Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

19

— Так, це якось непристойно, — кажу, іншою рукою поправляючи зачіску.

Так непристойно, особливо після того, що коїла тут.

— Пропоную один раз.

Я миттю називаю суму, думаючи, що для Зимнєва вона буде занадто великою. У його зелених очах спалахує вогник.

— Всього лише? — видає він.

— Так, тільки мені зарплата теж потрібна, тому краще я в банк і потроху буду віддавати, — відступаю від нього до дверей.

Нервово смикаюся, коли він наближається.

Мене огортає його парфум і чоловіча енергетика, яка надходить від нього.

— Ходімо, Софіє, — він звертається до мене на ти.

Він випускає мене першою з вбиральні.

Мені ніколи так соромно не було. Заробила рукою гроші, які мала заробляти хоча б своїми професійними вміннями! Сором і ганьба — завод за мною плаче.

Хоча краще так, ніж те, що обіцяв Костик.

— Номер картки, — Зимнєв бере телефон у руки, залишений на столі.

Що зроблено те зроблено. Поки ейфорія і збудження ще тримають мене, я наближаюся до нього. Дістаю свій телефон і диктую номер картки.

Хвилини за дві на мій рахунок падають гроші. Стискаю руку в кулак.

— І що тепер? — знову дивлюся в зелені очі боса.

— Можете братися до роботи. Повертати будете частинами.

Я киваю. Так, знову на ви, знову цей професійний тон. Усе правильно, так краще.

— Дякую, — вичавлюю із себе усмішку.

Ми зустрічаємося поглядами. Я знову відчуваю дике бажання підійти й поправити комір його сорочки.

— А якщо я втечу з вашими грошима?

Чоловік ліниво відкидається в кріслі, скептично позираючи на мене.

— Не втечете. У вас сестра з маленькою дитиною й ще батько, — перераховує він. — А ще немає часу все це кинути. І до того ж. Я вас всюди знайду. Ще питання є?

— На що я щойно погодилася? — обхоплюю себе руками за плечі.

— Гадки не маю. Вільна, — він вказує мені на двері.

Жінка всередині мене вимагає продовження банкету, помічниця керівника — йти й працювати, а ось Соня дійсно хоче втекти якомога далі від усіх. Але все-таки бути боржницею Зимнєва набагато краще, ніж цього Костика-відморозка.

А ще з його погляду я зрозуміла, що краще про те, що сталося, забути. Я про те, як моя рука побувала в нього в трусах. Таке точно більше не повториться.

З Костиком я домовляюся зустрітися після роботи. Й ось тепер мені стає справді страшно.

У мене багато грошей, я одна десь там буду віддавати йому таку величезну суму. Божевілля!

Дивлюся на двері в кабінет Зимнєва. А це не занадто нахабно буде, якщо я попрошу його ще й охорону мені виділити для передачі грошей?

Так, я в нього вкрай знахабніла помічниця.

Стукаю в кабінет, поки не чую — заходьте.

— Вадиме Сергійовичу, — входжу в його кабінет.

Зимнєв зняв піджак, і тепер я бачу, як сорочка обтягнула його м’язи. Ох, ну й потужний він.

Неквапливо йду до нього, як на плаху.

— А ви не могли б мені ще позичити свого охоронця, а то сума велика, а мені її потрібно повністю віддати, — мнусь.

Чую важкий видих.

— Добре.

— Дякую, — я мало не плескаю в долоні.

Який же він все-таки хороший.

Ось тільки після роботи Зимнєв їде зі мною. Цього разу везе його водій, який навіть менший від Зимнєва. Але в нього є зброя — так я себе заспокоюю весь шлях. Хоча не варто забувати, що охорона боса їде позаду нас.

З Костею ми домовилися зустрітися в тому ж ресторані, де він показував мені відео за участі Насті.

Готівку, зняту в банкоматі, я кілька разів перевіряю ще в сумці. Усе на місці.

— У ресторані? Ви що, святкувати щось вирішили? — скептично запитує Зимнєв, коли ми виходимо з його автомобіля.

— Якби ж то, — я нервово щулюся. — А що ми без охорони?

— Якщо знадобиться, я їх покличу, — відповідає Зимнєв, пропускаючи мене вперед.

Костик сидить за тим же столиком, за яким ми сиділи минулого разу. Він відразу помічає мене і хмуриться, побачивши, що я йду не сама.

— Привіт, — кажу йому, сідаючи навпроти.

— Взагалі-то я думав, що ти сама будеш, — починає Костик, обводячи поглядом Зимнєва. — Костянтин.

Простягає руку, на яку бос дивиться, як на нав’язливу комашку. У повітрі висне напруга.

— Я привезла гроші, — нервово говорю.

Рука тягнеться до сумочки.

— Софіє, почекайте. Мені дуже цікаво, що саме я сьогодні спонсорую, — Зимнєв не зводить пильного погляду з Костика.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍