Читати книгу - "Вибрані листи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ті, хто селився вище, кого ця негода не захопила, бачили, як унизу, тут і там, вода несла на своїх хвилях то коштовні речі й важку обставу з багатих домів, то рільниче знаряддя; тут — воли, рала й самі рільники, там десь — підхоплена з пасовищ худоба, стовбури дерев, а ще, куди не кинь оком, на хвилях, мов чудернацькі човни, погойдувались позривані крівлі. Та біда не оминула й тих, кого не досягла своїм розливом ріка. Замість неї — безперервні зливи й налітні, з грозових хмар, вихори — повалено все, чим увінчані були пишні садиби, пошкоджені й позбивані пам’ятники. Більшість із тих, на кого впали такі лиха, мов розчавлені ними, геть ослабли й поникли; величезні втрати ще й горе примножили.
Переживаю (та й як тут не переживати?), чи й у вас не трапилося чогось подібного. Якщо ні, то, благаю, якомога швидше звільни мене від того хвилювання; а коли й трапилося щось — теж дай мені знати. Невелика ж бо різниця в тому, чи ти опинився в якійсь біді, чи її очікуєш, — хіба та, що є межа стражданням, а межі страху немає[218]. Страждаєш — в міру того, що трапилося; боїшся ж того, що може трапитися. Бувай здоровий!
Лист 19
Пліній Максімові[219] — вітання
У писаннях — як радість для мене, так і розрада: хай яка радість — вони примножать її; хай яка печаль — применшать. Занепокоєний і недугою моєї дружини, й хворобами, іноді й смертю когось із челяді, я шукаю для себе полегші у єдиному, що може її дати, затишному сховку — заняттях: вони допомагають мені краще зрозуміти, що таке нещастя, вони й навчають мене терпеливішим у них бути. Є в мене звичай віддавати у дружні руки, передусім у твої, те зі своїх писань, що збираюсь пустити у світ, — щоб думку чиюсь почути. Отож, приглянься до тієї книги, яку отримаєш разом із листом; боюся, що серед тих турбот я сам до неї не досить пильно приглянувся: впоратися зі своїм болем, щоб могти писати, я зумів, а от зі собою впоратися, щоб писати з легкою, вільною душею[220], — не зміг. І врешті: як від писання отримуєш радість, так і писання йде набагато легше, коли душа твоя всміхнена. Бувай здоровий!
Лист 20
Пліній Галлові[221] — вітання
Бажаючи пізнати щось, ми звикли рушати в дорогу, перепливати моря, а на те, що перед нашими очима, — жодної уваги. Чи то вже така природа людини, що ми, байдужі до чогось близького, сягаємо по далеке[222], чи тому, що всяке бажання, якщо його можна легко задовольнити, поволі згасає, чи, врешті, тому, що постійно відкладаємо (ще, мовляв, надивимось, тільки-но захочемо), переносимо на пізніше знайомство з тим, що, кажу, у нас перед очима. Отож не одне ще є у нашому ж таки місті та в його околицях, чого ми не лише самі не оглядали, а й з розповідей не чули. Було б це в Ахайї, в Єгипті, в Азії чи в будь-якій іншій багатій дивами, розхваленій країні, — ми про це і наслухалися б, і начиталися, й оглянули б не один раз.
Сам же я нещодавно почув, а водночас і побачив те, про що досі і не чув, і не бачив. Попросив мене дід моєї дружини, щоб я оглянув його америнські посілості[223]. Коли я проїжджав ними, мені показали в улоговині озеро, яке називають Вадимонським[224], і розповіли принагідно дивовижні про нього речі. Я вирішив приглянутися до нього зблизька. Озеро подібне до лежачого колеса — наче рівно окреслений круг, без жодної затоки, жодної кривизни, що порушувала б цю точно виміряну, наче рукою митця видовбану, різьблену округлість[225]. Колір води синюватий[226], з густо-зеленим полиском; запах і смак — сірки; має властивість зцілювати переломи. Розміром воно невелике, та вітри, буває, й тут женуть хвилю.
Судна по ньому не плавають (озеро священне)[227], хіба що — острівці, порослі шуваром, оситнягом та всілякою іншою травою, що розростається по заболочених місцях та по берегах озера. У кожного з тих острівців своя форма, своя величина, але у всіх — однаково постирані краї, оскільки раз по раз, стикаючись, вони труться чи то з берегом, чи один з одним. Усі вони однаково високі й однаково легкі і, як ото днище корабля, неглибоко занурені в воду. Цю частину, що під водою, добре видно; вона рівно занурена з усіх боків і рівно на ній тримається. Іноді ті острови, збиваючись докупи, творять мовби суходіл; деколи, при супротивних вітрах, розпливаються у різні боки, а коли затишшя — плавають собі спокійно одинцем. Часто ті, що менші, туляться до більших, як човники — до вантажних суден; часто більші й менші починають між собою мовби змагання у перегонах, а тоді, збившись у якомусь місці докупи, наче продовжують берег; то тут, то там вони наче забирають частину озера, а потім знов його повертають, і лише затримуючись на середині озера, не применшують його розмірів. Трапляється, що худоба у пошуках паші ступає на ті острови мовби то був берег, і лише тоді відчуває, що земля пливе під ногами, коли, відірвана від берега, мовби перенесена й поставлена на той окраєць суходолу, з жахом озирає довкіл озерне плесо. А за якийсь час вона знову ступає на суходіл там, куди приб’є той острівець вітром; ступає, не зауваживши, що зійшла з острівця, як і не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.