Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 13

Шейлін

 – Шейлін! Дорога, ти вдома? – напівпрозоре усміхнене обличчя матері виникло над артефактом зв'язку, варто мені тільки переступити поріг спальні.

Ну, звісно ж, їй повідомили про те, що я побувала на вечері у палаці Повелителя і, звісно, ​​вона хоче почути подробиці. І якщо зараз не відповісти на її дзвінок, то мати може заявитися в гості проти ночі. А найбільше на світі мені зараз хотілося звалитися в ліжко і проспати до ранку.

– Привіт, мамо, – поклала долоню на артефакт, дозволяючи матері побачити моє обличчя. – Щось трапилося?

– Це я тебе хотіла спитати! – Мати дуже двозначно підморгнула мені. – Ти нічого не хочеш мені розповісти?

Так починалися зазвичай усі найнеприємніші розмови ще з часів школи та академії... І щось підказувало, що й зараз навряд чи варто чекати на щось хороше.

– Сьогодні ми з Рашем були на вечері у палаці, – я почала, як ні в чому не бувало. – але, думаю, це для тебе не новина, і ти дзвониш, щоб дізнатися подробиці...

– Звісно, ​​я знаю, де ти провела вечір! І я дзвоню привітати вашу родину! – мати обірвала мою мову. – Я вже знаю, що ти вагітна, Шейлін!

Я? Вагітна? Що? На мить я навіть не знала, як відповісти на таке дивне припущення. Враховуючи, що навіть якби шлюбна ніч пройшла згідно з традицією, то навіть у такому разі визначити наступ вагітності було б неможливо!

– Я не вагітна, мамо! – гаркнула, придушуючи бажання запустити артефакт зв'язку кудись у вікно. – З чого ти взагалі це взяла? З весілля минуло лише три дні!

– Досвідчені цілителі можуть побачити життя, що зародилося, і на третій день! – Мати знову підморгнула. – Вітаю вас!

О вічний вогонь! Дай мені сил і терпіння.

– Ти мене чула взагалі? Я не вагітна! Абсолютно точно!

– Ой, від матері можеш не приховувати! – Вона відмахнулася і защебетала далі. – Зняття звинувачень, запрошення на вечерю до палацу, твоє звільнення... До того ж Сиріна сказала мені, що ти вранці погано почувалася! І ви з Рашем так швидко втекли, звичайно ж, до цілителя! Ох, я тобі одразу казала! Чого тільки не зробить чоловік заради сильного спадкоємця!

Закусила губу і втягнула повітря, стримуючи свій порив посваритися з матір'ю. Спадкоємець! Та Рашу в страшному сні тільки може наснитися спільний зі мною спадкоємець! Втім, як і мені!

– Досить нести нісенітницю! – Я гаркнула. – Моя вагітність тут зовсім ні до чого! І надобраніч!

Різко перевернула артефакт, блокуючи його магію, поки мати не вирішила знову зі мною зв'язатися і не продовжила свою розмову про спадкоємців і обов'язок кожної жінки.

Слідом кинулася до шафи, насилу позбавилася колючого нового парадного вбрання, і змінила його на стару сукню, яку Раш гидливо обізвав «мішком». Добре налагодженими рухами заплела волосся в косу і впевнено попрямувала вниз сходами.

Тому що мені потрібно було зрозуміти, що відбувається! І як все це розуміти...

За час, що залишився на вечері, він не промовив жодного слова, лише зрідка посміхаючись жартам принца і кидаючи в мій бік трохи напружені погляди.

А весь шлях до будинку Раш похмуро перекидався складними відповідями з якимось напівдроу, що з'являється в артефакті зв'язку, і розрізав сутінки, періодично щось записуючи. То що сталося? Чому він так різко змінив свою точку зору? Що приховував за своїм чіпким колючим поглядом, підтискаючи губи?

Може... може, знайшов щось, що справді виправдовувало мого батька і тому забрав позови? Чи він просто виконав умову нашої домовленості?!

Раш, одягнений у білу напіврозстебнуту сорочку та штани, мовчки завмер навпроти вікна у вітальні, похитуючи в руці склянку з напоєм бурштинового кольору.

– Думав, ти вже спиш, – він розвернувся, спрямувавши свій задумливий погляд у мій бік. – Як пройшла розмова з Повелителем?

– Лайрелін не озвалася, але Саймалор її відчув, – я хитнула головою. – А ще... Ще Владика повідомив мені, що батька виправдали, оскільки ти забрав позови. Зізнаюся, мені це стало, м'яко кажучи, несподіванкою.

– Можеш не дякувати, – великодушно дозволив Тайраш, поставивши на стіл склянку. – Але якби твій батько віддав зошит мені, а не тобі, і відразу після смерті батька, то всього цього не було б і зовсім! Так що…

– Це через зошит? І що там такого? – я насупилась. – Ім'я злочинця?

– Якби… – важко зітхнув Тайраш, опустившись у крісло, прикривши очі і відкинувши голову на спинку. Тільки зараз я побачила, наскільки його вимотало це розслідування, чи його робота в цілому. І подумала, що, може, не дарма мати його турбувалася. – Але на жаль…

– Адже ця справа... стосується всіх нас, так? – Обережно почала я здалеку, наблизившись і опустившись на диван навпроти крісла. – Стосується дракониць? Хтось хоче винищити рід драконів? Так?

Тайраш ледь помітно кивнув, але сказав інше:

– Це стосується таємного імперського розшуку, а не однієї цікавої дракониці. – не розплющуючи очей, пробурчав він. – Так що давай ти будеш берегти себе, робити вранці дихальну гімнастику, тренувати тіло і спілкуватися з Лайрелін. А не пхати носа в розслідування, несумісні з життям. З твоїм життям насамперед!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍