Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

- Ні, її поки що немає!

- Чи можу я її почекати, це дуже важливо?

- Добре, заходьте! - Аня відкрила ворота в двір натиснувши на кнопку.

Антон увійшов у двір, до входу будинку простягалася вимощена з бруківки дорога через сад з різними квітами. У підвал спускалася дорога до гаража, а справа сходи на терасу, де були вхідні двері, зліва за будинком була дерев'яна альтанка і качеля, мабуть там зона для відпочинку і виноградник. Антон роздивлявся все це, поки йшов до дверей. Піднявшись по сходах, він постукав в дверний молоточок, за кілька хвилин молода симпатична рудоволоса дівчина відкрила йому двері:

- Доброго дня, я Аня - гувернантка Віолетти Марківни! А ви..? - повисла коротка пауза.

- О, перепрошую, я не представився! Овчаренко Антон Тимофійович - юрист! - він протягнув руку і ніжно потис зап'ястя дівчини.

- Аня, Аня, мама вже повернулася? - по сходах спускався стрімголов Святослав.

- Святік, не бігай так, а то ще впадеш! Обережніше, будь ласка, любий! - вона присіла і зупинила хлопця, який ледь не впав.

- Привіт. Хто це в нас тут?  Ти мабуть, Святослав? - Антон опустився на одне коліно і простягнув руку, щоб потиснути її сину. Він виглядав точно так, як і Антон в дитинстві, каштанове волосся і карі очі, трішки худорлявий, але достатньо високий на свій вік.

- Так, я Святік! А ви хто? - малюк здивувався, адже бачив його вперше.

- Я - Антон, друг твоєї мами. Радий познайомитися!

- Ти точно мамин друг, я знаю лише Андрія, а тебе взагалі вперше бачу?! - малюк із цікавістю роздивлявся Антона: - Ти спортсмен? Виглядаєш краще за Андрія?

- Ні, сонечко, я - юрист! В мене своя велетенська юридична фірма і купа дорогих машин! Але, дякую за комплімент! - він усміхнувся і забрав руку, яку хлопчик так і не потис.

- О, круто! Я люблю машини, ходімо розкажеш мені про свої, а я тобі покажу колекцію своїх машинок. - хлопчик схопив Антона за руку і вже тягнув його до сходів.

- Святослав, ну що за манери? Антон Тимофійович наш гість, він не зобов'язаний гратися із тобою. Скоро має повернутися мама. - насварила його Аня. Хлопчик засмутився і відпустив руку Антона і звернувся до Ані: - Вибач! - здавалося він от-от розплачеться.

- Все, нормально, я не поспішаю! Я пограюсь із ним, а ви поки зробіть мені кави - подвійне американо, будь-ласка. - Антон заспокоїв Анну.

- Ура, побігли до мене в кімнату. - Святослав знову засяяв.

- Вибачте, я навіть не запропонувала вам кави? Де мої манери? І щей Святослав... - няня злегка почервоніла засоромившись.

- Все в порядку! - Антон заспокоїв її і пішов слідом за сином, який нетерпляче смикав його за руку. - Який наполегливий, прямо, як я в дитинстві! - подумав Антон, коли піднімався по сходах: - Він точно мій син!

Вони увійшли в світлу велику простору кімнату, все було лаконічно розставлене і особливо кидалося в очі дитяче ліжко в формі червоного Ferrari.

- Ого, яке в тебе круте ліжко! - Антон заговорив першим.

- Так, мама його купила мені минулого року, щоб я більше не спав з нею, адже я вже дорослий! - одразу пояснив хлопчик.

- Так, ти вже дорослий! Коли у тебе день народження? - запитав Антон у сина.

- 25 грудня - мені буде 6 років. А на наступний рік, я вже піду до школи! - хлопчик щебетав своїм милим голосочком.

- Ти й справді, такий вже дорослий! - з гордістю погладив він сина по голові.

- Так, я навіть ходжу на карате, у мене вже є оранжевий пояс.

- Ого, і тобі подобається карате? - з цікавістю запитав Антон.

- Не дуже, але я ходжу на нього, щоб вміти захищати мамочку від поганих хлопців! - різко уточнив Святослав: - Я ж єдиний чоловік у нашому домі! Не рахуючи дяді Колі - нашого охоронця, але він живе в літньому будиночку, а цього тижня поїхав в гості до внуків. - Святослав вже діставав колекцію своїх машинок.

- Який ти розумник! А твій тато? - спокійним тоном запитав Антон.

- Він загинув в аварії ще до мого народження, у мене навіть немає його фото! Мама не любить говорити про нього! - хлопчик виглядав засмученим. Йому явно не вистачало батьківського тепла і любові. - Дідько, чортова Віолета, як вона могла збрехати сину? От же ж я, твій тато - живий і здоровий! - він закипав від злості, слухаючи це. Мені потрібно заспокоїтися, це всього лише дитина, він нічого не знає.

- Ти сумуєш за ним? - запитав трохи заспокоївшись він в сина.

- Трохи! Хотів би його побачити, показати йому колекцію своїх машинок. Мама, казала, він любив машини. Є ще Андрій, але він зовсім мені не подобається! Я роблю вигляд, що мені з ним цікаво, бо він хороший друг мами, але він такий зануда! - хлопчик театрально закотив очі.

- Андрій? Він часто буває у вас? - з інтересом він глянув на Святослава.

- Так, Андрій - мамин друг! Він, аж занадто часто приходить в гості. Якось навіть ночував у нас. Мама не знає, що я їх бачив, вона думала, що я сплю... А Аня бу ла у своєї сестри на День народженні... - хлопчик скривилася, Андрій точно страшенно йому не подобався.

- От дідько! То вона спить не лише зі мною, а й з цим покидьком Андрієм?! Не дарма, він одразу мені не сподобався, ще тоді в Маямі! От стерво! Я їй цього просто так не подарую, як вона взагалі посміла?! Ще жодна жінка собі такого не дозволяла! - він буквально розривався від ревності і знорав від злості.

- Бідняжка! До речі, в тебе така класна колекція машинок. І знаєш що, в мене є ось цих три реальних машини в колекції. Хочеш фото покажу?

- Ого, круто! Так, звісно, покажи! - Святослав підсунувся ближче до Антона і зручно вмостився в його обіймах, щоб переглянути фото автівок на телефоні. Якісь невідомі досі почуття огорнули Антона, це було так несподівано, але приємно. Можливо, це те, чого йому так не вистачало раніше. Можливо, він зовсім і не бабій, просто хотів спокійного сімейного життя, такого прекрасного сина, як Святослав і красуню-дружину, як Віола. Тому, його і не цікавили інші жінки, більше ніж на ніч. Але, ця безсердечна жінка позбавила його всього цього. Вона поховала його в очах сина, не дала йому відчути те щастя, коли дитина говорить вперше слово "тато", коли робить перший крок. Він не міг насолоджуватися першими успіхами сина, не підтримав його у змаганнях за пояс. Здається, такі прості та банальні речі, але такі важливі. Його переповнювали двоякі почуття. Вона точно заплатить за це!