Читати книгу - "Мисливці за головами"

і мені було видно ясна і зуби на нижній щелепі. Тепер похмурий селянин нагадував Паку-Мана із старезної комп’ютерної іграшки, та навряд чи саме ця широка посмішка стала причиною його смерті. Ще дві короткі смужки перехрещувалися в нього на горлі. Задушення ззаду, гаротою — нейлоновою волосінню чи сталевим дротом. Я зі свистом видихнув через ніс, коли мозок розпочав реконструювати те, що сталося без жодної команди з мого боку: Клас Грааф проїжджав повз ферму і побачив на мокрому глею сліди моєї машини, які повертали у двір. Напевне, він проїхав далі, залишив машину, повернувся пішки, заглянув до сараю і побачив там мій автомобіль. Синдре О, скоріше за все, весь цей час стояв на ґанку. Підозрілий і хитрий. Спльовував й ухилявся од відповідей, коли Грааф почав розпитувати його про мене. Цікаво, чи запропонував йому голландець грошей. Чи увійшли вони в дім. У всякому разі, Синдре О явно лишався напоготові, бо коли Клас Грааф накинув на нього ззаду гароту, фермер примудрився опустити підборіддя, так що петля не потрапила на горло. Вони боролися, волосінь чи дріт зісковзнули на підборіддя, і Грааф потягнув і розірвав Синдре щоки. Грааф був сильним, і смертоносний зашморг нарешті опинився на горлі бідолашного старигана. Німе свідчення німого вбивства. Але чому Грааф не вчинив простіше, скориставшись пістолетом? Хай там як, звідси щонайменше кілометр до найближчого житла. Напевне, щоб не сполохати мене, якщо я десь поруч. Раптом у голові сяйнула думка: та він просто не мав жодної вогнепальної зброї. І я тут же вилаявся про себе. Бо тепер вона у нього є, я сам підніс її йому на блюдечку — лишити «Глок» на кухонному столі у будиночку, це яким треба було бути ідіотом?

Я почув, як щось крапає, і поглянув на кота, що влаштувався між моїх ніг. Рожевий язичок ходив туди-сюди, хлиськаючи кров, що стікала моєю розірваною сорочкою і крапала на підлогу. Я відчув, як мною оволодіває запаморочлива втома. Зробив три глибоких вдихи. Слід зосередитися. Треба думати, діяти, це єдиний спосіб не підпустити до себе страх, що паралізує. Перш за все — знайти ключі від трактора. Я блукав навмання з кімнати в кімнату і відчиняв шафки. У спальні знайшлася єдина коробка від патронів. У коридорі я знайшов шарф і туго намотав на шию, так що кров нарешті припинила крапати. Але ключів не було. Я поглянув на годинника. Грааф міг уже похопитися і почати шукати собаку. Нарешті я знову повернувся до вітальні, нахилився над трупом Синдре і перевірив кишені. Є! Навіть з логотипом «Мессі Фергюсон» на брелоку. Часу мало, але не можна допустити жодної недбалості, все треба робити якомога ретельніше. Отже так: коли знайдуть Синдре О, місце убивства буде детально досліджено, у тому числі на предмет слідів ДНК. Я помчав на кухню, намочив рушника і витер свою кров у всіх кімнатах, куди заходив. Стер усі можливі відбитки пальців з усіх речей, яких торкався. Коли я вже стояв у сінях і збирався йти, мій погляд упав на гвинтівку. А що, як мені нарешті пощастило, що, як там лишився патрон? Я схопив гвинтівку і взявся за те, що, очевидно, було затвором, смикнув, потягнув, почув клацання у цьому, як його, казеннику, певно, і нарешті відкрив патронник. У ньому було видно тільки червонувату іржу.

Патрона не було. Пролунав звук, я звів погляд. Кіт стояв на порозі кухні і дивився на мене печально і жалібно: адже я не лишу його тут? Вилаявшись, я копнув цю зрадливу тварину, та відскочила вбік і кинулася до вітальні. Потім я протер гвинтівку, поставив на попереднє місце і зачинив за собою двері, штовхнувши їх ногою.

Трактор, заводячись, заревів і продовжував ревіти, коли я виїздив із сараю. Я не завдав собі клопоту зачинити за собою двері. Бо чув, як реве двигун: «Класе Грааф! Браун намагається втекти! Скоріше, скоріше!»

Я дав повний газ. Поїхав тією ж дорогою, що й дістався сюди. Тільки тепер була суцільна темрява, і світло фар гопцювало на вибоїнах дороги. Я надаремне шукав «лексус», але ж він має стояти десь тут. Ні, мабуть, я помиляюся, він поставив його десь подалі. Я провів рукою по обличчю. Замружився, видихнув — я не втомився, я не висотаний, ось так!

Повний газ. Наполегливий протяжливий рев. Куди тепер? Геть. Світло фар звузилося, темрява ніби наступала ззовні. Знову відчуття тунелю. Невдовзі свідомість мене покине. Я вдихнув так глибоко, як тільки міг. Кисню в мозок. Рятуйся, не спи, живи!

У монотонному реві з’явився новий обертон.

Я зрозумів, що це, і ще міцніше вчепився у кермо.

Інший мотор.

У дзеркалі заднього виду блиснули фари.

Іззаду неквапливо наближалася машина. А чом би й ні? Ми самі у цій глушині, у нас ціла вічність у запасі.

Єдине, що мені лишалося, — не пропустити його вперед, щоб він не міг стати мені на заваді. Я вирулив на середину гравійної дороги і пригнувся якомога ближче до керма, щоб стати якнайнезручнішою мішенню для «Глока». За рогом дорога раптом зробилася рівнішою і ширшою. І Грааф, ніби знаючи це заздалегідь, додав газу і порівнявся зі мною. Я різко взяв праворуч, щоб зіштовхнути його до кювету, і, відчайдушно крутнувши кермо, знову виїхав на гравій. Я знову був на дорозі. Та попереду горіло червоне світло. Точніше, два. Гальмівні вогні, що свідчили про те, що машина попереду зупинилась. Я теж загальмував, але продовжував сидіти, не вимикаючи мотора. Я не хотів померти тут, у хутірських нетрях. Мій єдиний шанс тепер — дочекатися, щоб він вийшов з машини, і розчавити його на смерть, розкатати гігантськими задніми колесами, як тісто на пряники — качалкою з великим візерунком.

Водійські дверцята відчинилися. Я злегка натис на газ, перевіряючи, як швидко реагує мотор. Не надто швидко. У голові запаморочилося, і поле зору знову почало звужуватися, але я помітив фігуру, що вийшла з машини і наближалася до мене. Я придивився, обома руками чіпляючись за рештки свідомості. Високий, худорлявий. Високий, худорлявий? Клас Грааф не високий і не худорлявий.

— Синдре?

— What?[30] — відізвався я, хоча батько постійно втовкмачував мені, що слід говорити: «І beg you pardon?», «sorry, sir?», «how can I accommodate you, madame?».[31] Я сповз униз по сидінню. Він не дозволяв матері саджати мене на коліна. Щоб хлопець не виріс мазунчиком. Батьку, ти бачиш мене? Ну що, чи не мазунчик я? Можна я посиджу в тебе