Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

32
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 156
Перейти на сторінку:
 

— Що? — перепитала я. — Ти саме це хотів сказати мені?  

В кутку затуркотіло. Я злякано підхопилась, виставивши вгору рапіру. Привид зник. Крісло стояло порожнє: западина на сидінні, потерте бильце. — все. як раніше. Все, крім ціпка: це він перекинувся і з гуркотом ударивсь об камін.  

Я поглянула на годинник, спочатку краєм ока. потім з тривогою:   двадцять друга година двадцять хвилин?    Неймовірно: привид перебував тут більше ніж пів години й навіть не спробував завдати мені шкоди!  

— Второпала? —    привів мене до тями голос черепа. Обличчя в склянці зирило на мене, роздувши ніздрі. — Б'юсь   об заклад, що ні А я второпав! Я все знаю, тільки не скажу...  

— Що з тобою? — спитала я. — Бешкетуєш, як дитина! Заспокойся, звичайно ж. я все вто... е-е... зрозуміла.  

Я підхопилась і увімкнула світло, не звертаючи уваги на бідкання черепа. Лиховісна атмосфера зникла з кімнати. Стали ще помітнішими вицвілі брунатні й помаранчеві кольори старомодних убогих меблів. Я поглянула на стос коробок із дитячими іграми: «Ерудит». «Монополія», «Мисливець за привидами з агенції «Ротвел» — та сама гра, де ви повинні прибирати з дошки пластмасові кісточки й грудки ектоплазми так, щоб не спрацювала сигналізація. Потерті коробки, дешеві ігри. Дім звичайнісінької родини з невеликим достатком...  

•Непроста людина Не дуже щедра коли йшлося про гроші..»   Я підійшла до крісла.  

— Не знаєш, що робити, еге ж?—    обізвався череп. —   Тоді послухай. Випусти мене із склянки, і я залюбки поясню тобі, де тут секрет. Ну-бо, Люсі! Не сперечайся!  

—А ти не пускай мені бісики! З порожніми очними ямками тобі це не личить!  

Я нахилилась над кріслом, розглядаючи поруччя. На самісінькому його кінці я помітила латку — шматочок штучної шкіри, який було пришито поверх матерії. В одному місці стьожки розійшлись, і ріжок латки відгорнувся вгору, наче  

край засохлого бутерброда. Я засунула пальці під цей ріжок — під ним виявилась прокладка з пінопласту, яку мені пощастило легко витягти. Всередині я побачила скручені руркою банкноти, міцно затиснуті до схованки.  

Я всміхнулася до черепа й мовила:  

— Пробач. Сьогодні твоя допомога мені не знадобиться.  

Обличчя в склянці скривилось і зникло серед іскор збуреної плазми.  

— Це тобі просто пощастило... —    ліниво процідив тихий голос.  

   

Наступного дня розпочалась моя відпустка, і я поїхала на північ — до свого рідного містечка. Побачилася з мамою, з сестрами, погостювала в них кілька днів. Правду кажучи, це гостювання виявилось нелегким. Ніхто з моїх родичів ніколи не виїздив далі ніж за тридцять миль від дому, не те щоб побувати «в самому Лондоні». Вони підозріливо позирали на мій одяг, на мою блискучу рапіру, кривились від найменших відмінностей у моїй вимові, їм не подобались мої розповіді про місця або людей, про які вони ніколи не чули. Тепер я була для них «столичною штучкою». А мене водночас дратувала їхня млявість, їхній страх передусім на світі. Навіть за сонячної погоди вони боялись виходити з дому — ще й вечір не настав, а вони вже купчаться біля каміна. Я дедалі частіше сердилась на них, і ми тільки й знали, що сваритись. Від їхнього безвілля мені просто-таки хотілося вити. Лишенько, що це за життя — отак сидіти під замком і тремтіти зі страху! Чи не краще набратись хоробрості й зазирнути цьому страхові в обличчя?  

Одне слово, я поїхала звідти цілим днем раніше, ніж збиралася спершу. Мені кортіло повернутися назад до Лондона.  

Я вирушила ранковим потягом. Сіла біля вікна й милувалась навколишнім краєвидом — полями, лісами, церковними шпилями далеких сіл, димарями й захисними ліхтарями в портових і гірничих містечках, повз які мчав наш потяг. Усюди, куди не поглянь, над Англією невидимо тяжіла Проблема. Новенькі кладовища на перехрестях вулиць і в покинутих. диких місцинах; крематорії в передмістях; дзвони, що відбивають комендантську годину, на ринках. І поверх цього всього — тінь мого обличчя у віконній шибці. Я пригадувала, яким наївним

1 ... 35 36 37 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Примарний Хлопець, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"