Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"

183
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 59
Перейти на сторінку:
class="p1">– Вам краще мене вислухати, – переривання виглядало не зовсім увічливо, та Климові лишалося все менше часу на дурні порожні церемонії. – Інакше мені доведеться йти з цим до комісара Віхури просто зараз. Він не приватна особа, на відміну від нас із вами. Напевне дасть справі хід, відтак широкого розголосу не уникнути. Поки йому це вдається.

– Ви про що?

– Пані Магдо, пан комісар, незважаючи на ваші давні стосунки та глибоку повагу до вашого покійного чоловіка, навряд чи розповів вам про сліди від батога на тілі панни Агнелі. Я правий?

Очі Магди звузилися. Хотіла сказати щось ядуче – передумала, погляд знову став звичайним, навіть майнули зацікавлені вогники.

– Ви щось знаєте, – це було не запитання, вона зробила висновок.

– І ці знання змушують глянути на справу під іншим кутом, – сказав Кошовий.

– Гаразд. Мені цікаво. – Магда помовчала. – Так, ви праві. Я нічого не знаю про сліди на тілі нещасної. Мабуть, не мусила, бо це ж поліцейське розслідування. Звідки знаєте ви?

– Так ви ж не так давно самі нагадали: я даю раду в подібних справах.

– Ходімо до ресторану.

– Ні. Краще до вас. У мене при собі речі, які краще не бачити стороннім навіть випадково.

На підтвердження своїх слів Клим красномовно гойднув портфелем у руці.

– Гидота.

Іншого Кошовий від Магди не чекав. Тим не менше, вона уважно роздивилася кожне принесене ним у портфелі фото, потому перебрала взяті з вілли книжечки. Одну, з прізвищем Захер-Мазоха на обкладинці, розгорнула, перебігла очима по сторінках, стиснула губи.

– Про це я чула. Його тато колись був поліцай-президентом, його згадував мій покійний чоловік. Особисто не знав, ясна річ, але залишив спадок для поліцейських. Та мова не про це, – вона відклала книжки вбік, поруч із фотографіями. – Для чого ви принесли мені все це? Після такого хочеться негайно помити руки.

– Навіть якщо одна з жінок, зображених тут, – ваша добра молодша подруга Агнешка Радомська? Ви називали її не так давно близькою, ледь не рідною людиною.

Насупивши брови, Магда знову зиркнула на стосик світлин.

– Звідки ви знаєте?

– Пані Магдо, я прийшов заради цього, – спокійно почав Кошовий. – Дозвольте розказати вам історію, не називаючи жодних імен, згадуючи лише панну Агнелю. Вона коротка, не надто пристойна, але правдива. Готові слухати?

Вона ще раз глянула на фотографії і книжки, потім – на Клима.

– Я вас слухаю.

Поки говорив, Магда не втручалася, чемно й чесно дослухала до кінця. Посидівши в тиші якийсь час, підвелася, мовчки пройшла в спальню, причинивши за собою двері. Побула там недовго, повернулася з цигаркою в довгому мундштуку. Кошовий метушливо підніс їй запаленого сірника, вона так само мовчки кивнула на знак подяки, примостилася біля вікна. Проклала руку на ебонітову трубку телефонного апарату, ніби збиралася телефонувати комусь. Та потім, погладивши, ніби пестить домашню тваринку, забрала руку. Далі не мала наміру щось говорити, і Клим, витягнувши з внутрішньої кишені піджака сигару, поцікавився:

– Дозволите теж?

– Прошу дуже.

Тепер вони пахкотіли вдвох.

– Я погано знала Агнелю, – мовила Магда нарешті, дивлячись у темне вікно. – Звісно, якщо ви не брешете. Але не думаю.

– Дякую.

– Знаючи вас, пане Кошовий… Маєте погану вдачу – витягати на поверхню різний бруд. Він виявляється правдивим, хоч чистішою історія від того не стає. Правда не очищує. Це поширена помилка, і ви щойно довели мені це.

– Ваше ставлення до Агнешки Радомської змінилося?

– Чому? Навпаки, тепер мені ще більше шкода бідну багату дівчинку. Знаєте, – Магда повернулася до Клима, – на неї це схоже. Часом, у глибині душі, я підозрювала щось подібне. Та гнала від себе погані думки.

– Ви сказали – бідна багата дівчинка?

– Статки пана Леона не ощасливили його доньку. Агнелі весь час чогось не вистачало. Маючи відразу все, вона хотіла ще більше. Й таким бажанням не варто шукати особливих пояснень. А ми, всі, хто був поруч, вірніше – всі, із ким поруч вона була, цього не помічали. Або не хотіли. Мені здається зараз, що всі в чомусь винні перед нею. Принаймні, я такої думки про себе.

– Блукаючи в чужій душі, блукаєш у пітьмі, – мовив Клим. – Хтозна, чим вона керувалася, що в неї в голові.

– У серці, – поправила Магда. – В серці Агнелі не було нікого. Звідси – сумнівні компанії, таємні знайомства, дивні й не завжди безпечні коханці. Її вбило оте саме, друге життя. Я справді вдячна вам, пане Кошовий.

– За що?

– Добре зробили, прийшовши з цим до мене. Я, звісно, збережу таємницю, хай Агнелю ніхто не знає такою.

– Ну, хтось та й знає. Отже, мир, пані Магдо?

Вона зробила затяжку.

– Перемир’я. Так буде правильно, Климентію. Але ж у вас є мета, чи не так? Я трошки вас вивчила. Ви ж не просто відкрили мені очі на темний бік життя Агнелі.

– Авжеж, – погодився Кошовий. – І давайте поясню.

– Слухаю.

Кошовий, поклавши сигару на край попільнички, взяв фотографії.

– Не хочете роздивитися їх знову?

– Чоловіки, бачу, отримують від подібного задоволення.

– Самі по собі жіночі тіла не огидні. Недарма художники в усі часи воліли малювати натурниць значно частіше, ніж натурників. Та ви праві: чоловіки дивляться на жіночі принади інакше, ніж жінки. Я дозволив собі уважно вивчити всі зображення. Й посортувати їх.

– Прошу?

– Обличчя заховані за масками, – терпляче пояснив Клим. – Тіла ж виставлені напоказ. І, зокрема, груди мають різну форму.

– Фу.

– Я кажу щось непристойне, пані Магдо?

– Ми з вами зараз ніби в анатомічному театрі. Говоримо не про живих людей, а наче про комах.

Кошовий посміхнувся.

– Так чи інакше, саме уважне вивчення форм допомогло зрозуміти: на знімках зображені чотири різні жінки. Одна з них – панна Агнеля. Ще раз перепрошую за, можливо, не надто етичні подробиці, але сталося так, що я знаю особливості її фігури. Маленькі перса, худі стегна, пропорції не зовсім відповідні. Нікого більше з такими прикметами тут нема.

Задля наочності Клим показав Магді одну зі світлин, де на широкому ліжку в непристойних позиціях умостилося троє жінок.

– Досить! Заберіть це від мене й більше не показуйте! – вибухнула Магда.

Кошовий прибрав фото.

– Будемо вважати, пані Магдо, що я знаю ще одну, гм, модельку. Відразу попереджаю: без одягу її не бачив, та дещо припустив. Дозвольте також лишити цю особу анонімною. Хіба ви самі захочете…

– Не захочу! – різко перебила вона. – До чого ви ведете?

– Аби ви побачили й переконалися – не все так просто і в цій історії, як виглядає за поліцейською версією. Вбивцю, справжнього вбивцю, можуть знати дві інші

1 ... 36 37 38 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автомобіль із Пекарської», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Автомобіль із Пекарської"