Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

і десяток заміських будинків-фортець, де можна було б сховатися, якщо який-небудь власник казино, побачивши тебе, гравця-професіонала, на оглядовому моніторі ігрового залу, дасть наказ: «Знищити».

Адже якщо прибуток казино складає мільйон доларів щовечора, то його господар може віддавати будь-які накази.

Звичайно, ми могли б найняти і двадцять п’ять стрілків та звести міцні укріплення. Але тоді ми б перестали бути гравцями. А найбільшу втіху ми отримували від гри, більш за все цінували свободу і безтурботність, тому з легкістю витрачали наступної ночі після виграшу половину грошей, а робити з гри бізнес, ходити в бронежилету наймати бухгалтера… Це було не для нас.

А от з’їздити в Нічну Столицю Великої Північної Країни і зіграти там в одному з шикарних казино у велику гру… Така затія нам була до вподоби. Хотілося не просто потішити своє самолюбство кругленькою сумою, гроші не були для нас самоціллю, нас підбурювало нестримне бажання ще раз зустрітися з власниками «Праги», «Чорного Джека», «Великого Синього Пароплава», «Золотого Дракона» і запитати в них, чи затишно їм у наших оселях.

4

— Махнемо на північ, — сказав я.

— Перетнемо кордон? — запитав Мишко. — Де робитимемо паспорти?

— Де завгодно.

— У такому разі, — мовив Мишко, — я знаю одне містечко.

Ми повернули до вагончиків кемпінгу і вийшли з машини.

— Сьогод… — але Мишко замовк на півслові і примружив повіки: яскраве світло десятків фар засліпило нам очі.

Стоянка була оточена машинами, біля яких виднілися чорні силуети хлопців зі зброєю.

— Ані руш, — почувся наказ, клацнув затвор уже зведеного автомата і з патронника випав бронебійний патрон. Він упав на гравій і підкотився до Мишкових ніг, той потягнувся за пістолетом.

— Ані руш, — пролунав наказ удруге.

Мишко підняв догори руки.

— І ти теж.

Я витяг руки з кишень і здійняв їх угору.

— А тепер обличчями до машини.

Ми слухняно виконали команду і приготувалися до того, що нас можуть ударити прикладом, а то й поцілити. Але нас лише обшукали, відібрали пістолети, посадили в один із «джипів», що під’їхав до нас упритул, і повезли назад у місто.

Цілий караван бойових бандитських машин котився слідом за нами — вервечка вогнів освітлювала звивисту гірську дорогу.

— Шкода, — сказав Мишко.

— Нічого, — мовив я.

Але наших грошей, що їх стрілки вивантажили з багажника Мишкової машини і закинули у свій джип, було страшенно шкода.

Розділ 26
«Сава Костін»

У Великому Курортному Місті діяло три угруповання, які поділили його між собою на зони впливу. Вони були затятими ворогами, вдавалися до найжорстокіших методів боротьби, але з часом, коли розбагатіли, стали більш поблажливими і менш повороткими. Гроші зробили з них буржуа. І хоч вони за звичкою ще носили під пахвами пістолети і ховали у багажниках своїх машин автомати та пожежні сокири, дуже неохоче користувалися ними. А все через те, що боялися втратити сите життя, красунь-дружин і красунь-коханок, особняки, владу. Це попервах вони були сміливими й рішучими, бо не мали нічого за душею.

Це стосувалося не тільки лідерів тієї чи іншої більш-менш легалізованої банди, а й усіх її членів. Адже їм перепадала частина пирога.

Одне з угруповань Великого Курортного Міста складалося виключно з азіатів, які колись жили тут, але свого часу відбули у безкрайні степи Заполяр’я. Повернувшись на споконвічну батьківщину і переконавшись у тому, що ніхто не поверне їм пограбованого, азіати самотужки почали влаштовувати своє життя. Невдовзі вони заполонили всі місцеві ринки і, можливо, задовольнилися б цим, якби не численні рекетири, які обкладали їх усе більш непомірною даниною. Саме тоді азіати-торговці взяли до рук зброю. За два місяці вони знищили кілька невеликих банд рекетирів і зрозуміли, що зможуть не тільки захистити себе, але і забирати собі те, що їм не належить. Так зародилося угруповання, що отримало назву «Монголи».

2

«Кавказці» — так звали бандитів другого угруповання — з’явилися в місті майже наприкінці війни. Вони були добре озброєні, пройшли прекрасну бойову підготовку під час гірських локальних конфліктів і в перші дні пролили стільки крові, що проти них ополчилися усі злочинні банди міста, а їх було сім. Війна тривала кілька років, і по її закінченні уціліло тільки три банди: «монголи», які не дозволили себе знищити, дуже виснажені «кавказці» і місцеві стрільці — «савівці», які одержали свою назву від імені ватажка. Попервах це угруповання складалося виключно з кримінальників, які хотіли зберігати свої справи в таємниці і жити на власний розсуд. Але під час війни за Велике Курортне Місто їхні втрати були настільки великими, що їм довелося змінити свої принципи і взяти до своїх лав стрілків і карателів з культуристів, спортсменів-невдах, які не стали олімпійськими чемпіонами, і безробітних, які колись служили у військах десанту та спецназу. Оскільки, на відміну від «монголів» і «кавказців», «савівці» були уродженцями Великого Курортного Міста і брали до себе людей, не керуючись національною приналежністю, то незабаром вони стали найчисленнішою бандою міста і хоча й володіли лише третиною його території, мали у своїй власності найприбутковіші підприємства: готелі, санаторії і казино.

З

«Монголами» керував Ахіміл Хафізов. «Кавказцями» — Каха Бграмінідзе, а «савівцями» — ще вісім років тому «висвячений» на злодія в законі Сава Костін.

Саме за його наказом у нас відібрали гроші, які ми одразу побачили, коли нас завели в його кабінет, у відкритому кейсі на кінці столу. Поруч сиділа на стільці перелякана і схвильована Яна. Вона зустріла нас так, немов з нашою появою мали закінчитися всі її неприємності.

Особняк Сави Костіна, споруджений на схилі гори з виглядом на місто, незважаючи на