Читати книгу - "Не рідні, Ольга Джокер"

23.

*** 

Зачинивши двері в свою спальню, я притуляюся до стіни і повільно що осідаю на підлогу. В голові жодної думки, тільки серце ледь не вистрибує з грудей. 

Що це було? А-а-а, матінко, що це, чорт візьми, тільки що було? 

Спочатку ми з Кирилом цілувалися, а потім все зайшло дуже далеко. Було на межі. Здавалося, я ходжу над прірвою і ось-ось впаду вниз. Страшно, небезпечно, але диявольськи захоплює подих. 

Я розлютилася на Кирила і пішла до себе в кімнату. Він намагався мене зупинити, щоб поговорити і розкласти по поличках, чому «ні», але я не захотіла слухати. Не тому, що було нецікаво, а тому, що не хотілося псувати такий момент. Хотілося лише прокручувати його, як в сповільненій зйомці, згадуючи все до найдрібніших деталей. 

Я проходжу в ванну кімнату, дивлюся на відображення у дзеркалі. Нічого особливо важливого не сталося, але погляд змінився. Очі горять, а губи раз у раз пливуть в усмішці. Торкаюся їх кінчиками пальців, натискаю. Самсонов цілував так палко, що вони до сих пір палають. Це ж треба... Кілька місяців тому я його ненавиділа. Два тижні тому не хотіла, щоб він жив зі мною в одному будинку. А зараз... зараз мрію, щоб він увійшов в мою кімнату і знову робив все ті брудні речі, що двома хвилинами раніше. Кирило був збуджений. Він хотів, сильно хотів. Мене... Повірити не можу, але в цьому немає ніякої помилки! 

Засинаю я щаслива. Прекрасний вечір, танці до знемоги, а потім не менш чудове закінчення. Обіцяю собі, що не розкажу про те, що трапилося жодній живій душі, постараюся зберегти ці моменти в таємниці. 



Вранці прокидаюся після дев'яти. Мені до третьої парі: заняття з анатомії людини тимчасово перенесли, тому що наш викладач виїхав на конференцію за кордон. Очікувано, що Кирила вже немає - він прокидається рано, робить пробіжку і тут же їде. Снідає тільки тоді, коли я теж встаю рано. Каже, що їх і на роботі цілком стерпно годують, але все ж підозрюю, що він просто не вміє готувати. 

Ми зустрічаємося з Машкою в холі університету. Подруга обурено ділиться новими подробицями з життя студентів у гуртожитку. Я з цікавістю слухаю, поки йду в аудиторію. Вночі в одній з кімнат сталася пожежа, евакуювали весь поверх. Виявилося, замкнуло проводку. Безсонна ніч, довгі розбирання. Все зіпхнули на старшокурсника, у якого працював обігрівач. 

- Моє терпіння закінчується! - скаржиться Маша. - Давно б квартиру зняла, але одній занадто дорого. 

- Подивись на сайтах. Раптом хтось шукає подругу по кімнаті. 

- Пошукаю, але жити з незнайомою людиною теж страшно. А ти? Не хочеш з'їхати? 

- Н-ні... 

- Сама ж скаржилася, що у тебе лютий опікун! 

Скаржилася, так. Але зараз шалено хочу його побачити. 

На одній із перерв до нашої парти підходить Давид і пропонує після занять провідати Назара. Він кликав всіх у гості. І мене в тому числі. Через зламану ногу, яка сильно болить, Болотов поки не може відвідувати університет. 

Ми з Машею переглядаємось, згідно киваємо. 

- Обов'язково відвідаємо! 
- Добре, тоді зустрічаємося о третій годині на зупинці. 

Пари пролітають швидко і цікаво, але я часто дістаю телефон і гіпнотизую його. Кирило ніколи зайвий раз не турбує дзвінками, і я, втім, його також, але сьогодні хочеться, щоб він написав хоча б одне коротке повідомлення. Адже йому сподобалося, я знаю про це, відчуваю. Наше тяжіння було взаємним і такої сили, що здавалося, рознесе все навколо на дрібні друзки. 

Назар живе в котеджному селищі «Брістоль», яке знаходиться приблизно в десяти кілометрах від мого будинку. Ми з одногруппниками скидаємося грошима і купуємо в кондитерській шоколадний торт і лимонад. Добираємося громадським транспортом приблизно за годину. 

Нас зустрічає заміський триповерховий особняк з червоним черепичним дахом. Височенна огорожа, особиста охорона, безкрайня територія і чудовий сад з плодово-ягідними деревами. 

Назар стрибає на костилях. Виглядає трохи змарнілим, але в цілому такий же привабливий, як і раніше. Я не бачила його трохи більше тижня, і за цей період в моєму житті все кардинально змінилося. 

- Розповідай, як нога? - запитує Олег, займаючи місце в альтанці. 

Ми розсаджуються навколо столу і починаємо їсти торт, який покоївка люб'язно порізала на шматочки. 

- Нога трохи краще, але гоїтися буде довго. Сказали, що до двох місяців. 

- Фіга собі, - присвистував Давид. - Ти весь цей час будеш сидіти вдома? Як же заняття? 

- Думаю, що з наступного тижня повернуся. Поки боляче ходити і нога опухає. Як батя скаже, коротше... Я тепер покараний і позбавлений всіх матеріальних благ. 

- Прямо як Віта! - чомусь сміється Машка. 

Всі співчутливо дивляться в мою сторону, а мені не по собі стає. Не хочеться обговорювати дії Кирила. 

- Концтабір якийсь, - хитає головою Назар. 

Закривши тему, ми багато регочемо, жваво розмовляємо і навіть граємо в настільні ігри. 

Я постійно поглядаю на телефон і думаю про те, що якщо хочу приготувати вечерю, то пора виїжджати, тому що на вулиці починає темніти. 

Трохи пізніше повертаються батьки Назара. Вони зміряють нас строгим поглядом і направляються до будинку. Стає ясно, що гостям тут не дуже раді. 

- Ну, нам пора, - заявляє Давид. - Засиділись ми щось. 

- Проводиш до воріт? - запитує Машка. - Там у тебе така охорона, що, боюся, без ретельного огляду нас просто не випустять. 

Назар усміхається, встає на костилі і спритно рухається до виходу. Коли залишається нещасних п'ятдесят метрів, він зупиняється прямо біля мене і чарівно посміхається. 

- Ві, ти сильно поспішаєш? 

- Ні, тобто так. 

- Так чи ні? Нічого кримінального, хотів запропонувати подивитися кіно у мене в кімнаті. Одному, знаєш, нудно. Та й минулого разу у нас з тобою не вийшло. Попкорн організую! Ти який більше любиш: карамельний або солоний? 

Я натягнуто посміхаюся, відчуваючи, як дріботить пульс. Раніше півжиття б віддала за таку пропозицію, але зараз в моїй голові зовсім інший чоловік. Сильний, пристрасний, притягальний. Думаю про нього постійно, кожну вільну хвилину. Виявляється, я дуже мінлива. 

- Пробач, Назар, на жаль, не можу, - кажу твердо.

Мені складно відмовляти людям, кожен раз буквально борюся з совістю. Тому зараз стою і напружено чекаю відповіді. На щастя, Назар розуміє і не наполягає. 

Ми дружно прощаємося, бажаємо йому швидкого одужання і розбредаємося кожен у свій бік. 

Ледь опинившись вдома, я приступаю до готування. Поки м'ясо гаситься на повільному вогні, біжу до кімнати, знімаю з себе штани і сорочку і знаходжу пристойну сукню трохи вище коліна. Підфарбовую губи, розпускаю волосся. Хочу, щоб Кирило оцінив... Він хоч і бурчав, що вчорашнє плаття було коротким, але напевно запримітив мої довгі ноги. І не тільки ... 

Вечеря готова, я в бойовому настрої сиджу у вітальні і спостерігаю за тим, як невблаганно швидко йде час. Дев'ята вечора, десята, одинадцята. А Самсонова все немає і немає ...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍