Читати книгу - "1Q84. Книга ІІ"

тихо сказав чоловік. — У темряві вам, напевне, буде важко працювати.

Поклавши спортивну сумку на підлогу, Аомаме підійшла до вікна і, потягнувши за шнур, відслонила спочатку важку товсту штору, а за нею — білу мережану завісу. Вечірнє Токіо — Токійська вежа, прожектори швидкісної автостради, фари автомашин на вулицях, світло у вікнах висотних будівель, різнокольорові неонові вогні на дахах — освітило кімнату своїм змішаним сяйвом, притаманним великому місту. Не сильним, а таким, що тільки дозволяло насилу розрізнити в ній меблі. Воно викликало в Аомаме приємні почуття. Бо надходило зі світу, до якого вона сама належала. Вона наново усвідомила, наскільки воно їй потрібне. Однак навіть таке тьмяне світло, здавалось, надто сильно різало чоловікові очі. Все ще сидячи на ліжку із схрещеними ногами, він своїми великими долонями затулив обличчя, щоб його уникнути.

— Вам це не заважає? — спитала Аомаме.

— Можете не турбуватися, — відповів чоловік.

— Може, трохи заслонити вікно?

— Так добре. У мене проблема із сітківкою. Треба довго звикати до світла. Ще трохи — і зір стане нормальним. Можете посидіти й почекати?

«Проблема із сітківкою», — подумки повторила Аомаме. Людям, що мають проблему із сітківкою, у більшості випадків загрожує сліпота. Але наразі це питання її не стосувалося. Адже Аомаме прибула сюди не для того, щоб мати справу з його зором.

Поки чоловік, затуливши обличчя долонями, звикав до світла, Аомаме, сидячи на дивані, дивилася прямо на нього. Тепер настала її черга докладно його розглядати.

Він був великий, але не опасистий. Високого зросту й широкий у плечах. І, напевне, сильний. Зі слів господині Аомаме наперед знала, що він великий, але що настільки — не сподівалася. Звичайно, вона не мала підстав вважати, що засновник релігійної секти не повинен бути здорованем. Та коли уявила собі, як такий великий чоловік ґвалтує десятирічних дівчат, то мимоволі насупилася. Вона уявила собі картину, як цей чоловік, роздягнувшись, навалюється на маленьку дівчину. Навряд чи дівчата можуть йому опиратися. Мабуть, і дорослим жінкам цього не вдалося б.

На ньому були тонкі спортивні штани, внизу перев'язані гумкою, й сорочка з довгими рукавами, однобарвна, з легким шовковим блиском. Великого розміру, вона спереду застібалася ґудзиками, але дві верхні петлі залишалися вільними. І сорочка, й штани здавалися чи то білими, чи то блідо-кремовими. Не будучи піжамою, такий одяг давав змогу вільно відпочивати в кімнаті або в затінку дерева у південній країні. Голі ноги були великі. Широкі, немов кам'яний мур, плечі викликали в пам'яті образ досвідченого борця.

— Як добре, що ви приїхали! — дочекавшись, поки Аомаме перестане його розглядати, сказав чоловік.

— Це — моя робота. Коли треба, я навідуюсь до різних людей, — незворушним голосом відповіла Аомаме. А проте їй здалося, ніби вона прибула сюди як повія за викликом. Можливо, тому, що під недавнім гострим поглядом у темряві почувалася догола роздягненою.

— А що ви про мене знаєте? — все ще затуляючи обличчя руками, спитав чоловік.

— Та начебто майже нічого, — обережно добираючи слова, відповіла Аомаме. — Навіть імені. Хіба лише те, що, здається, керуєте релігійною організацією у префектурі Наґано чи Яманасі. Що маєте якусь фізичну проблему й цікавитеся, чи я не могла б вам чимось допомогти.

Чоловік кілька разів коротко хитнув головою, відірвав руки від обличчя й подивився прямо на Аомаме.

Він мав пряме густе довге волосся з помітною сивиною, що звисало до самих плечей. Вік — від сорока п'яти до п'ятдесяти п'яти. Великий ніс, що займав велику частину обличчя. Прямий, правильної форми. Скидався на фотографію Альп на календарі з широким величавим схилом. Саме цей ніс насамперед привертав до себе увагу. На противагу до нього, його очі западали глибоко. Що вони бачили з такої глибини, годі сказати. Відповідно до розмірів тіла обличчя було широким і повним. З акуратно поголеними вусами й бородою, без шрамів і родимок. З правильними рисами. З аурою спокою та інтелекту. Проте прозирало в ньому щось особливе, незвичне, що викликало недовіру. Такий тип обличчя відштовхував людину з першого погляду. Можливо, через занадто великий ніс обличчя втрачало потрібну рівновагу і вселяло неспокій у людину, яка на нього дивилася. А може, винними в цьому були пара очей, що з глибини спокійно променилися, немов предковічний льодовик. Або тонкі губи, що справляли враження жорстоких, здатних у будь-яку мить виголосити несподівані слова.

— А крім цього? — спитав чоловік.

— Крім цього, нічого особливого. Мені лише сказали, щоб я прийшла сюди для стретчинґу. М'язи й суглоби — це сфера моєї професійної діяльності. Мені не треба багато знати про суспільне становище чи характер пацієнта.

«Як і повії», — подумала вона.

— Я розумію, що ви кажете, — глибоким голосом сказав чоловік. — Але, гадаю, в моєму випадку деяке пояснення, мабуть, потрібне.

— Я слухаю.

— Люди називають мене лідером. Але свого обличчя я їм майже не показую. Більшість вірних навіть мене не бачила, хоча перебуває в нашій організації й мешкає на нашій території.

Аомаме кивнула.

— Однак вам я показую своє обличчя. Бо не можна отримати лікування в темряві або з пов'язкою на очах. Та й правила пристойності не годиться порушувати.

— Та це не лікування, — спокійно зауважила Аомаме. — Просто стретчинґ м'язів. Я не маю ліцензії на лікувальну практику. Моя робота полягає в тому, щоб, силоміць розтягуючи м'язи, якими зазвичай людина щоденно не користується або не може користуватися, запобігти занепаду фізичних сил.

Здавалось, чоловік злегка всміхнувся. Та, можливо, так їй лише ввижалося, і він тільки ледь-ледь ворушив лицевими м'язами.

— Я вас добре розумію, я тільки для годиться вжив слово «лікування». Можете не турбуватися. Я хотів сказати, що зараз ви бачите те, чого звичайна людина не бачила. От що я хочу, щоб ви знали.

— Мене вже там попередили, щоб я нікому не розповідала про нашу сьогоднішню зустріч, — сказала Аомаме, показуючи на двері до сусідньої кімнати. — Але вам не треба переживати. Усе, що я тут побачила й почула, залишиться при мені. На роботі я мала справу з організмом багатьох людей. Можливо, ви посідаєте в суспільстві особливе становище, та для мене ви — лише один з багатьох, які мають проблему з м'язами. Мене цікавлять тільки ваші м'язи.

— Кажуть, що в дитинстві ви належали до вірних «Братства свідків».

— Я стала вірною не за власним вибором, а лише за вихованням. А в цьому є велика відмінність.

— Це правда, — сказав чоловік. — Але від уявлень, насаджених у юному віці, людина ніколи не може відірватися.

— Хоч-не-хоч, — погодилася Аомаме.

— Віровчення «Братства свідків» помітно відрізняється від нашого. На мою думку, релігія,