Читати книгу - "Книга пригод 3"

шугало вгору, так само юрмився люд. Але яка бездонна прірва відділяла день учорашній від сьогоднішнього? Чінта ввірила чоловікові і свою долю, і своє життя. Сьогодні вона ішла за ним.

Та зненацька почувся тупіт, здавалося, хтось щосили підганяє коня. Якийсь воїн вимчав на площу, і вражені люди впізнали у ньому Ратнасінха. Він миттю зіскочив з коня і задихано вигукнув:

— Кохана, що ти робиш? Адже я живий!

Полум'я вже лизало вбрання Чінти. Ратнасінх несамовито кинувся на вогнище і схопив дружину за руку, щоб стягти її на землю. Люди кинулися гасити багаття. Але Чінта навіть не глянула на чоловіка, тільки рукою подала йому знак, одійди, мовляв.

У безмежному розпачі Ратнасінх скрикнув:

— Кохана, та що з тобою? Ти вже навіть не дивишся на мене! Адже я живий!

Крізь полум'я долинув голос Чінти:

— Тебе тільки зовуть Ратнасінхом, але ти — не мій Ратнасінх.

— Та ти тільки поглянь на мене! Це ж я, твій раб, твій коханий, твій чоловік!

— Чоловік мій поліг як герой на полі битви!

— Сили небесні, як же тебе переконати! Гей, люди, змилуйтеся, загасіть багаття! Швидше, благаю вас! Кохана моя, я ж твій Ратнасінх. Чого ти не впізнаєш мене?

А язики полум'я, немов пелюстки лотоса, вже огортали собою чарівну Чінту. І знову з полум'я долинув її голос:

— Я добре тебе впізнала, але ти — не мій Ратнасінх. Мій був справжній герой, він ніколи не зганьбив би звання воїна, аби врятувати собі життя. Чоловік, якому я вчора ввірила себе, зараз серед богів на небі, у всьому блиску воїнської слави. Тож не ганьби мого Ратнасінха. Бо він був герой, а не боягуз, що втік з поля битви.

Вогонь уже сягнув до її голови. А ще за хвилю цю неземної вроди жінку, яка над усе цінувала хоробрість і відданість, поглинуло спопеляюче полум'я.

А Ратнасінх знетямлено дивився на все те. Нарешті він збагнув, що казала йому з полум'я Чінта. Але ні, він не зрадить її, він не розлучиться з нею ніколи!

Ратнасінх обвів людей, що стояли довкола, уже на диво спокійним поглядом і рішуче ступив у гуготливе полум'я.

Конрад-Фердінанд Мейєр

ПЛАВТ У ЖІНОЧОМУ МОНАСТИРІ

Оповідання

Компанія освічених флорентійців зібралась перед альтанкою в медічійському саду[38] навколо «батька вітчизни» Козімо Медічі[39] спочити від спеки літнього дня у вечірній прохолоді. На тлі на диво чистого вечірнього неба, чудово забарвленого ніжними тонами, що меркло над скромно обставленим столом, вирисовувалась сива голова чоловіка. Він говорив, і погляди всіх були прикуті до його красномовних уст.

— Мій Поджо[40], — сказав після паузи Козімо Медічі, поглядаючи розумними очима, що сяяли на його потворному обличчі, — я оце знову перегорнув книжечку твоїх фацецій. Я, звісно, знаю її напам'ять і дуже шкодую, що тепер можу тільки тішитись витонченістю їх форми, але не можу відчути ні цікавості, ні подиву; Неможливо, щоб ти, при своїй вимогливості, не викину; з свого відомого видання книжки якусь дотепну й мил гумореску, через те, що її недосолено чи пересолено. Пригадай-но! Дай же друзям, що розуміють ледь помітний натяк і прощають найсміливіший жарт, одну з своїх кращих фацецій, яких ще не знає світ.

Після короткого роздуму старий відповів:

— Ці гуморески чи подібні до них, які тобі так до смаку, мій Козімо, прикрашають, наче пишний вінок, тільки темні кучері і зовсім не личать беззубому ротові. — Він посміхнувся й показав ряд ще гарних білих зубів. — І тепер я, — зітхнув він, — тільки неохоче повертаюсь до юнацьких, по суті невинних, пустощів.

— Поджо, ти проповідуєш! — урвав його мову один юнак. — І це ти, що повернув світові комедії Плавта[41].

— Зауваження слушне, дякую, Ромоло! — вигукнув Поджо. — «Як було знайдено Плавта» — так зветься фацеція, яку я сьогодні хочу запропонувати вашій ласкавій увазі. — І, пародіюючи довгі вступи, якими звичайно починались італійські новели, почав:

— Моя фацеція розповідає про два хрести — тяжкий і легкий — та про двох варварських[42] черниць — послушницю й абатису. Отож слухайте. В ті дні, найясніший Козімо, коли ми відтинали зайві голови в нашої святої церкви, що обернулась на Лернейську гідру[43], я був у Констанці[44] і брав участь у грандіозних діяннях Вселенського собору[45].

Своє дозвілля я витрачав на те, що відвідував комічні вистави, де на вузеньких підмостках імперського міста звалювали докупи благочестя, науку, державне мистецтво епохи з її папами, єретиками, блазнями й коханками, та розшукував при нагоді манускрипти в навколишніх монастирях.

Різні сліди наштовхнули мене на припущення — майже переконання, — що в одному з сусідніх жіночих монастирів варварські черниці мають у себе Плавта. Він міг, заблукавши, туди потрапити із покинутого бенедиктинського[46] монастиря як спадщина або застава. Плавт! Можеш уявити собі, мій найясніший покровителю, що це значило в той час, коли існували тільки деякі фрагменти творів великого римського драматурга, фрагменти, які нестерпно дратували цікавість! О, якби я тільки міг тоді все кинути напризволяще й поспішити туди, де безсмертний, замість звеселяти світ, тлів у недостойному мороці!

Але то були дні, коли обрання нового папи заморочило всім голови, і святий дух почав звертати увагу всіх отців церкви, що зібрались тут, на заслуги й доброчесність Oтто Колонни, причому це аж ніяк не зменшило необхідності щоденної біганини і роз'їздів його прибічників та слуг, серед яких був і я.

Трапилось так, що якийсь нікчемний і нечесний шукач рукописів, на жаль, мій співвітчизник, у присутності якого я, піддавшись пориву щирості, кинув необдумане слово про можливість знайти таку визначну річ, випередив мене і, — невдаха! — не діставши fas чи nefas[47] класика, збудив у абатиси монастиря, де він лежав покритий порохом, недовіру і звернув її увагу на скарб, яким вона володіла, сама того не відаючи.

Нарешті руки мої розв'язалися, і я, незважаючи на те, що наближались вибори папи, сів на прудкого мула, наказавши, щоб, коли світова подія настане, послали по мене гінця.

Погонич мого мула, на ім'я Анселіно з Сп'юги, був ретійцем[48], який прибув із Кур[49] до Констанца в числі челяді єпископа. Він, не вагаючись, прийняв мою пропозицію, і ми погодились на неймовірно дешевій ціні.

Тисячі жартів спадали мені на думку. Синява ефіру, літнє повітря, наполовину змішане з свіжим, майже холодним подихом півночі, дешева мандрівка, подолані труднощі, пов'язані з виборами папи, передчуття насолоди від