Читати книгу - "Демократія"

в Москві, у ландшафті з'явилися громадські групи, що протестували проти абсолютно всього: від наявності чи відсутності заходів із боротьби з наслідками аварії на реакторі до проблем мови й політичних свобод. Станом на 1988 рік розвинувся націоналістичний рух. Це Народний Рух України за перебудову (РУХ); на його чолі були найвідоміші в країні письменники та інтелектуали. Горбачов дав подальший поштовх цій діяльності, усунувши від керівництва Комуністичною партією України одного зі своїх опонентів Володимира Щербицького у вересні 1989 року. На хвилі цього РУХ провів свій перший національний з'їзд і почав готуватися до виборів до Верховної Ради України.

В Україні вирувало політичне життя. Здебільшого воно зосередилося в парламенті з його новим главою Леонідом Кравчуком. Він був комуністом, але не затятим і міг приборкати націоналістичні настрої в країні. Під його головуванням радянський парламент України скасував 6 статтю конституції, у якій ішлося про керівну роль комуністичної партії в політичному житті республіки. У парламенті комуністи поділилися на реформаторів та консерваторів, і перші робили спільну справу з безперою демократичною опозицією[64].

Але внутрішня політика в Україні перепліталася з проблемою незалежності. Це ускладнювало стосунки між реформаторами Горбачова й сепаратистами Бориса Єльцина в Москві та прибічниками змін у Києві. 1990 року новообраний парламент проголосив Україну суверенною, але ще не незалежною державою. Ця відмінність була подібною до руху за нуліфікацію, подаючи знак, що закони України вищі за закони СРСР. Джон К. Келгун упізнав би свою позицію.

Це була хитка рівновага. Горбачов був благодійником України, але Єльцин протискав розвал Радянського Союзу. І тому, коли Горбачов, розпачливо рятуючи СРСР, запропонував реформувати стосунки між республіками й центром улітку 1991 року, український парламент його не підтримав.

Саме тому пізніше того ж літа почали діяти консерватори, аби змінити курс подій у Москві. Вони вчинили заколот проти Горбачова, ув'язнивши його в Криму та проголосивши себе новим керівництвом Радянського Союзу. Ці події тільки пришвидшили тяжіння до незалежності України й інших республік. Змова зазнала невдачі, і Горбачов повернувся до Кремля пізно 21 серпня 1991 року.

Проте за час його відсутності ландшафт істотно змінився. Намагаючись знайти формулу порятунку СРСР, Горбачов зробив низку розпачливих кроків. Він пішов із посади Генерального секретаря КПРС, усунув пліт комісарів зі служб безпеки й узявся за розпуск ЦК. Він прагнув пришвидшити політичні реформи, усе ще намагаючись зробити Радянський Союз «нормальною країною». Проте було надто пізно. Через чотири місяці Білорусь, Росія та Україна створили Співдружність Незалежних Держав, і СРСР припинив своє існування. Нарешті Україна стала незалежною.

Незалежна, але досі розділена

Країна досі лишалася сутністю, що складалася з трьох частин: Західна Україна (українськомовна), Східна Україна (переважно російськомовна) і Крим. 92 % жителів на заході країни та 80 % на сході проголосували за незалежність. У Криму 54 % проголосували за вихід із Радянського Союзу.

До анексії Криму Владіміром Путіним у 2014 році багато хто не пам'ятав його незвичайну історію. Крим — чудова зона вздовж Чорного моря, яку Катерина Велика загарбала 1784 року. Це дозволило Російській імперії, яка не мала виходу до моря, отримати доступ до порту в теплих водах. Майже 300 років Крим був важливим військовим здобутком і місцем розваг заможних росіян, які приїздили відпочивати на морський берег із винятковим середземноморським кліматом.

1954 року в Микити Хрущова виникла химерна й (з погляду часу) дурна ідея: чому б не віддати Крим Україні з нагоди 300-річчя дружби між народами[65]? Звичайно, особливого значення це не мало, бо Україна була складником Радянського Союзу, яким  керувала Москва, і служила його інтересам. Тобто до 25 грудня 1991 року. Внаслідок розвалу Радянського Союзу утворилися 15 нових незалежних держав, серед яких і Україна. Один мій російський друг порівняв втрату України із ампутацією руки, а втрату Криму — із втратою частини серця.

А проте в перші роки відокремлення відбувалося досить гладенько. Українці після кількох заохочень із боку США та Європи відійшли вбік, аби Росія змогла стати «спадкоємницею» СРСР. Мовою дипломатії це означало, що Москва зберігає свій статус одного з п'яти постійних членів Радбезу ООН. Тоді ж Київ проголосив, що ліквідує ядерну зброю на своїй території, і погодився передати її Росії. В СРСР приблизно одна п'ята арсеналу розміщувалася на території України, і тому малою ця поступка не була. Спочатку Київ заявляв, що Чорноморський флот (що існував із часів Катерини Великої) був «інтегральною частиною збройних сил України». Через це Дума в Москві проголосила, що Севастополь у Криму — російське місто. І українці позадкували, віддавши Москві 90 % тамтешньої бази. Нові безпекові взаємини були закріплені у двох угодах. 1994 року Росія за без'ядерний статус пообіцяла Україні шанувати її територіальну цілісність. Ширший десятирічний договір було підписано 1997 року, разом із домовленостями щодо Севастополя. І знову Москва оголосила кордони України непорушними. Здавалося, що між двома країнами, що демократизувалися, налагодилися відносно приятельські стосунки.

«Голосуйте за нас, і більше вам голосувати не доведеться»

Але Україна почала перечіплюватися відразу ж по тому, як вирішила вирізьблювати свою ідентичність, відмінну від російської. Згадайте коментар про те, що втрата України подібна до ампутації. Власне, весь Радянський Союз поділився на частини. Кордони розмежували інфраструктуру однієї країни незалежно від того, чи була в цьому рація. Газогони, електромережа, промзони, навіть військові бази підлягали поділу. В одному випадку стався інцидент: радянські космонавти продовжили перебування на орбіті, доки Росія й Казахстан домовлялися про право посадки. Злітали вони з Радянського Союзу, а тепер посадкова смуга належала Казахстану.

Україні найбільше далися взнаки раптове відокремлення й розлучення з Росією. Звичайно, незалежність приємна. Але ж обидві країни були тісно пов'язані. Поширеними були змішані шлюби росіян та українців. Росіяни мали дачі в Україні, а українці — в Росії.

З цих двох Україна була відверто біднішою й менш розвиненою. Особливо це слушно щодо людського капіталу. За радянських часів висхідна мобільність означала виїзд із Києва. В Росії розташовувалися великі університети та найкращі наукові інститути. Найталановитіші актори виступали в Большому театрі в Москві й Кіровському в Ленінграді. Перспективні політики й найкращі технократи прямували до радянської столиці. Навіть найяскравіші дисидентські рухи й правозахисники були в Росії, а не в Україні.

Перший президент України Леонід Кравчук був розумним комуністом, який уміло вів країну до незалежності. А от урядовцем він виявився