Читати книгу - "Володар Перстенів"

Землі. Елдакар прожив двісті тридцять п'ять років, був королем упродовж п'ятдесяти восьми років, із яких десять провів у вигнанні.

Друга і найбільша біда спіткала Ґондор під час правління Телемнара, двадцять шостого короля, чийого батька Мінарділа, сина Еддакара, вбили біля Пеларґіра умбарські корсари (їх очолювали Анґамайте і Санґаг'яндо, правнуки Кастамира). Невдовзі після цього темні вітри принесли зі Сходу смертельну моровицю. Король і всі його діти померли, як і багато людей Ґондору, особливо ті, хто жив в Осґіліаті. Тоді, через слабкість і малолюдність, варта, що стояла на кордонах Мордору, зникла, і фортеці, які охороняли перевали, залишилися без людей.

Пізніше помітили, що все це трапилося саме в той час, коли в Зеленому Лісі потемнішала Тінь і там знову з'явилися злі потвори, вісники відродження Саурона. Щоправда, і вороги Ґондору так само ослабли від недуги, інакше би вони заполонили королівство; та Саурон міг чекати і, можливо, найбільше хотів, аби кордони Мордору відкрилися.

Коли помер король Телемнар, Біле Дерево Мінас-Анора також зів'яло й умерло. Однак Тарондор, небіж короля, котрий успадкував його трон, знову посадив насінину в цитаделі. Саме він напостійно переніс дім короля в Мінас-Анор, бо Осґіліат був тепер частково спустошений і почав руйнуватися. Мало хто з тих, хто втік від моровиці в Ітілієн або в західні долини, бажав повернутися.

Тарондор, рано зійшовши на престол, правив найдовше з усіх королів Ґондору; однак він зміг лише впорядкувати внутрішні справи королівства й узявся повільно відновлювати його сили. А його син, Телумехтар, пам'ятаючи про смерть Мінарділа і обурений нахабністю корсарів, котрі здійснювали набіги на його узбережжя до самого Анфаласу, зібрав військо і року 1810 взяв Умбар штурмом. У тій битві загинули останні спадкоємці Кастамира, й Умбар на якийсь час повернувся у володіння королів. Телумехтар додав до власного імені титул Умбардасіл. Але в нових бідах, які невдовзі спіткали Ґондор, Умбар був знову втрачений, потрапивши до рук гарадців.

Третім лихом були набіги візників, які виснажували кволу силу Ґондору у війнах, що тривали майже сотню років. Візники були народом або союзом кількох народів, які прийшли зі Сходу; але вони були сильніші та краще озброєні, ніж ті, хто з'являвся до того. Вони пересувались у величезних возах, а їхні ватажки билися на колісницях. Підбурені, як пізніше виявилося, посланцями Саурона, вони несподівано напали на Ґондор і 1856 року в битві на березі Андуїну вбили короля Нармасіла II. Населення східного та південного Рованіону потрапило в рабство; і кордони Ґондору на певний час стиснулися до Андуїну й Емін-Муїлу. [Вважають, що саме в той час у Мордор повернулися Примари Персня.]

Калімехтар, син Нармасіла завдяки повстанню в Рованіоні помстився за батька великою перемогою над східнянами під Даґорладом 1899 року, і на деякий час небезпека відступила. За правління Арафанта на Півночі й Ондогера, сина Калімехтара, на Півдні два королівства знову зібралися на раду — вперше після довгого мовчання та відчуження. Нарешті вони збагнули, що напади з різних місць на володарів Нуменору спрямовує єдина сила та воля. Саме тоді Арведуї, спадкоємець Арафанта, одружився з Фіріель, донькою Ондогера (1940 рік). Однак жодне з двох королівств не було здатне вислати допомогу іншому; бо Анґмар відновив атаки проти Артедайну якраз тоді, коли знову з'явилися візники з великими силами.

Багато візників тепер обійшли Мордор із півдня й уклали союз із людьми Ханду та Близького Гараду; і після цієї великої атаки з півночі та півдня Ґондор був майже зруйнований. Року 1944 король Ондогер і обидва його сини, Артамир і Фарамир, загинули у битві на північ від Мораннону і ворог прорвався в Ітілієн. Однак Еарніл, капітан Південної Армії, переміг у Південному Ітілієні й розбив армію Гараду, що перетнула ріку Пороз. Стрімким маршем він просунувся на північ, зібрав біля себе всіх, кого міг, із Північної Армії, яка відступала, і напав на головний табір візників під час їхнього бенкету — ті були переконані, що Ґондор упав і залишається тільки зібрати здобич. Еарніл захопив табір, спалив вози та вигнав ворогів із Ітілієну. Втікаючи, велика частина візників загинула в Мертвих Болотах.

«Після смерті Ондогера та його синів король Північного Королівства Арведуї заявив про свої права на корону Ґондору як прямий спадкоємець Ісілдура та чоловік Фіріель, єдиної доньки Ондогера, котра вижила. Однак його претензії були відкинуті. У цьому ключову роль відіграв Пелендур, намісник короля Ондогера.

Рада Ґондору відповіла:

— Корона та правління Ґондору належать виключно спадкоємцям Менелділа, сина Анаріона, якому Ісілдур передав це королівство. У Ґондорі успадковування відбувається тільки через синів; і ми не чули, щоби в Арнорі був інший закон.

На це Арведуї дав таку відповідь:

— Еленділ мав двох синів, із яких старшим був Ісілдур, спадкоємець свого батька. Ми чули, що ім'я Еленділа донині лежить в основі родового дерева королів Ґондору, бо його вважали Високим королем усіх земель дунаданів. За життя Еленділа разом із ним Півднем правили його сини; коли ж Еленділ загинув, Ісілдур зайняв високе місце свого батька, а правління на Півдні передав-синові свого брата. Він не відмовився від корони Ґондору та не вважав поділ королівства Еленділа вічним.

Окрім того, в давньому Нуменорі скіпетр успадковував найстарший із нащадків короля, незалежно, чи то син, чи донька. Правда і те, що закону цього не дотримувалися в землях у вигнанні, часто збурених війною; але такий був закон нашого народу, і нині ми звертаємося до нього, бо сини Ондогера померли бездітними[20].

На це Ґондор не відповів нічого. Корону вимагав Еарніл, звитяжний капітан; і корону віддали йому — за згодою всіх дунаданів Ґондору, бо походив він із королівського дому. Еарніл був сином Сіріонділа, сина Каліммасіла, сина Арсір'яса, брата Нармасіла II. Арведуї не наполягав на своїй вимозі, бо не мав ані сили, ні бажання протистояти вибору дунаданів Ґондору; однак про вимогу не забули його спадкоємці, навіть коли королівство їхнє загинуло. А в той час загибель Північного Королівства була близька.

Арведуї був справді останнім королем, як про це і свідчить його ім'я. Кажуть, що його він отримав при народженні від Малбета Ясновидця, який сказав його батькові:

— Арведуї назви його, бо він стане останнім в Артедайні. Хоча постануть дунадани перед вибором, і якщо вони оберуть те, що здаватиметься найбезнадійнішим, тоді твій син змінить ім'я і стане королем великого королівства. Якщо цього не трапиться, тоді буде велике горе та мине багато людських життів, перш ніж дунадани повстануть і об'єднаються знов.

У Ґондорі після Еарніла був також