Читати книгу - "Таємничий острів"

Отже, обробка руди дуже полегшувалася, оскільки всі елементи, необхідні для виробництва, зосереджувалися в одному місці. Подібні обставини чудово використовуються в Сполучених Штатах, де кам’яне вугілля служить для виплавки металу, добутого в тій же місцевості, що й вугілля.

— Отже, містере Сайрес, ми тепер будемо виплавляти залізо? — запитав Пенкроф.

— так, друже мій, — відповів інженер. — А для цього ми, з вашого дозволу, спочатку вирушимо на острівець Порятунку полювати на тюленів.

— На тюленів? — здивовано перепитав моряк і повернувся до журналіста. — Хіба для обробки руди потрібні тюлені?

— Якщо Сайрес так говорить, значить потрібні! — відповів журналіст.

Але інженер уже вийшов із притулку, і Пенкроф почав готуватися до полювання на тюленів, не одержавши зрозуміліших роз’яснень.

Незабаром Сайрес Сміт, Герберт, Гедеон Спілет, Наб і моряк зібралися на березі протоки, у тому місці, де її легше перейти убрід при малій воді. Саме настав відлив, і мисливці переправилися на острівець убрід; вода сягала їм тільки до колін.

Сайрес Сміт уперше потрапив на острівець Порятунку, а його товариші опинилися там вдруге, тому що саме сюди їх викинула повітряна куля.

Сотні пінгвінів на березі довірливо дивилися на них. Колоністи озброїлися важкими кийками і без зусиль могли б убити чимало птахів з цього полчища, але вони й не подумали займатися таким марним побиттям, тим, більше що не хотіли злякати тюленів, які лежали на піску за декілька кабельтових. Отже, вони помилували дурнуватих істот, у яких крила схожі на обрубки, плоскі, як плавці, і покриті рідкими пір’їнками, схожими на лусочки.

Колоністи обережно рухалися до північного краю острівця; весь берег був у вимоїнах, що служили гніздами для морських птахів. Удалині від берега виднілися в морі великі чорні плями, що плавали на поверхні води: здавалося, там рухаються підводні камені.

То були тюлені. Колоністи прийшли заради полювання на них. Але треба було почекати, поки тюлені вилізуть на берег, — завдяки вузькій веретеноподібній формі тіла, густому короткому хутру тюлені чудово плавають, і спіймати їх у морі дуже важко, а на землі вони можуть лише повільно плазувати на своїх коротких ластах.

Знаючи звички тюленів, Пенкроф порадив не починати полювання, поки вони не вийдуть на берег і не заляжуть погрітися на сонечку, — тут вони швидко заснуть міцним сном, і тоді потрібно відрізати тюленям шлях до відступу в море і наносити їм удари по переніссю.

Мисливці сховалися за скелями, розкиданими по узбережжю, і завмерли в чеканні.

Минула година, і тюлені, нарешті, вилізли погрітися на сонці. Було їх з півдюжини. Пенкроф і Герберт відокремилися від товаришів і крадькома обігнули обмілину, щоб напасти на тюленів з боку моря, відрізавши їм шлях до відступу. Тим часом Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Наб поповзом пробралися вздовж скель і з’явилися на бойовище.

Раптом на березі піднялася висока фігура Пенкрофа, і він голосно закричав; інженер і двоє його супутників помчали прожогом, щоб не підпустити тюленів до води. Двох тюленів убили ударом кийка, іншим вдалося доповзти до моря, і вони миттєво зникли у хвилях.

— Тюлені до ваших послуг, містере Сайрес! — сказав Пенкроф, підходячи до інженера.

— Прекрасно, — відповів Сайрес Сміт. — Ми зробимо з них ковальські міхи!

— Ковальські міхи? — здивувався Пенкроф. — Он яка честь нашій здобичі!

Інженер дійсно розраховував зробити з тюленячої шкіри ковальські міхи, необхідні для роздування вогню при виплавці, металу. Вбиті тюлені були середнього розміру, не більше шести футів, мордами вони нагадували собак.

Оскільки тягти із собою таких важких тварин було марною справою, Наб і Пенкроф вирішили зняти з них шкіру на місці, а Сайрес Сміт і журналіст тим часом продовжували свою розвідку на острівці.

Моряк і Наб прекрасно впоралися, і за три години в розпорядженні Сайреса Сміта виявилися дві тюленячі шкіри, які він вирішив швидше використати для міхів, не піддаючи їх дубленню.

Колоністи дочекалися малої води і, перейшовши тоді через протоку, повернулися до Нетрів.

Важкою справою виявилося висушити шкіри тюленів, натягнувши їх на дерев’яні рами, що служили розпірками, зшити ці шкіри за допомогою тонких ліан так, щоб через шви не виходило з міхів повітря. Довелося кілька разів переробляти роботу. У розпорядженні Сайреса Сміта було лише два сталевих леза, зроблених з нашийника Топа, але він мав такі спритні руки, товариші так уміло допомагали йому, що за три дні маленька колонія одержала ще одне знаряддя — ковальські міхи, призначені для нагнітання повітря при виплавлюванні руди, — умова, необхідна для успіху справи.

Двадцятого квітня з ранку почався «металургійний період», як його назвав журналіст у своїх записах. Як ми вже згадували, інженер вважав найзручнішим вести роботу на місці покладів вугілля і залізної руди. За його спостереженнями, поклади ці знаходилися в північно-східних відрогах гори Франкліна, тобто за шість миль від Нетрів. Нічого було й думати про щоденне повернення на нічліг до свого обжитого притулку, і «металурги» воліли тулитися в курені з гілок, аби початі важливі роботи тривали безупинно цілодобово.

Прийнявши таке рішення, вирушили того ж ранку до місця робіт. Наб і Пенкроф тягли на великій плетінці ковальські міхи і деяку провізію — дичину та їстівні рослини, розраховуючи дорогою поповнити запаси.

Шлях вибрали через ліс Жакамара і перетнули його навскіс з південного сходу на північний захід. Довелося прокладати собі в заростях дорогу, і згодом вона стала найкоротшою стежкою між плато Круговиду і горою Франкліна. Ніким не торкнуті, росли тут вікові чудові дерева все тих же порід, які вже зустрічалися на острові нашим колоністам. Але Герберт знайшов нові породи і серед них драцену, яку Пенкроф презирливо назвав «хвалькуватим пореєм», тому що драцена, незважаючи на свою висоту, належить до того ж самого сімейства лілейних, до якого відносять цибулю звичайну, цибулю зубцювату, цибулю шарлот і спаржу. Волокнисті корені драцени у вареному вигляді — пресмачна страва, а з відвару після бродіння роблять дуже приємний напій. Колоністи запаслися в лісі цими коренями.

Лісом ішли довго — цілий день, але завдяки такій подорожі ознайомилися з флорою і фауною острова. Топ, якого переважно цікавила фауна, нишпорив у траві й у кущах, піднімаючи будь-яку дичину, не перебираючи. Герберт і Гедеон Спілет стрілами убили двох кенгуру і ще якусь тварину, схожу і на їжака, і на мурахоїда: їжака вона нагадувала тим, що згорталася клубком, виставляючи для самозахисту голки, а подібності з мурахоїдом додавали їй пазурі землерийки, вузька мордочка, що закінчувалася деякою подобою дзьоба, і тонкий довгий язик, весь у малесеньких колючках, призначених для захоплювання і втримання комах.

Подивившись на дивовижного звіра, Пенкроф поставив цілком природне