Читати книгу - "Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі"

Маргарита подивилася на дитину з подвійним співчуттям, адресованим і дитині, і собі самій. Зробила кілька дзвінків у пошуках нянь із рекомендаціями від подруг.

Справжніх подруг не було. У її колі вірити, а тим більше довіряти нікому не можна. Але за статусом належала одна чи дві "фрейліни", які стали цілувати повітря в її щік при зустрічі і прощанні, заздрити, голосно захоплюватися на публіку і будувати підступи за спиною. З сумнівом записала виданий їй номер телефону та одразу зателефонувала йому.

Дівчина, рекомендована як Ганнуся, відповіла премилим голосом людини, яка явно не знає собі ціну. Рита чудово засвоїла з юності, що таких видно здалеку. Причому, не за однією, а за багатьма ознаками, серед яких і мова, і сам голос.

Такі люди зручні та добрі. А це саме те, що їй потрібне.

Домовилися зустрітися за пів години у сквері і розпрощалися. Ганнуся прийшла навіть раніше, давши можливість Маргариті, яка ніколи не спізнюється, розглянути її здалеку. На щастя і великий подив жінки, дитина в колясці від ритмічних погойдувань заснула. На секунду вона навіть подумала, що ходити ось так з коляскою – це досить мило. Але варто було дитині закряхтіти уві сні, як ця думка тут же була нещадно відзначена.

- Це ви Ганнуся? - спитала Марго, притримуючи підлоги широкого капелюха від поривів вітру, який намагався явити світові її ідеальне укладання.

Дівчина приязно посміхнулася і щасливо зазирнула в коляску, киваючи.

- Все вірно. А це та сама мала, яка потребує нянечки?

- Та сама крикуня, - кивнула Маргарита з поблажливою усмішкою.

Вона відмовлялася розуміти, як діти можуть подобатися. Щиро співчувала батькам, думаючи про своє дитинство. Хоча вони її почуттів не поділяли.

Зараз дивилася на Ганну і в щирість її замилування, зрозуміло, не вірила. Хоч і знала, що божевільні жінки, які роздаровують свої сили на дітей, є.

- Я прийму вас на роботу. Але тільки ви повинні розуміти, що мій чоловік досить відома і впливова людина. Він багато працює і в будинку має бути тихо, а на людях – зберігатися пристойна картинка.

Аня спохмурніла, відірвавши погляд від дивної наймачки. Хотілося відмовитись. Але глянула на беззахисну дитину в колясці та ризикнула, погодилася.

Чоловік провів обох жінок приголомшеним поглядом. Поспостерігав, як невідома кудахче над дівчинкою. І та, на диво, нарешті мовчить. Маргарита стояла поряд і виглядала цілком задоволеною собою та знайденим рішенням. Микита, тим більше був дуже радий. З цього моменту прийоми, зустрічі та вечері, які вимагали присутності всіх членів сім'ї, перетворилися на суцільне свято у супроводі няні. Готовий був платити дівчині божевільні гроші за тишу та спокій у його будинку.

Маргарита тихо посміхалася, прямуючи поруч із царською поставою і витримкою, періодично беручи дитину на руки та успішно зображуючи щасливу матусю.

Але так тривало рівно до моменту, коли про це дізналася ревнива коханка Микити, а Ганнуся також важко захворіла і злягла. Ось тоді в хаті знову запанував хаос. Крик дитини, позбавленої уваги, перемежувався з обуреними криками Микити та тихим незадоволеним цоканням Марго.

На дівчинку зовсім не діяла його високо скинута в обуренні брова. Вона вимагала щохвилини, погано пахла і чомусь без кінця ревіла і хникала.

- Що означає повернути? - Здивовано округлила очі головний лікар будинку малюка, дивлячись на дитину в шикарній колисці.

Вона чудово пам'ятала цю родину, і цю малечу. Щобільше, в міру можливості відстежувала їхню історію в новинах. Все виглядало чинно і щасливо. Такого повороту жінка з великим досвідом роботи в будинку малюка не очікувала.

– Це не іграшка! - не стримавши гніву, вигукнула вона. - Ви собі уявляєте, якщо кожен братиме і віддаватиме дітей назад, коли йому заманеться?

- Ми – не кожні! - сердито буркнув Микита, ставлячи люльку на стіл головного лікаря.

Довгі вмовляння та спроби ведення бесіди до душі результату не дали. Сімейство було невблаганним у своєму рішенні.  Так само як і в момент прийняття за дочку кілька місяців тому.

Жінка знесилено опустилася на свій стілець на чолі зі столом та безпорадністю, але глянула на люльку з живою іграшкою. Вона вже твердо вирішила, що дитину візьме назад заради безпечної дитини. Але все ще навіщось намагалася переконати змінити рішення.

- Ну гаразд, а ви подумали, що тепер буде з вашою репутацією? З'явилася дитина, потім зникла...

Маргарита суворо глянула на співрозмовницю і викарбувала:

- Вистава про загибель уже готова і буде розіграна, як по нотах. Ваше мовчання буде винагороджено ремонтом у будь-якому відділенні та круглою сумою на особистому рахунку.

- Не все та не всіх можна купити! - розлютилася.

- Ви відмовляєтесь від ремонту у закладі? – уточнила Марго.

Микита захоплено слухав її і не залазив. Найголовнішим зараз було безнапасно збагрити плакучий пакунок. Він уже консультувався з компетентними фахівцями: сум і жалоба йому навіть на руку, багато балів накинуто для виборців. Та й коханка щаслива, що Ганна не перед очима маячить у нього.

- Причому тут це? - значно тихіше пирхнула головлікар і присунула до себе люльку.