Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

п’яніти від вина Силена. Врешті всі починають пити надміру й непритомніють, при тямі лишаються тільки Аґатон, Аристофан і Сократ.

Греки не влаштовували настільки пишних бенкетів, як римляни, для яких святкування були нагодою похизуватися своїми досягненнями. На бенкеті вільний чоловік забував про все, крім своєї професії та становища. Святкування було мистецтвом. Аби створити святковий настрій, гості прикрашали квітами свої головні убори. Бенкет починався з частування, під час якого гості наповнювали свої шлунки гойно приправленою їжею. Приправи розпалювали спрагу, яку втамовували солодким вином типу марсали або вином, розведеним за грецьким звичаєм водою. У перервах між підняттям бокалів кричали і наказували слугам зробити вино міцнішим331.

Очікувалося, що на бенкеті гості висловлюватимуть свою думку щодо всіх загальних дискусійних тем. Як і греки, римські культурні діячі, філософи й учені жваво дискутували, а поети і мислителі під впливом алкоголю також уважали цілком можливим філософствувати про все поміж землею і небом.

Хоча тон бенкетам задавали філософські дискусії, філософія втратила свою панівну позицію і віддала її вину. Ні в кого не вистачало терпіння обговорювати одні й ті самі життєві питання кожного вечора.

Римляни мали власне слово на позначення бенкетів, на яких відмовлялися вести піднесені, але нудні бесіди. У такому випадку йшлося про commissatio, які були аналогічними до грецьких бенкетів і на яких дотримувалися тих самих правил. Пили «згідно з інструкціями розпорядника. Він визначав кількість чарок, які гості повинні випити, а передусім манеру вживання: могли пити за кожного з присутніх або ж кожен наливав товаришеві, який сидів поруч, і бажав щастя»332.

Античні тексти свідчать, що, незважаючи на високі прагнення, розпорядник бенкету не завжди міг упоратися зі своїми обов’язками. Аби модерувати незв’язні п’яні дискусії, потрібна була неабияка майстерність. Хоча від античних бенкетних ритуалів залишилися тільки тексти на пергаментних сувоях, проте є ще один народ, який і сьогодні підтримує почесну симпозіумну традицію.

Бенкетування по-кавказьки

Гостинність грузинів, що живуть біля підніжжя Кавказьких гір, відома на весь світ. Геть незнайомий гість і той може сподіватися на неймовірно щедре частування. Така гостинність, безперечно, захоплює, але разом із тим і дивує. Як грузинам вистачає енергії і коштів на таке частування? Аби зрозуміти цей феномен, слід ближче ознайомитися з самобутньою і стародавньою культурою звичаїв, у якій честь роду записана на святковому столі.

У Грузії панує культура мачо. Оскільки питання честі повсякчас зринають у грузинській культурі, чоловік повинен увесь час підтверджувати і привселюдно доводити, що він catso, тобто чоловік. Святкування і гостинність пасують для цього якнайкраще333.

Для грузинів святкова трапеза — це мистецтво. Ніхто не може випити, не виголосивши тосту. Для кожної трапези обирають розпорядника бенкету, або тамаду, який, як і симпозіарх, визначає темп, з яким п’ють алкогольні напої. Тамада не обов’язково хазяїн бенкету. Найчастіше він старший за інших. Старих у Грузії не відправляють у будинки для літніх людей — їх цінують. Не достатньо, аби тамада був поважаним старцем, він повинен також мати добре підвішений язик, бути спонтанним і кмітливим. І, звісно, він мусить добре переносити випивку, адже сам установлює її кількість.

Свято розпочинається, коли тамада закликає до тиші та порядку. Тамада дратується, коли якогось із його розпоряджень не дотримуються, оскільки контроль не можна втрачати від початку до кінця. Роль тамади передбачає, що ти маєш неабиякий авторитет, адже тамада також припиняє святкування. З любителів помірятися, у кого більший, слід збити пиху на початку, бо під кінець вечора напідпитку такі хвастуни можуть бути аж надто обтяжливими. Тамада — це термостат святкової атмосфери, який визначає, хто говоритиме перший і які теми будуть обговорені. Так вдається уникнути також спірних тем, яких у пістрявій кавказькій історії набереться чимало.

Під час великих свят гості, які сидять за різними столами, перегукуються між собою і п’ють один за одного, дивлячись прямо у вічі. Одні гості виголошують тости за інших, а ті ще за інших — грузинські свята можуть тривати понад вісім годин. Так врешті всі п’ють з усіма.

Іноді під час довгої застільної трапези встигають підняти до 20 келихів, але між тостами роблять відносно великі перерви, аби ніхто надміру не сп’янів. Буває, що виголошення тосту може зайняти годину. Вихиливши келих до дна, грузин виливає останні краплі на землю, і кількість крапель, як подейкують, вказує на те, скільки ворогів він має. Стверджують, що такі грузинські звичаї пояснюються тим, що цей народ завжди жив у оточенні ворогів, тож повинен був бути готовим повсякчас оборонятися334.

Тости виголошують за хороших людей і за добрий стан справ. П’ють за честь іншого, за Грузію, за батьківщини чужоземних гостей, за роботу присутніх на святі, за освіту, за мужність, за жіночність, за чиюсь матір, за материнство… Звичайно, ніхто не лишається цілком тверезим під кінець свята. На якомусь етапі хтось може виголосити тост «за електрику, що дає нам змогу освітити це свято».

Чарки у грузинів зовсім не нагадують наперсток. Кришталевий келих вміщує 150 мілілітрів вина. Якщо грузин випиває 20 келихів за вечір, то це більше двох літрів вина. Завдяки тому, що кришталеві келихи прозорі, ніхто не може змахлювати. Честь у буквальному сенсі на столі, і всі можуть спостерігати, як інші намагаються стояти, не хитаючись, і виголошувати тост.

Не п’яніти від алкоголю і добре говорити — не єдині важливі якості у чоловічих змаганнях за честь. У грузинів не прийнято вставати з-за столу, аби справити нужду. Чоловіки змушені весь час перебувати в одній кімнаті, інакше хтось таємно піде до вбиральні спорожнити міхур чи шлунок і отримає перевагу в змаганнях за титул короля застілля.

У грузинській культурі святкування — чоловічий привілей. Здатність не п’яніти і не бігати до туалету й обдарованість поетичним талантом приносять честь сім’ї та роду.

На святі ніде подітися, якщо постійно доводиться демонструвати своє ораторське мистецтво й інтелект. Таке святкування починає напружувати й здаватися певною повинністю. Іноді потрібно вміти й подуріти. Ціною є, звичайно, страх втратити обличчя. Обов’язково потрібно сказати щось розумне, що звучить як сама собою зрозуміла ідіотська істина. Можна розповісти якийсь жарт, з якого тільки ти сам і посмієшся. Можна осоромити дружину. Той, хто п’є, не хоче, аби з нього сміялися. Для цього кожен, хто переживає