Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

- Я знаю, - відповів хлопчик. - До села йти надто довго. Цей дурень точно застудиться за той час, як ми туди дістанемося. Ми йдемо до мене додому.

- Але в цьому напрямку стоїть лише замок Бертольдшир.

- Знаю. Я там живу.

- То ви син самого віконта Крекстона? – Очі дівчинки від подиву полізли на лоба. На її обличчі з'явився такий вираз, ніби перед нею стоїть сам Бог.

- Ні, я його племінник. Приїхав погостювати. До речі, як ти тебе звуть, дівча?

Незнайомець спитав дівчинку, посміхнувшись тією чарівною посмішкою, від якої вона зашарілася, як маковий цвіт. Його біляві локони красиво розвівались на вітру, роблячи його схожим з ангелом, що спустився на цю грішну землю з небес.

- Стейсі, мілорде, - відповіла дівчинка, комкаючи слова від незручності, яку вона стала відчувати в присутності цього красивого юного лорда.

- Досить мене звати мілорд і сер! – розсердився той. - Зрозуміло? Мені не подобається таке помпезне звернення. Клич мене Джоном. Гаразд?

- Добре, Джоне.

- А як звати цього хлопця?

- Роббі.