Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Розділ 15.

Деніель ніжно тримав мене за руку, поки ми пройшли основний натовп гостей. Ще виходячи з палацу, ми помітили погляди в наш бік від міністрів і радників. Здається, всі здивовані несподіваною появою фаворитки.

— Не боїтеся? - прошепотів мені тоді чоловік.

— Зграйки вовків?

— Скоріше, гієн, — посміхнувшись, підправив мене імператор.

— Поки що я лише Ваша фаворитка, і всі навіть не здогадуються, що я зможу стати на заваді шлюбу. Цей союз без кохання. У всіх правителів є свої коханці та коханки, тільки вони всі знають своє місце… в імператорській спальні.

— Мені здається, якби Ви зайняли місце в моїй спальні, як… моя справжня коханка, Ви б змогли посісти гідне місце і при дворі.

Я кинула погляд на чоловіка. Дивні слова. Адже ми начебто домовлялися про фіктивні відносини. Чи це якась перевірка?

— А я цього хочу? - з легкою посмішкою запитала я.

— Що саме, моя люба Еріеле? Бути моєю коханкою? – примружившись, спитав Деніель.

— Місце при дворі, Ваша Величносте, - природно відповіла я.

— Хочете сказати, що Вас не цікавить життя в палаці і всі блага, що пропонуються?

— Мене цікавлять збереження імперії та просто людські стосунки. Можна навіть поза Вашим палацом.

Імператор підніс мою руку до своїх губ і поцілував, так довго дивлячись мені в очі.

— Які Ваші успіхи з графом Тейреном?

Це ім'я викликало безліч спогадів і не найприємніших. Але я вміло приховала усі свої почуття.

— Робота буде довгою, але час ми маємо.

— Я ж казав, що він Вам не по зубах, — посміхнувся Деніель.

Не по зубах ... як сказати. Після останньої нашої розмови з ним, я всі ці дні була сама не своя.

— Якби це було так легко – Ви не ставили б мені подібних умов, адже так?

Чоловік хмикнув. Ми вийшли в парк і всі, помітивши імператора, почали розступатись, привітно киваючи, кланяючись і… безцеремонно роздивляючись мене.

Я побачила графа ще здалеку, він стояв з моїм дядечком. Але я вперто ігнорувала його, доки Деніель не вирішив підійти ближче і привітатися з ними. Мене вчили контролювати свої емоції, тільки чомусь зараз самовладання мене покидало. Серце стукало так, що здавалося, його чують усі навкруги. Довелося навіть вдатися до заспокійливого заклинання.

Я привіталася з чоловіками і трохи затримала погляд на графові. Він п'яний. І не зводить з мене свого... палкого, гнівного погляду. Гнівного? І що йому цього разу не таке?

— Я радий, що ти все ж таки вирішив залишитися сьогодні, Тейрене! – радісно вигукнув Деніель. Моя рука продовжувала лежати на зігнутій руці імператора. На моєму пальчику виблискувало скромна обручка – знак фаворитки Його Величності. Помітивши її, граф узяв нову склянку аренті та випив половину.

— Таке свято лише раз на рік, — сухо промовив чоловік. - До того ж ... хотів подивитися на гру леді Еріел.

Мов лезом полоснули при фразі «подивитися на гру». Я зверхньо подивилася на графа.

— Ви ж збираєтесь грати у вогнетук? – на його обличчі ковзнула зла усмішка.

— Обов'язково, - мило посміхнулася я. – Уроки Його Величності пішли мені на користь.

Я зітхнула з полегшенням, коли ми з імператором пішли в глиб саду, і я більше не бачила графа. Я усі попередні дні була сама не своя. Пропозиція графа була для мене того дня... дивною подією. Я, як би, домоглася його уваги ... але мені здалося ... що це зовсім не те, чого я хотіла б. Загалом у мене були якісь змішані почуття. І якщо за ці дні я трохи прийшла до тями, то тепер, побачивши знову графа та ще й у такому стані, настрій змінився і хвилювання знову оселилося в моїй душі.

Деніель цілий вечір був уважний, галантний. Наче я – не фаворитка, а… його наречена, як мінімум. Він запрошував мене танцювати, допомагав мені під час гри, обіймаючи і торкаючись, часом занадто часто, показуючи і доводячи всім, що в нього з'явилася коханка. Я була готова до цієї гри, я її такою й уявляла, але щось було не так. Я залишалася веселою і невимушеною для імператора, хоча просто шкірою відчувала десь неподалік погляд графа.

Вже зовсім стемніло, ми з Деніелем запалили останні кільця над озером. Свято було у розпалі. Чоловік узяв мене за руку і повів у іншу частину парку, де було менше людей, де лампи тьмяно освітлювали вузькі алеї.

— Ви втомилися від галасливого вечора, Ваша Величність? - запитала з посмішкою я.

— Деніель, мене звуть Деніель, люба моя Еріеле, - виправив мене чоловік. – І зізнатися, я вперше перебуваю на святі так довго. І лише через Вас.

— Через мене чи довелося зіграти роль закоханого імператора у свою коханку? Так, зауважу, що гра на публіку забирає дуже багато часу та сил.

Чоловік зупинився, і я розвернулася до нього, лукаво зазирнувши до його очей. Він досі тримав мене за руку.

— Погоджуся за гру та публіку. Але сьогодні справа не лише у цьому. Я хотів показати Вам свято. І побути, зрештою, просто… гостем на святі. Безтурботним, веселим та невимушеним.

Чоловік зробив крок назустріч, здолавши таким чином маленьку відстань між нами. Я б може і зробила крок назад, але ж… це лише гра…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍