Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

і працюю в розвідці.

Професор сплеснув руками, ніби закриваючи обличчя від удару.

— Ні, — сказав він. — Ні і ще раз ні! Мій брат ніколи не був і не міг бути провокатором! Ні! — повторив він уже голосніше. — Ні! Я вам не вірю!

— Він не був провокатором, — відповів Штірліц, — а я справді працюю в розвідці. В радянській розвідці…

І він простяг Плейшнерові листа. Це був передсмертний лист його брата.

«Друже. Спасибі тобі за все. Я багато чого навчився в тебе. Я навчився, як треба любити і як треба в ім'я цієї любові вміти ненавидіти тих, хто несе народу Німеччини рабство. Плейшнер»

— Він написав так, побоюючись гестапо, — пояснив Штірліц, забираючи листа. — Рабство німецькому народові, як ви самі розумієте, несуть орди більшовиків і армія американців. Їх же, більшовиків та американців, ми й мусимо, як учить ваш брат, ненавидіти… Хіба не так?

Плейшнер довго мовчав, забившись у величезне крісло.

— Я аплодую вам, — озвався він нарешті, — я розумію… Ви можіте покластися на мене в усьому. Але я повинен сказати вам зразу: як тільки мене вдарять канчуком по ребрах, я розповім усе.

— Я знаю, — відповів Штірліц. — Що ви вважаєте за краще: моментальну смерть від отрути чи тортури в гестапо?

— Якщо не дано третього, — посміхнувся Плейшнер своєю несподіваною беззахисною усмішкою, — звичайно, я вважаю за краще отруту.

— Тоді ми зваримо кашу, — посміхнувся Штірліц, — добру кашу…

— Що я повинен зробити?.

— Нічого. Жити. І бути готовим у будь-яку хвилину до того, щоб зробити конче потрібне.

7.3.1945 (22 години 03 хвилини)

— Добрий вечір, пасторе, — сказав Штірліц, швидко зачиняючи за собою двері. — Пробачте, що я так пізно. Ви вже спали?

— Добрий вечір. Я вже спав, але хай це вас не тривожить; заходьте, будь ласка, зараз я засвічу свічки. Сідайте.

— Спасибі. Де можна сісти?

— Де завгодно. Тут тепліше, біля кахля… Може, сюди?

— Я зразу ж застуджуюсь, коли виходжу з тепла в холод. Завжди краще одна, постійна температура. Пасторе, хто у вас жив місяць тому?

— У мене жив один чоловік.

— Хто він?

— Я не знаю.

— Ви не поцікавилися, хто він?

— Ні. Він просив притулку, йому було погано, і я не міг відмовити.

— Це добре, що ви мені так упевнено брешете. Він казав вам, що він марксист. Ви сперечалися з ним як з комуністом. Він не комуніст, пасторе. Він ніколи ним не був. Він мій агент, він провокатор гестапо.

— Ах, он воно що… Я розмовляв з ним як з людиною. Це не так важливо, хто він: комуніст чи ваш агент… Він просив порятунку. Я не міг відмовити йому.

— Ви не могли йому відмовити, — повторив Штірліц, — і вам не так важливо, хто він: комуніст чи агент гестапо… А якщо через те, що вам важлива лише «просто людина», абстрактна людина, конкретні люди потрапляють на шибеницю — це для вас важливо?!

— Так, це важливо для мене…

— А якщо — ще конкретніше — на шибениці першими будуть ваші сестра і її діти — це для вас важливо?!

— Це ж злочин!

— Говорити, що вам не так важливо, хто перед вами — комуніст чи агент гестапо, — ще більший злочин, — відповів Штірліц сідаючи. — Причому ваш злочин догматичний, а тому особливо страшний. Сядьте. І слухайте мене. Вашу розмову з моїм агентом записали на плівку. Ні, це не я робив, це все робив він. Я не знаю, що з ним: він надіслав мені дивного листа. І потім, без плівки, яку я знищив, йому не повірять. З ним взагалі не стануть розмовляти, бо він мій агент. Що стосується вашої сестри, то її мають заарештувати, як тільки ви перейдете кордон Швейцарії.

— Але я не збираюся переходити кордон Швейцарії.

— Ви перейдете його, а я подбаю, щоб ваша сестра була в безпеці.

— Ви ніби перевертень… Як я можу вірити вам, коли у вас стільки облич?

— Вам нічого більше не лишається, пасторе. І ви поїдете до Швейцарії хоча б для того, щоб урятувати життя своїх рідних. Чи не поїдете?

— Так. Я поїду. Щоб урятувати їм життя.

— Чому ви не спитаєте, що вам доведеться робити в Швейцарії? Ви відмовитесь туди поїхати, якщо я доручу вам висадити в повітря кірху. Хіба не так?

— Ви розумна людина. Ви, мабуть, точно вичислили, що в моїх силах і що понад мої сили…

— Правильно. Вам жаль Німеччину?

— Мені жаль німців.

— Добре. Чи не здається вам, що мир — не гаячись жодної хвилини — це вихід для німців?

— Це вихід для Німеччини…

— Софістика, пасторе, софістика. Це вихід для німців, для Німеччини, для людства. Нам гинути не страшно — ми віджили своє, і, крім того, ми самотні підстаркуваті чоловіки. А діти?

— Я слухаю вас.

— Кого ви зможете знайти в Швейцарії з ваших колег, які беруть участь у русі пацифістів?

— Диктатурі знадобилися пацифісти?

— Ні, диктатурі не потрібні пацифісти. Вони потрібні тим, хто тверезо оцінює момент, розуміючи, що кожен новий день війни — це нові жертви, причому безглузді.

— Гітлер піде на переговори?

— Гітлер на переговори не піде. На переговори підуть інші люди. Але це — завчасна розмова. Спочатку мені треба мати гарантії, що ви зв'яжетеся там із впливовими людьми. Потрібні люди, икі зможуть допомогти вам розпочати переговори з представниками, вхідних держав. Хто може допомогти вам у цьому?

Пастор знизав плечима:

— Така фігура, як президент швейцарської республіки, вас улаштує?

— Ні. Це офіційні канали. Це несерйозно. Я маю на увазі діячів церкви, впливових у цьому світі людей.

— Усі діячі церкви впливові люди в цьому світі, — сказав пастор, але, побачивши, як знову пересмикнулось обличчя Штірліца, швидко додав: — У мене там багато друзів. Було б наївно, коли б я вам щось обіцяв, але думаю, мені пощастить обговорити це питання з серйозними людьми. Брюнінг, наприклад… Його поважають… Але ж мене спитають, кого я представляю.

— Німців, — коротко відповів Штірліц. — Якщо вас запитають, хто конкретно має намір вести переговори, то ви запитаєте: «А хто конкретно поведе їх від Заходу?» Але це через зв'язок, який я вам дам…

— Через що? — не зрозумів пастор.

Штірліц усміхнувся й пояснив:

— Усі деталі ми ще обговоримо. Поки що для нас важливо, щоб була принципова домовленість.

— А де гарантія, що сестра та її діти нe попадуть на шибеницю?

— Я звільнив вас із тюрми?

— Так.

— Як ви думаєте, це легко було?

— Думаю, що ні.

— Як ви думаєте, маючи на руках запис вашої розмови з провокатором, міг би