведінку. У неї явно сьогодні поганий настрій... - промовляю я, дивлячись їй в очі, йдучи до неї. - Ти чому сьогодні не прийшла до школи?

- Та так, - Елайна жує нижню губу, накручуючи пасмо волосся між пальцями і загадково дивлячись з-під вій. - Були деякі справи.

Я зітхаю, вже знаючи, що це означає. Зуб даю, це якось пов'язано з її нинішньою відсутністю в школі. 

- Гаразд, викладай.

Елайна навіть трохи підстрибує.

- Загалом, Кім, я вчора познайомилася з хлопцем. Його звуть Шелдон. Йому двадцять п'ять.

- Скільки?? - Тут вже я мало не підстрибую.

- Тихіше ти, - нарікає не мене подруга, кинувши погляд на двері, швидко про це забувши. - Ми всю ніч зависали разом, уявляєш? Він такий класний!

– Що? - мої очі ледь не викочуються з орбіт. - Ви... Всю ніч?

Елайна округляє очі.

- За кого ти мене маєш! - обурившись, вона відразу пом'якшується, хитаючи головою. - Нічого не було. Ми просто гуляли по місту, а потім довго цілувалися в його машині.

- Та він же старший за тебе! – вигукую я.

- А Кейн твій хіба не старший? - різко вимовляє подруга. Я здригаюся.

- Але Кейну лише двадцять один! - чомусь я відчуваю безпорадність. - Ел, ти ж розумієш, що це неправильно? Адже ти зовсім його не знаєш!

- Зрозуміло все з тобою, - обличчя Елайни гасне, я чую прикрість в її голосі. - А я думала, що ми подруги.

Я відкриваю і закриваю рота, як викинута на берег риба.

- Я просто хвилююсь за тебе.

- Дякую, не варто, - буркає подруга, злазячи з стільця, скривджено прямуючи до дверей. - Краще хвилюйся про свого Кейна.

- Ел, - я зупиняю її, перехоплюючи за руку трохи вище зап'ястя. Серце кольнула маленька образа, але я не подаю виду. - Ну пробач мені, - я мимохіть морщуся, почуваючи себе некомфортно, озвучуючи питання: - Давай, розкажи мені краще, він хоча б добре цілується?

Зате це діє моментально. Елайна мало не стрибком розвертається назад.

- Ще й як! - її очі знову спалахують, як яскраві світлячки. - Ми півночі не могли відлипнути одне від одного, - Ел мрійливо зітхає. - Ех, ось би сьогодні знову зустрітися... Але це навряд чи, батьки повертаються з відрядження. Ми сподобалися одне одному з першого погляду. Він записав мій номер, обіцяв сьогодні ввечері зателефонувати. Як це називається... О! Взаємний потяг, точно! Це ж так чудово, скажи?

Я відчуваю, як по моїй спині тікають мурашки. Я не знаю, що їй відповісти.

Мене напружує така легковажність та сліпа довіра подруги. Надто вже ідеально все, щоб здаватися правдою. Шелдон, отже. Як би не обламав він їй потім крила... Я не хочу, щоб моя подруга постраждала. А з іншого боку, я ж не знаю всього. Раптом не все так погано і цей хлопець справді хороший? Та й батьки цілком довіряють їй. Може вони навіть не будуть проти. Хоча кого я обманюю?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍