Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

9.3 Ви не вірили їй.

Та щойно відпустив її долоню, як її пальці схопили його руку — міцно, уві сні, мов інстинкт, мов останній захист. Вона потягнула його до себе, і він не встиг утримати рівновагу — впав на неї, зупинившись на витягнутих руках, аби не здавити її тіла.

Їхні обличчя опинились так близько…
Її подих торкався його шкіри.
В її віях ще блищали сльози.

Кайро не відвів погляду. Він бачив у ній усе — силу, біль, втрати, віру. І перш ніж встиг подумати, він нахилився й поцілував її.

Цей поцілунок був м’яким, майже невидимим, але наповненим усім тим, що він не вмів сказати словами. У ньому був біль його страхів, провина, любов, яку він довго ховав під маскою байдужості.

Коли він відірвався — збентежений, дихаючи поверхнево — вона відкрила очі.

Її погляд був м’яким, але пронизливим.

— Це… також був ритуал стирання пам’яті? — прошепотіла вона, з крихітною тремтячою усмішкою.

Кайро замер. Він хотів щось сказати, виправдатись, пояснити — але вона не дала йому навіть вдихнути.

— Я люблю тебе, — прошепотіла вона з тією щирістю, що розбиває серця.

Він затамував подих. І на мить — ні війни, ні зрад, ні болю не існувало.

Тільки він. І вона. І ті три слова.

Кайро знову вп’явся в її губи, тепер уже з усією пристрастю, що жила в ньому ці довгі місяці. Його руки обійняли її лице, пальці заплутались у її волоссі. Сояна відповіла йому з тією ж силою — не як дівчина, яка щойно втратила все, а як жінка, що знайшла того, кого шукала завжди.

Світ зовні більше не існував.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍