Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

хихикнув. «Може, тобі здається смішним щось зовсім інше?» — поцікавився я. Але відповіді не було, зате я відчув присутність нетерплячого очікування і голод.

Кур'єр побіг назад до фургону і покотив геть. Ледве я намірився позіхнути, потягнутися і визнати, що мої тонко налаштовані розумові сили перебували у повному розряді, до мене долетів звук, що нагадував одночасно як стогін, так і схожу на приступ блювоти відрижку. Я відкрив очі і побачив, як Дебора на хитких ногах йшла до будинку, а потім сіла на доріжці до передніх дверей. Я вибрався з машини і поспішив до неї.

— Деб?! — вигукнув я. — Що таке?

Вона впустила посилку і закрила обличчя долонями, зробивши ще кілька ні на що не схожих звуків. Я примостився поруч з нею і підняв коробку, яка могла вмістити хіба що наручний годинник. Я відкрив її. Всередині був мішечок на застібці. А всередині нього був людський палець.

Палець з великим, блискучим перснем.

Глава 16

Аби заспокоїти Дебру довелося зробити набагато більше, аніж поплескати по плечу і сказати: «Ну-ну, Деб, буде, буде». Взагалі-то, мені довелося майже насильно влити в неї здоровенний стакан м'ятного шнапсу. Я знав, що їй треба була якась хімічна допомога, аби вона змогла заспокоїтись і заснути, — якщо це взагалі було можливим, — але в її аптечці не знайшлося нічого сильнішого, крім «Тайленола», а спиртного вона не вживала.

Зрештою я знайшов під кухонною раковиною пляшку шнапсу і, переконавшись, що це не була рідина для прочистки труб, змусив сестру випити цілу склянку. Зі смаку цієї штуковини, можна було б і припустити, що все таки це й була рідина для усунення засмічень. Дебра здригнулась усім тілом і ледь не захлинулась, але таки випила все; це мало зміцнити її втомлені кістки і прочистити онімілий мозок.

Коли вона важко опустилася на стілець, я зібрав у паперовий пакет з продовольчого магазину дещо з її одягу і залишив пакет біля вхідних дверей. Дебора подивилася на нього, потім на мене.

— Що ти робиш? — запитала вона. Її голос звучав невиразно, а відповідь, здавалось, її зовсім не цікавила.

— Ти поживеш кілька днів у мене. — пояснив я.

— Не хочу.

— Це неважливо. Ти повинна.

Деб перевела погляд на пакет з одягом.

— Чому?

Я підійшов до неї і присів поряд з її стільцем.

— Дебра. Він знає, хто ти і де знаходишся. Давай спробуємо хоч трохи ускладнити йому життя і кинути виклик, добре?

Вона знову здригнулася всім тілом, але нічого не говорила, поки я допомагав їй піднятися і довів до дверей. Через півгодини і після ще однієї дози м'ятного шнапсу сестра вже лежала на моєму ліжку, мирно похропуючи. Я залишив записку з проханням зателефонувати, після того як вона прокинеться, а потім відправився на роботу, прихопивши з собою маленьку посилкою із сувеніром.

Я не сподівався, що лабораторні дослідження пальця дозволять знайти ключ до вирішення загадки, але погодьтеся, що, заробляючи на хліб судово-медичною експертизою, я повинен був подивитися на відрізаний пальчик поглядом професіонала. І оскільки я серйозно ставився до своїх зобов'язань, я зупинився на шляху до роботи і купив пончиків. Коли я підходив до своєї нірки на другому поверсі, то побачив Вінса Масуоку, який крокував по коридору мені на зустріч.

Я скромно вклонився і простягнув йому пакет з пончиками.

— Вітаю тебе, Майстре, — сказав я. — Я приніс тобі дар.

— Вітаю, Конику. Є таке поняття, іменоване «час». Ти маєш дослідити його таємниці, — він постукав пальцем по ручному годиннику. — Я вже вирушаю на ланч, а ти приніс мені сніданок.

— Краще пізно, ніж ніколи. — сказав я, але він похитав головою.

— Ні-і. Мій шлунок вже перейшов на іншу швидкість. Я маю намір взяти собі ropa vieja21 і platanos22.

— Якщо ти зневажаєш мір дар з їжею, я дам тобі палець.

Вінс підняв брови, а я вручив йому посилку Деб.

— Не міг би ти пожертвувати мені півгодини свого дорогоцінного часу до ланчу?

Він покосився на коробку.

— Щось я не думаю, що мені варто відкривати це на порожній шлунок, я не помиляюсь?

— Ну що ж, тоді як щодо пончику? - запитав я у нього.

Це зайняло більше ніж півгодини, але коли Вінс відправився на ланч, ми дізналися лише те, що по пальцю Кайла визначити що-небудь було неможливим. Розріз був зроблений дуже чисто і високопрофесійно, з використанням надзвичайно гострого інструменту, який не залишив слідів. Під нігтями не було нічого, крім землі, яка могла потрапити туди де завгодно. Я зняв із пальця перстень, але ми не виявили ні волосся, ні ниток, ні фабричної мітки, і крім того, Кайл чомусь забув вигравіювати на внутрішній стороні персня адресу і номер телефону. Його кров належала до групи АВ23 — резус позитивний.

Я помістив палець у холодильник, а перстень сховав у кишеню. Це не було стандартною процедурою, але я не сумнівався, що Дебора захотіла би отримати його, якщо нам не вдасться повернути Кайла. А якщо і повернемо, то швидше за все будемо отримувати через службу доставки частково, по шматку за раз. Звісно ж, я не сентиментальна людина, але мені чомусь здавалося, що подібне повернення коханого не зігріє серце моєї сестри.

Я дуже втомився, і оскільки Дебора не подзвонила, я вважав, що мав право поїхати додому і подрімати. Післяобідній дощ почався в той момент, коли я сідав у машину. Я промчав по вниз по ЛеЖон — рух був порівняно слабким — і опинився вдома, будучи обгавканим всього лише один раз, що можна було вважати рекордом. Пробігши до дверей під дощем, я зрозумів, що Дебора поїхала, залишивши записку з обіцянкою зателефонувати пізніше. Я відчув полегшення, адже мені зовсім не хотілося спати на своєму маломірному диванчику. Я відразу ж забрався в ліжко і безпробудно проспав до початку сьомого.

Природно, що навіть така потужна машина, як моє тіло, потребувало деякого догляду, і, коли я сів на ліжко, то відчув, що настав час змінити мастило. Довга, майже безсонна ніч, пропущений сніданок, безнадійна напруга у пошуках чогось іншого, аніж заборонене «Ну-ну, Деб, буде, буде» для Дебри — всі ці речі лишили кепський слід. У мене виникло відчуття, ніби мою голову набили пляжним піском, в якому були і безліч кришок від пивних пляшок і недопалки цигарок.

З цього положення був один єдиний вихід і