Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцята

Я повертався до палацу Васи у піднесеному настрої. Тепер, моїм основним завданням на наступні дні, буде пошук книг з практичної магії елементів часу, простору та пітьми пʼятого кола, а також усіх елементів кола шостого. Я не знав, чи є у столиці бібліотека з такою літературою, але дуже на це сподівався. 
    ⁃    Так, Анею, час тренування! - крик Богині Війни я почув лише пройшовши у ворота. 
От же невгамовна. Васа перестріла мене на порозі і повела на задній двір, де було облаштовано тренувального майданчика. 
    ⁃    Шановна Васа, а чи не розтрощимо ми тут…
    ⁃    За це не хвилюйся, тут такі барʼєри, що навіть я не одразу розбити зможу. 
До чорта ж грошей вона витратила на усе це… Васа підняла барʼєр навколо майданчика, і я, заради інтересу, щосили гепнув по ньому кулаком. Дійсно, ареною пролунав гул, та жодних пошкоджень на барʼєрі я не помітив. 
    ⁃    Нападай, малий, усе одно звідси тобі не втекти! 
Ну що ж, я активував пʼять кіл магії. Могильна тиша… Техніка послідовних кроків… Я атакував. 
Врешті-решт, години за три, Васа зжалілася наді мною і завершила тренування. 
    ⁃    Тобі б ще трохи сили… Або сильнішої магії у твій арсенал… Міг би легко на рівні з Богами Війни битися. 
    ⁃    Шановна Васа, у мене є сильніші закляття, ви самі заборонили мені їх на тренуваннях використовувати. 
    ⁃    Не мели дурниць, я заборонила твою вогняну магію, щоб не лишитися голою після кожного тренування. Чи то ти так хочеш подивитися на мене, малий? 
    ⁃    Та що ви, шановна Васа, хіба я можу? 
    ⁃    Що, вважаєш мене застарою? 
    ⁃    Та ні, ви все не так зрозуміли, шановна Васа…
    ⁃    Тобто, була б можливість, ти б мною скористався…
    ⁃    В жодному разі, я б на таке…
    ⁃    Натякаєш, що я потвора, котра не подобається чоловікам?!
    ⁃    Та ні ж, шановна Васа! 
Дідько, та що вона хоче від мене? 
    ⁃    Та розслабся, - вона ляснула мене по спині - я ж жартую. А може й ні…
    ⁃    Доречі, шановна Васа, раз розмова вже пішла за магію, то чи немає у столиці бібліотеки з книгами з магії пʼятого чи шостого кола? Або крамниці, де можна б було придбати такі? 
    ⁃    Ммммм. Я не скажу, але за це може знати Віст. Можемо сходити до неї завтра, бо я свого магічного паска ще сто років буду чекати. Вона настільки жадібна, що свої борги одразу ж забуває. 
Знаю я, навіть досить близько, ще одну жадібну магесу. Цікаво, то в них професійне? 
    ⁃    Добре, шановна Васа, тоді я буду на вас чекати завтра. 
Я пішов до ванної кімнати змити той бруд та пил, у який мене вкатала Богиня Війни. 
    ⁃    Здається, тобі весело з нею. 
Ірген з силою терла мочалкою мені спину, здавалось, ніби хотіла зробити мені боляче. 
    ⁃    Не те щоб. Але, по-перше, це для мене корисно, а по-друге, відмовити чи не сильнішій Богині Війни у Імперії, то не дуже слушна думка. 
Замість відповіді Ірген використала на мені закляття глибокої очистки, прибравши цим усе мило та воду зі шкіри, і продовжила човгати сухою мочалкою. Я замислився, що ж розсиплеться раніше - її маленькі долоні чи та клята мочалка. 
    ⁃    Досить! З тобою мені теж весело. 
Я розвернувся, вирвав те знаряддя шарудіння по моїм нервам з її рук, та обійняв. У знак протесту, чи то просто зі злості, Ірген мовчки щосили вкусила мене за біцепс. Ось тобі на, та мене навіть кішколюд не гризла, хоча таке б від неї було б очікувано. Я розвернув дівчину спиною до себе, розриваючи на ній тонку мокру сорочку. 
Зранку у вітальні на мене чекав Раман. 
    ⁃    Я йду реєструвати команду до участі у турнірі. Ти хочеш зі мною?
    ⁃    Вибач, сьогодні я з пані Васою маю йти по справам. 
    ⁃    А, он воно як… Гаразд…
Ректор обернувся до дверей. Не знаю, мені навіть зі спини було його жаль. 
    ⁃    Ректоре, давайте сходимо завтра разом, то ж не пече щоб от зараз робити? 
    ⁃    Ні, ні, не турбуйся. - він кволо махнув рукою і вийшов. 
Дідько, як сплила правда за сьоме коло, яку ректор бажав приховати, нам стало незручно разом. Треба буде відверто з ним поговорити, щоб без образ. Насправді ж помітив, після того як я почав більше спілкуватися з Богами Війни, моя команда наче сторонилася мене. Ну, окрім Ігрен, звичайно. Це було закономірно, з їх погляду, що сильніші швидше йдуть уперед, лишаючи слабших позаду. Не скажу, що сам я сприймав таку точку зору, але й боротися з цим я не хотів. У будь-якому випадку, порушувати узяті на себе обов’язки капітана команди до кінця змагань я не буду. 
З цих роздумів мене висмикнула Васа, у прямому сенсі цього слова, просто вхопивши за одяг вона потягла мене надвір. 
    ⁃    Ходімо вже, досить посеред кімнати стовбичити. 
Ми підійшли до сталевої платформи з трьома кріслами, що ширяла над землею на висоті кількох десятків сантиметрів де Васа сіла на одне з крісел, запропонувавши мені місце поруч. Платформа рушила до воріт, варто було мені стати на неї. За хвилину ми вже влізли у густий міський потік. 
    ⁃    Шановна Васа, у мене є запитання до вас. 
    ⁃    Кажи вже, не нуди. 
    ⁃    А на що схожий удар жагою крові? 
Вона подивилася на мене, аж раптом вихопила шаблю і одним точним рухом перерізала мені горлянку. Я взагалі нічого не встиг вдіяти, лише вхопив себе за шию, намагаючись затиснути кровотечу. Крові не було. Я подивився на свої руки. Жодної краплі крові, абсолютно сухі… Але ж я точно бачив і відчував, як її клинок мов скальпель розтяв мою трахею і сонну артерію. Це не можливо! Я подивився на Васу. 
    ⁃    Ну як воно тобі? 
    ⁃    Я бачив і відчував, як ви перерізали мені горлянку, шановна Васа. 
    ⁃    Лише перерізала? Дивно. Зазвичай люди бачать, наче я відрубала їм голову, і та голова, - Васа покрутила пальцем перед собою - наче злітає у повітря, обертаючись, і падає на землю. А, і ще встигає побачити, як із шиї летять бризки крові, а тіло мов лантух осідає на землю. Ну, десь так мені казали. 
    ⁃    Дідько, це дійсно вражає, шановна Васа! 
    ⁃    Ну, коли ти мене своєю жагою крові луснув, я дещо гірше бачила…
Мені стало цікаво. 
    ⁃    Не розповісте, шановна Васа? 
    ⁃    Ну, ти мене розбирав. 
    ⁃    Вибачте?
    ⁃    Я наче лежала на великому пласкому камені, та не могла навіть поворушитись. І червоне усе навколо таке, і небо, і сонце… криваве. А ти такий спокійний, без емоцій, по шматочку з живої мене повільно відрізаєш, і кидаєш моє мʼясо монстрам навколо, що роздирають його і жеруть. А я ж Богиня Війни, відчуваю кожну частку свого тіла, де б вона не була.  Так от, скажу тобі, бути у шлунку монстра то буееее, зовсім кепсько. А я от лежу на тому камінці, молю тебе вбити мене швидко, а ти наче не чуєш, і ріжеш, і монстрів мною годуєш. Гидота ж. 
    ⁃    Дійсно, гидота, шановна Васа, - підтвердив я. 
    ⁃    Я після того випадку думала навіть, що ти якийсь володар монстрів…
    ⁃    Та ви що, я їх лише вбиваю. 
    ⁃    Ага, це теж по тобі видно. Слухай, Анею, моя тобі порада - не дай своїм знайомим чи близьким попасти під свою жагу крові. Бо я то одне, багато за своє життя бачила… А от інші… Не думаю, що вони і далі будуть поруч із тобою. Зрозумів? 
    ⁃    Так, шановна Васа, дякую за вашу пораду. 
Дійсно, вона має рацію. Навіть якщо Богиня Війни була під настільки реалістичною ілюзією, то що за простих смертних казати… Так он чому схиблений Ром так верещав, коли я лупив його жагою крові щосили…. Навіть його діряві мізки не витримали. 
    ⁃    Ми приїхали. 
Васа зупинила наш транспорт біля садиби, яка мала вигляд справжньої велетенської замерзлої мильної бульбашки. Здоровенна, метрів тридцять у діаметрі, вона просто висіла у повітрі над камʼяними сходами. Святі їжачки! Існує людина зі смаком, більш дивним, аніж у Васи. Раптом з тої великої бульбашки відокремилася маленька бульбашка і полетіла до нас. З неї вийшла Віст у довгій вузькій блакитній сукні, котра навіть зайве підкреслювала її худорляву статуру. 
    ⁃    Ой, Васа, я знаю, чому ти прийшла, вибач, я трішки забула. 
Вона простягла тонкий напів прозорий жіночий пасок Богині Війни. 
    ⁃    Магічний предмет восьмого класу, як і обіцяла. 
Нічого собі, а мене задорого продавали…
    ⁃    То я…
    ⁃    Зачекай, - перебила її Васа - я не лише за паском тут. Анею потрібна література якась ваша, магічна. 
Віст зацікавлено глянула на мене. 
    ⁃    Що цікавить? 
    ⁃    Пані Васа, мені потрібні книги з елементів часу, простору та пітьми пʼятого кола, а також з усіх девʼяти елементів шостого кола. 
    ⁃    Ого, а непоганий апетит у тебе, молодий чоловік. 
    ⁃    Пані Віст, мені лише на два дні, я ж не те, що собі їх назавжди хочу…
Віст почала гладити мочку свого вуха, невпинно дивлячись на мене. 
    ⁃    Я магеса елементів води, світла та вітру, тож більшості потрібних тобі книг нема у моїй бібліотеці. Але, - добавила вона одразу - заради Васочки я знаю як тобі допомогти. 
    ⁃    Дякую, пані Віст. 
    ⁃    Давай за мною. 
Вона повернулась назад у бульбашку, махнувши звідти рукою, щоб я приєднався до неї. Я пройшов крізь тонку плівку і сів поруч з магесою. 
    ⁃    Зараз ми направляємось до бібліотеки столичної академії магії, ти вибереш потрібні тобі книжки, а я візьму їх на своє ім’я. Але вибач, працювати з ними ти зможеш лише у мене вдома, винести їх тобі я не дам. Влаштують тебе такі умови?
    ⁃    Так, пані Віст, дякую вам за вашу турботу. 
    ⁃    От і добре. 
Ми замовкли. Дідько, бібліотека головної академії магії у Імперії! Та я навіть мріяти не міг потрапити до неї! 
    ⁃    Дивна ти істота! - Віст вхопила мене обома руками за плече - Маг, і з тілом воїна! Цікаво, як же цікаво! 
    ⁃    Пані Віст, навіть якщо ви захоплені, то хапати так Бойових Предків не те, що не чемно, а навіть небезпечно…
    ⁃    Ой, та годі тобі… ти що, не бачив який вигляд зазвичай мають маги? Невже не розумієш мене? 
Та хто б казав, сама як дошка, могли б вже якусь магію для корегування статур собі вигадати… Ледачі засранці. 
    ⁃    Розумію, пані Віст, і гадаю, що магам на континенті конче треба займатися своєю фізичною підготовкою. 
    ⁃    То пусте, - Віст заперечливо махнула долонею - ми є такі, які є. Маги змінюють те що зовні, а не всередині. 
Я похитав головою. 
    ⁃    Воля ваша, кожен має жити, як того бажає. 
Далі ми їхали мовчки, але руку з мого плеча вона так і не прибрала. Віст скерувала свою бульбашку під самі двері бібліотеки, і вийшла, так і тримаючи мене попід руку. Довгим широким коридором зустрічні люди вклонялися їй, вітаючи. Ймовірно, вона користалася тут великою повагою. 
    ⁃    Гаразд, йди, вибирай що забажаєш, можеш не поспішати. 
Вона нарешті відпустила мене, коли ми зайшли до зали з книгами четвертого - шостого кіл магії. Дідько, тут було з чого вибирати. Сотні і сотні примірників! Навіть з моєю спритністю і увагою я витратив більше двох годин, щоб вибрати дванадцять книжок, які позначив для себе як найкращі у своїй категорії. 
    ⁃    Пані Віст, я обрав ці. 
Вона стояла біля столу бібліотекаря у оточенні десятка молодих магів. 
    ⁃    Ти як до шановної пані Віст звертаєшся?! Чи етикет то для тебе порожній звук?!
Один з молодих магів вирішив чи то вислужитися перед Віст, чи то поставити бідно вдягненого провінціала на місце… Я поклав стоса  книг на стіл. 
    ⁃    Маг, ти б беріг свою макітру, доки вона ще шиї тримається. 
    ⁃    Ти! - він витягнув посоха і направив на мене - Я, Магран, навчу тебе зараз, як поводитися у суспільстві, довбаний селюк! 
Та що ж ти будеш робити… Як там казала Васа, по шматочкам згодовував монстрам? Я обережно, щоб не зачепити людей поруч, пригрів дурня жагою крові, від чого його очі закотилися під лоба і він гепнувся навзнак на підлогу. Навколо нього розтікалася жовтенька смердюча калюжа. 
    ⁃    Он воно як, у суспільстві потрібно мочитися під себе? Дивні у вас правила. Та я, мабуть, лишусь при своїх, провінційних. В них хоч не сказано у штани собі сцяти. 
Інші маги нерішуче почали витягувати свої посохи. 
    ⁃    Досить вам, усі заспокоїлись! - наказала Віст. 
Гадаю, наказ Віст вони почули з полегшенням, бо ж швидко сховали посохи. Аж занадто.  
    ⁃    Дозвольте представити вам, - сказала Віст - цей молодий чоловік - Аней. Перспективний молодий маг, а також капітан команди королівства Льготе. Ви ще можете зустрітись з ними на турнірі. 
    ⁃    Він… капітан?
    ⁃    Та то навряд, їх вибʼють раніше, аніж до нас черга дістанеться. 
    ⁃    Команда королівства? Нащо таких нікчем запрошують? 
Здається, команди королівств тут не сприймають за суперників. Я розвернувся до хлопця, що сказав це. 
    ⁃    Нікчем, кажеш? - як капітан, того я не зміг повз вуха  - То може забʼємось? 
    ⁃    Які умови?
    ⁃    Я один на змаганнях винесу усю вашу команду, використовуючи лише магію. 
    ⁃    Ха-ха-ха, гаразд, нашу команду це влаштовує, так хлопці?
З боків було чутно смішки та схвальні вигуки. 
    ⁃    Ставка? - запитав він. 
Я витягнув кришталеве ядро девʼятого класу. 
    ⁃    Ядро монстра девʼятого класу, або відповідна сума золотом. Скажімо, мінімальна ціна саме цього ядра - пів мільйона золотих монет. Потягнете, маги столичні? 
Вони зблідли, адже таку ставку навіть командою було не легко потягнути. 
    ⁃    Ох ні, ви ж столичні люди, вибачте, давайте подвоїмо!
Я витягнув ще одне ядро девʼятого класу. 
    ⁃    От зараз саме як треба, по сто тисяч з кожного члена команди буде саме воно. Згодні? То для вас будуть легкі гроші, я один, вас десять на арені, безпрограшний варіант, вважаю. Пані Віст якраз може бути свідком парі та тримати ставки, щоб усе було чесно. 
Я сунув ядра до рук магеси. Та вже просто реготала. 
    ⁃    Ха-ха-ха, хлопці, даремно ви його недооцінюєте, Аней не так давно один стримував кілька годин прорив підземелля! 
От же безмозкла, вона ж мені зараз усе зіпсує! Чи, то вона хоче врятувати команду столичної академії? 
    ⁃    Я… Ми… ми не згодні на таку ставку… 
Я забрав ядра у Віст. 
    ⁃    Ну що ж, дарма. Тепер, раз жодних ставок, мені не потрібно буде піклуватися, виживете ви на арені чи ні. - я випустив ауру, щоб налякати - Я витру вами підлогу арени так прискіпливо, що ваші тельбухи ще тиждень будуть з неї змивати! 
    ⁃    Аха-ха-ха, Анею, не треба їх залякувати, це не гідно духу змагань!
    ⁃    Пані Віст, я не залякую, а попереджаю. Вони щойно втратили останній шанс покинути арену живими. 
Я забрав ядра та книги і рушив до дверей. Хотіла їх врятувати? То як, вийшло? Віст наздогнала мене і знову узяла під руку. 
    ⁃    Анею, ти ж не надумав їх і справді вбити? Вони ж іще діти просто. 
    ⁃    Діти? Пані Віст, та вони ж мого віку! 
    ⁃    Я не за те…
    ⁃    Гаразд, пані Віст, спеціально вбивати не буду, але усе залежить від них. Стримувати себе то теж не гідно духу змагань, вважаю. 
Віст прикусила губу. Вона нарешті зрозуміла, як мені не сподобався її план порятунку команди столичної академії. 
    ⁃    Я все ж попрошу тебе бути із ними лагідніше, Імперії дуже потрібні маги. І так, я знаю що твоя команда спалила живцем команду суперників у Льготе. Тут такого не треба, зрозумів? - сказала Віст, коли ми вже сиділи у її бульбашці. 
Тиснули на мене вирішила? 
    ⁃    Пані Віст, до цих ваших слів я вважав, що принаймі на центральній арені столиці змагання відбуваються чесно. Якщо то не так, то я радше зніму свою команду зі змагань, та піду зачищати підземелля, усяк з того більше користі буде. 
Віст довго мовчала. 
    ⁃    Невже ти гадаєш, що зробиш краще, просто знявши команду? 
    ⁃    То дивлячись як я то зроблю. Якщо мовчки, то ні, не краще. Але, раптом стане відомо, як запрошений з Імперії суддя намагався безпідставно дискваліфікувати мою команду ще на етапі відбіркового турніру? А потім, капітан команди, вірогідно під тиском, знімає свою команду зі змагань, на другий день після реєстрації? Як ви гадаєте, що за плітки підуть? І скільки команд, навіть наступного року, подадуть заявки на участь? І кого ж у суспільстві будуть вважати справжніми переможцями? Чи не тих, яких злякалися і позбулися, не гребуючи брудними методами? І головне. Скількох талановитих магів королівств  Імперія зможе затягнути на свій бік після такого сорому? Народ, пані Віст, живе плітками, любить їх. Хочете той народ погодувати? 
Вона думала. Серйозно так думала. 
    ⁃    Не розумію я тебе. Ти ж не борець за цілковиту справедливість, та й твої методи праведними не назвати, то навіщо воно тобі треба, Анею? 
    ⁃    Ха-ха-ха, пані Віст, не прикидайтесь недолугою, вам, з вашим життєвим досвідом,  то не личить. Усе ви розумієте, просто сподівались, що за вашу маленьку послугу з книгами, я стану піддатливим та слухняним. Але я не продаюсь, пані Віст, вам вже час то затямити. Сподіваюсь, ми порозумілися? 
Віст була роздратована. Її обличчя змінювало колір з блідого до червоного та навпаки. Але вдіяти, принаймні зараз, вона нічого б не змогла. І не тому, що була слабкою задля того, навпаки, вона була сильним магом. Дуже сильним. Просто зараз я знаходився занадто близько до неї і міг вбити легким рухом одної аури, варто їй було лише подумати про використання високорівневого закляття. Одвічна слабкість магів, так. Ворота її маєтку зачинилися за нашою бульбашкою.