Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

ІІ

– Як же добре, що вони виявились не розбійниками. Аж камінь з серця впав, – таку реакцію висловила юнка на розповідь її сестри.

– До речі, ми ж там так і не дочекались якоїсь відповіді на повідомлення про викуп. Вам не приходило нічого?

– Ні, жодної звісточки! Ми тут ледь не подуріли!

– Дивно… Може ті гінці Сааля не такі й надійні… – замислилась білявка, – Адже вони сказали, що доставили листа.

– Тобі варто написати про це йому і передати записку сьогодні.

– Ти маєш рацію.

Вони вирішили зробити ще круг, адже погода була просто прекрасною. Сонце, сніг... Усе просто сяє, повітря свіже, не холодно і безвітряно, хоч на вулиці мороз прикрашав їх щічки рум’янцем.

– Тепер твоя черга розкривати карти, – раптом сказала Ессі і подивилась на Мар’єн, що нахмурила брівки, не зрозумівши на що натякає дівчина. – Що у вас з Ості?

Мар’єн вигляду не подала, але всередині була паніка. Вона не могла зрозуміти як, де і коли вони встигли попастись.

– Ти про що? – гарний прийом – включити дурника. Але він не діяв на віконтесу.

– Та про все! Про ваші погляди, перешіптування. А сьогодні я взагалі намагалась відвернути увагу леді Оліс, аби вона не побачила те, як ви там одне одного мацали при прощанні. І знову ж були ті перешіптування. Тому не треба мені тут пускати пил в очі, зізнавайся! – а потім вона її ледь останньою фразою не вбила: – Тим більше, я бачила, що було у вечір святкування мого повернення і дня народження.

Дівчину аж трясти почало, але їй стало розуму запитати, що та насправді бачила.

– Як що? Ваші танці звісно! Я була п’яна, але не настільки, аби не помітити те, як ви там притискались одне до одного! Добре, що графиня не помітила, бо було б вам тоді горе! Особливо Ості!

Мар’єн полегшено зітхнула. І раз не було що приховувати (звісно, окрім двох цікавих випадків), вона вирішила зізнатись:

– Ми закохались… – замріяно мовила вона і ніяково опустила погляд.

– Я така рада! – різко застрибала поруч білявка і так же різко обійняла її. – Я вас двох просто обожнюю і, якщо двоє найкращих і найулюбленіших людей у цілому світі будуть разом, я буду неймовірно щаслива! А тепер розкажи, як це взагалі сталось?

Мар’єн розповіла про те, як їх стосунки розвивались ще в Бартурі, адже тоді Ессі була не така пильна до цієї парочки. У них тоді було багато часу, аби проводити його разом.

– То ти скажи чи буде весілля? – не витримала Естеса.

– Поки ні…

– Так а чого чекати? Якщо ви такі щасливі разом, то треба діяти!

– Не все так просто, Ессі. Зараз не вдалий час.

– Чому ж?

– Я не можу тебе тут саму залишити, я собі не дозволю тебе кинути, коли обіцяла завжди бути поруч…

Ессі розізлилась на те, що вони своє щастя проміняли на її, але й одночасно сильно розчулилась, шмигнула носом і знову накинулась на Мар’єн з обіймами.

– Сестричко, дякую тобі… Але ж ви не маєте відмовлятись одне від одного заради мене… Тим більше ваше щастя, моє щастя…

– Ми й не відмовляємось, ми лише трохи зачекаємо, – усміхнулась Мар’єн, – і взагалі! Що це ти мене до сліз доводиш?! Сама ж казала треба радіти!

– От все ти пам’ятаєш! – розсміялась Естеса. – А тепер ходімо, сьогодні погода просто чудова, хочу більше побути на свіжому повітрі, тому ми зараз же поїдемо до озера!

Дівчата пішли за кіньми, а з вікна за ними останні хвилини спостерігала леді Оліс і ніжно посміхалась. Любила вона своїх дівчат, а особливо, коли в тих був гарний настрій.

Вона відійшла від вікна, закрила розрахункову книгу, над якою сиділа весь час і вирішила відпочити в бібліотеці за цікавим пригодницьким романом, випиваючи гарячий чай і заїдаючи ще теплою булочкою. Але цим планам не судилося здійснитись, графині зустрілась якась налякана служниця, що якраз вийшла з кімнати її сина. Коли ж та служниця взріла господиню будинку, то ще більше поблідла.

– Вітаю, міледі! – та зробила швидкий кніксен і вже хотіла піти, але їй не дозволили.

– З тобою все гаразд, моя люба?

– Та-ак, – дівчина почала заїкатись, – все га-аразд, м-міледі…

– Щось мені так не здається, – прищурилась графиня і подивилась на дівчину з гори вниз, – зізнавайся, або пошкодуєш! – її командний тон, змушував руки дівчини трястись ще більше, – ти щось вкрала? Кажи негайно!

– Ні! Ви що! Я б нікол-ли не посміл-ла, м-міледі! – одразу почала виправдовуватись дівчина і припала до ніг своєї господині.

– Тоді в чому справа?

– Вам варто це побачити, міледі, – тихо сказала служниця, не підіймаючи очей від подолу сукні графині.

– Пішли, – суворо наказала жінка.

Вони зайшли в кімнату Рендара і підійшли до каміну. Служниця взяла рукою якийсь шмат паперу, що, мабуть, мав згоріти, але Рендар, коли закидував той папірець туди зі злості, перестарався з силою і зіжмаканий лист просто відбився від протилежної стінки, впавши на підлогу поруч із каміном. Служниця знайшла його, не втрималась і прочитала. Запанікувала і закинула в холодний камін так, аби того листа не було видно і, щоб він наступного разу точно згорів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍