Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

Глава 18

Чоловіки напрочуд схожі, тільки відчуття, що на одного пліснули білою фарбою, а на іншого чорною. Одягнений Барс був у біло-синій одяг.

Я завмерла в естетичному екстазі! До чого ж братик Чорного дракона виявився гарним! Бідолашні жінки цього світу, скільки сердець розбито цими красенями!

Поки я розтікалася по каменю від задоволення відкрившимся видовищем, обстановка між двома чоловіками нагадувала грозову.

Очі в очі, на обличчях зневажливі посмішки. Але це тільки розпалювало вогонь у моєму серці.

«Пробач Сергій, я тільки помилуюсь!» - пообіцяла подумки, не зводячи очей з зворушливого видовища.

Прямо ковбої з вестерну зараз вихоплять кольти і почнуть стрілянину. Уф! Яка з-поміж них хімія!

Одне з двох: або вони ненавидять один одного, або люблять до безумства. У другому, щоправда, дуже сумніваюся.

- Аслек! – нарешті видав Дракон легкий зневажливий уклін.

- Асгадре! – тим самим тоном привітав брата Барс.

Голос у нього виявився м'якшим і мелодійнішим, без грубих хрипів. Мурашки від нього шкірою не пішли, але для слуху приємно.

- Чув, батько виявив до тебе прихильність за порятунок дочки пана лікаря? - з уїдливими нотками в голосі спитав Сніжний.

- Це непорозуміння! – без жодної емоції крижаним тоном спростував Чорний.

- Я так і думав, - відразу підхопив Барс. – Порятунок і ти – речі не сумісні.

- Ти, як завжди маєш рацію, брате, - посміхнувся холодно Дракон, а в мене від його оскала по спині пройшов озноб. - Мені більше підійде смерть і руйнація.

- Точно! - радісно кинув Аслек, і брати ще раз подарувавши один одному глузливі поклони, розійшлися в різні боки.

Я стала свідком цікавої сцени, що розбурхала мені кров. Вони давно розлучилися, а в мене по шкірі все ще тинялися сотні мурашок.

Не тільки мені не до вподоби Чорний дракон, він і у свого брата не викликає теплих почуттів. Що ж він за людина така? І чи людина?

Я ще продовжувала дивитися вслід Білому братові, що пішов, як на ганку з'явився лікар. Настав час виходити зі свого укриття, що я й зробила.

Татко відвів мене в свій будинок, звичайно набагато менший імператорського, що знаходився неподалік.

Кімнатка, яку мені виділили, розташовувалась на другому поверсі. Невелика, але з балконом, що приємно порадувало, тільки не обжита. Обстановка була скромна, видно, що кімнату рідко використовували. Стіни оббиті світло-сірими тканинами. Всі інші предмети, включаючи ліжко - в зелених тонах, починаючи від світлого до темного. Досить таки мило. Виявилося, що й мої речі з будинку Чорного дракона вже були перенесені і мій похідний мішечок лежав у кутку. У шафі знайшла акуратно розвішані пишні сукні, що належали колись дочці лікаря.

Коли ввійшла на мить завмерла, прикривши очі, чекаючи нових спогадів. Відвідали мене видіння, варто було батькові взяти за руки, можливо знайома обстановка стимулює новий потік. Якщо це та сама кімната, де дівчина жила, відвідуючи батька у палаці, то я маю щось побачити.

Але, на жаль, скільки не мружилася, нічого не вийшло.Можливо, видіння відвідують лише за дотику людей?

Пройшлась по кімнаті, розглядаючи нечисленні предмети. Підвіконня такі ж величезні, як у будинку принца. Із задоволенням провела рукою по світлому каменю. Думаю, тут я можу провести багато годин у роздумах. Ну, якщо не знайдеться інших цікавих занять. Наприклад: читання книг. Повинна бути в них бібліотека або щось подібне. Знання люди завжди дбайливо зберігають. Але в цій кімнаті не було й натяку на книжкову полицю. Може, дівчина не любила читати чи не вміла. А що? Цілком може виявитися правдою. Стародавні часи, дикі звичаї. Прийдеться мені заповнити цю прогалину, треба ж якось видобувати інформацію про магію та інші світи, а особливо про портали в них.

Тільки не знаю, чи мені допоможе загадковий еліксир розібратися у в написаному тексті? Говорити – це одне, а вміти читати – інше. У будь-якому випадку все треба перевіряти.

На камінній полиці привернули увагу свічки у химерних свічниках, що нагадували келихи з-під вина. Круглий різьблений столик біля ліжка з потертими краями. Ліжко з багатьма подушками, в них і загубитися можна. Якихось інших меблів не було, лише такі ж величезні замість крісел подушки на підлозі.

Чекала щось рожеве з рюшами, а тут все як у нормальної людини. Багато я не знаю про мою принцеску. Як вона жила? Чим? Що любила? І що ненавиділа?

Несподівано у двері забарабанили з такою силою, що я підстрибнула. Першою думкою було - мене йдуть вбивати і без Чорного дракона тут не обійшлося. Але дверцята відкрилися і в кімнату проникла невисока чорноока дівчина з двома кісками, у білому фартуху. Невже ця скромняшка створила стільки галасу.

Як тільки вона мене побачила, з нею трапилися неймовірні зміни.

- Пані! - закричала вона що є сили, і я знову підстрибнула від гучності звуку, дивуючись, звідки в такому маленькому тілі такі децибели.

- Ви живі! - перейшла мала на ультразвук, розкинувши руки в сторони, а я позадкувала, вираз її обличчя не віщував мені нічого доброго.

Так і сталося, дівчина ніби вихор метнулася до мене і обняла з такою силою, що кістки затріщали і перехопило подих. Звідки в такій крихті стільки сили, ростом вона була нижче за мене на цілу голову, так що я чудово змогла розглянути маківку.

- Кх… - тільки й видавила з себе, намагаючись вирватися з її чіпких обіймів. - Ви хто?

Так само різко, як схопила, та мене відпустила.

- То правда? - задала вона питання і на її очах виступили сльози. - Ви, правда, нічого не пам'ятаєте?

І сльози покотилися по щоках, а я збентежено застигла, не знаючи, що відповісти.

Здається, я зустріла першу людину, яка щиро любила дочку лікаря. Грудка підкотила до горла від жалю. Захотілося відразу їй розповісти, але я не могла. Від цього залежить моє життя, і як би мені не було симпатичне це дівчисько, я не можу їй довіритися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍