Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке

Читати книгу - "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"

161
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 59
Перейти на сторінку:
винагородами. Це працює на декількох рівнях. По-перше, цілковита чесність допомагає нам усвідомлювати власні дії. По-друге, вона сприяє формуванню близьких стосунків між людьми. По-третє, вона забезпечує правдиву автобіографію, що покладає на нас відповідальність не лише за наше теперішнє «я», а й за майбутнє.

Усвідомлення

Як ви пам’ятаєте, щоб уникнути поклику сирен, Одіссей попросив членів команди прив’язати його до щогли. Якщо замислитися, то це трохи дивно, адже він міг би заліпити собі вуха воском, що й наказав зробити решті команди. Але Одіссей учинив так не для того, щоб покарати себе. Маловідомий епілог цієї історії свідчить про те, що сирен міг убити тільки той, хто почує їхній спів, залишиться живим і про все розповість. Одіссей подолав сирен, розповівши згодом про подорож, під час якої ледве не загинув. Убивчими були слова.

Міф про Одіссея висвітлює головну особливість зміни поведінки: коли ми розповідаємо про власний досвід, це дає нам владу над ним. Хоч би про що йшлося: сеанси психотерапії, розмови зі спонсором з групи анонімних алкоголіків, сповідь перед священником, довірливі бесіди з другом чи запис у щоденнику – в усіх цих випадках чесна розповідь висвітлює нашу поведінку, іноді дозволяючи нам уперше побачити її. Це особливо стосується поведінки, рівень автоматизму якої перебуває за межами нашого усвідомлення.

Компульсивно читаючи любовні романи, я лише частково усвідомлювала, що роблю це. Тобто я знала про цю поведінку і водночас не знала про неї. Це добре відоме явище, пов’язане із залежністю, своєрідний напівсвідомий стан, схожий на сон наяву, який часто називають запереченням. Утворюється розрив між шляхом винагороди й вищими ділянками кори головного мозку, що дають нам змогу розповідати про події свого життя, усвідомлювати наслідки й складати плани на майбутнє. Безліч методів лікування залежності полягає у посиленні та відновленні зв’язків між цими ділянками мозку.

Нейробіолог Крістіан Рафф та його колеги дослідили нейробіологічні механізми чесності.[135] Під час одного експерименту вони запропонували піддослідним (145 осіб) зіграти у кості на гроші за допомогою комп’ютерного інтерфейсу. Після кожного кидка кубика на екрані з’являлася інформація про те, які результати забезпечать грошову виплату – до 90 швейцарських франків (приблизно 90 доларів США). На відміну від азартних ігор у казино учасники дослідження могли брехати про результати кидка кубика, щоб збільшити власний виграш. Дослідники мали можливість визначити рівень нечесної гри, порівнявши середній відсоток повідомлених успішних кидків з 50 % стандартного показника, визначеного на основі цілковито чесного повідомлення результатів. Не дивно, що учасники дослідження часто вдавалися до обману. На противагу чесним показникам у 50 % піддослідні повідомляли про те, що 68 % кидків кубиків мали бажаний результат.

Далі дослідники застосували електричний струм, щоб посилити збудливість нейронів у префронтальній корі головного мозку піддослідних, скориставшись для цього методом транскраніальної стимуляції постійним струмом. Префронтальна кора розташована у передній частині головного мозку, безпосередньо за лобом, і бере участь у прийнятті рішень, регулюванні емоцій, плануванні майбутнього та багатьох інших складних процесах. Крім того, це основна ділянка мозку, задіяна у процесі розповіді історій.

Дослідники з’ясували, що рівень обману знижується вдвічі, коли підвищується збудливість нейронів префронтальної кори. До того ж посилення чесності «не можна було пояснити зміною особистої матеріальної вигоди або моральних переконань, і воно не було пов’язане з імпульсивністю, готовністю ризикувати та настроєм піддослідних». Автори дослідження дійшли висновку, що чесність можна посилити шляхом стимуляції префронтальної кори – це узгоджується з ідеєю стосовно того, що «в процесі еволюції у мозку людини сформувалися механізми, призначені для управління складною соціальною поведінкою».

Під впливом цього експерименту я замислилася про те, чи не може практика чесності стимулювати активацію префронтальної кори шляхом зворотного процесу. Я написала електронного листа Крістіанові Раффу в Швейцарію, щоб дізнатися його думку щодо цього.

«Якщо стимуляція префронтальної кори робить людей чеснішими, то чи існує можливість, що більша чесність стимулює префронтальну кору? Чи може практика висловлення правди посилити активність і збудливість тих ділянок мозку, які ми використовуємо для планування майбутнього, регулювання емоцій та відкладеного задоволення?» – запитала я.

Рафф відповів: «Ваше запитання має сенс. У мене немає остаточної відповіді, однак я згоден з вашою інтуїтивною здогадкою стосовно того, що відповідний нейронний процес (скажімо, процес у префронтальній корі, пов’язаний з чесністю) має посилюватися шляхом багаторазового застосування. Саме це відбувається під час більшості типів навчання, згідно зі старим принципом Дональда Гебба про те, що між нейронами, котрі активуються разом, установлюється зв’язок».

Мені сподобалася відповідь Раффа, оскільки вона припускала, що практика цілковитої чесності може зміцнювати відповідні нейронні мережі так само, як вивчення другої іноземної мови, гра на фортепіано чи освоєння судоку посилює інші мережі.

Усвідомлення того, що у мене є проблема з читанням любовних романів, з’явилось у 2011 році в Сан-Матео, де я навчала групу слухачів резидентури за фахом «психіатрія», як розмовляти з пацієнтами про адиктивну поведінку. Чудово розумію іронію цієї ситуації.

Я була в аудиторії на першому поверсі медичного центру Сан-Матео, де читала лекцію дев’яти лікарям-резидентам із психіатрії про те, як проводити важкі бесіди з пацієнтами про наркотичну й алкогольну залежність. Посеред лекції я зупинилася й запропонувала слухачам виконати навчальну вправу: «Розділіться на пари й обговоріть з партнером звичку, яку ви хочете змінити, а також кроки, які можна зробити для досягнення цього».

До найпоширеніших прикладів того, про що говорять студенти під час виконання цієї вправи, належить таке: «Я хочу більше тренуватися», «Я хочу їсти менше солодкого». Інакше кажучи, вони обговорюють безпечні теми. Якщо навіть у когось із слухачів є серйозна залежність, про це зазвичай не згадують. Попри це, обговорення будь-якої поведінки, якою студенти невдоволені й котру прагнуть змінити, дає їм змогу зрозуміти, як саме пацієнти сприйматимуть подібні бесіди з ними як з медичними працівниками. До того ж завжди є шанс, що під час виконання вправи вони дізнаються щось про себе.

Я зрозуміла, що студентів є непарна кількість й мені доведеться стати партнеркою одного з них. Мені дістався лагідний, вдумливий юнак, котрий уважно слухав лекцію. Я взяла собі роль пацієнтки, щоб він міг відпрацювати навички. Згодом ми могли б помінятися ролями. Він запитав мене, яку поведінку я хотіла б змінити. М’які манери юнака заохочували розповісти про все. На свій подив, я почала розповідати йому нейтральну версію нічного читання романів, але змовчала про те, що саме читаю і якого масштабу сягнула проблема.

– Я до пізньої ночі читаю, що порушує мій сон. Мені б хотілось це змінити, – сказала я.

Вимовивши це,

1 ... 35 36 37 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням, Анна Лембке"