Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Розділ 13 (Прощання?)

Не можу повірити, що це правда. Не можу повірити, що менше ніж за добу я побачу своїх рідних, які заради мене затрималися в столиці, щоб мати змогу зустріти. Я в такому передчутті свого повернення, що навіть цієї ночі не могла зімкнути очей. 

Місяць тому я прилетіла у Дубай та потрапила до рук торговців людьми, мені здавалося, що це кінець. Мене продали старому покидьку і я готова була попрощатися зі своєю свободою. Та хто ж знав, що удача мені усміхнеться. Я познайомилася з двома прекрасними людьми, які повірили мені і зараз допомагають повернутися додому. Доброту Маліки і пана Халіма я ніколи не забуду. 

Багато сил на збори валіз у мене не пішло. Я тільки поскладала ті речі, які привезла з собою. Решту вирішила залишити у цьому домі. Мені не потрібні ні дорога косметика, ні прикраси, ні брендовий одяг. Я і так в боргу перед паном Халімом. 

Пан Халім…

Вчорашній вечір змусив подивитися на цього чоловіка іншими очима. У першу нашу зустріч мені здалося, що вони з братом схожі, проте я сильно помилялася. Пан Халім не варвар, а навпаки дуже благородна людина, яка вміє тримати слово. Я й не очікувала, що спершу мені повернуть усі документи, а потім подарують квиток додому. Емоції мене так сильно переповнювали, що я не думаючи кинулася в обійми зовсім чужої мені людини і це так ніяково. 

Від самобичування мене відволікає стук у двері. Я кричу, щоб гість увійшов, а сама закриваю валізу. Мої збори підійшли кінцю, а тому вже зовсім скоро я можу сісти в автомобіль, який відвезе мене до аеропорту. 

- Моя юна пані, вам потрібна допомога? 

- Ні, Маліка. Я вже все - жінка киває мені і обводить поглядом спальню та відкриту гардеробну кімнату. 

- Ви що нічого не взяли зі своїх подарунків?

- Не хочу, щоб хоч щось нагадувало мені про те як я потрапила у цей будинок. 

- Вам видніше. Хоча, у глибині душі я рада, що ваша доля склалася саме так. У вас є шанс почати життя з початку, але цього разу без великих труднощів. Дай Аллах, щоб у вас все було тільки добре. 

- Дякую, Маліка. Дякую за все - я підходжу до жінки, яка за місяць зробила для мене так багато і навіть не знаю, як їй висловити всі свої думки - Ви прекрасна людина, нехай Аллах вас оберігає і допомагає так, як ви допомагали мені. 

Мені дарують широку посмішку, після якої я прошу дозволу обійняти домоуправительку. Жінка реагує на це тільки позитивно і по-материнськи пригортає мене до себе. Я ніколи не забуду її і ту доброту, що вона проявила з перших хвилин нашого знайомства. 

***

- Пан Халім, вас супроводжувати до аеропорту? - до мене підходить один з охоронців, що мав стерегти Асю. На його запитання я тільки негативно хитаю головою. 

- Я сам відвезу дівчину. Тільки припаркуй мій улюблений Jeep біля воріт, нам скоро виїжджати. 

-  Добре, пане. 

Дивне якесь відчуття у мене, якщо бути відвертим. З однієї сторони я розумію, що роблю правильно, відправляючи Асю додому, а з іншої мені не дуже хочеться цього робити. По-перше, у мене є якесь відчуття незавершеності, яке я не до кінця розумію. По-друге, незважаючи на те, що у нас з цим дівчам не одразу налагодився контакт і більшість часу ми уникали один одного, я все одно в якійсь мірі звик приходити не в пустий дім. А вчорашній вечір підсвітив мені те, що ми з Асею могли б поладнати, якби було більше часу. 

Коли на сходах з’являються жінки, я підводжуся зі свого місця, щоб допомогти Асі з валізою, в яку по розмірах може поміститися людина. 

- Дякую, але мені не важко. 

- Пане Халім, ця юна пані взагалі не йде на компроміс. Не дала їй допомогти. Сама тягла цю валізу - погляд ковзає від Маліки до дівчиська, що збентежено посміхається. 

- Бо я повна сил та енергії. 

- Я радий це чути, але з твого дозволу до авто її сам донесу - після позитивного кивка я глянув на годинник, щоб приблизно зрозуміти скільки у нас часу до літака. 

- Ми встигаємо? 

- Якщо ми виїдемо через кілька хвилин, то все буде ідеально. 

- Добре. Що ж, тоді пора прощатися - слова поки були адресовані не мені, але я став свідком досить милої сцени, як Ася обіймалася з Малікою і обмінювалася з нею люб`язностями. 

- Моя юна пані, ви завжди можете зателефонувати мені. Я бажаю вам тільки всього найкращого і вірю, що у нас ще колись вдасться зустрітися. 

- Якщо буде така можливість, то я буду тільки рада знову вас побачити. 

Побачене знову викликає в мені дивне відчуття, а тому я вирішую, що поки жінки прощаються, можна віднести валізу до авто і вже в ньому зачекати Асю. 

***

- Все взяла? 

- Так - руки тягнуться до паску безпеки, щоб пристібнутися. Через якусь годину я буду сидіти в літаку з думкою, що більше не повернуся до клятих Еміратів, які змусили мене пережити справжнє жахіття. 

- Тоді рушаємо - мимоволі я дивлюся у бокове дзеркало на будинок, в який силою мене привезли і у голові одразу виринають спогади того дня, коли я вперше переступила поріг цієї будівлі. Хто знав, що все так складеться. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍